Глави самопроголошених республік Донбасу після «виборів» 2 листопада, як і очікувалося, зажадали нових переговорів. З ким, в якому форматі і на яких умовах, сказати важко. До людей, які нахабно порушили мінські домовленості, з побоюванням ставляться не тільки супротивники, але і друзі.

Хто до нас з терором прийде...

У газетах «Московский комсомолец» і «Комсомольская правда» цими днями з’явилися цікаві пуб-лікації. Настільки цікаві, що в середу, 5 листопада, «Комсомолка» вже опубліковану статтю видалила зі свого сайту. Редакція недарма підметушилися. Сюжет про жорстокий, але звичайний, на перший погляд, злочин розійшовся колами не тільки по російській пресі. Він порушив проблему бандитизму, ініційованого та підтримуваного російською державою.

Як повідомляють московські ЗМІ, в ніч з неділі на понеділок, 3 листопада, на автотрасі біля села Перепечино Солнечногорського району Московської області були застрелені два інспектори ДІБДР (дорожньої поліції), які оформляли протокол на п’яного водія машини УАЗ за перевищення швидкості. У даішників стріляли, судячи з усього, сам водій і пасажири.

Троє з чотирьох злочинців — у бігах, четвертий — у перестрілці важко поранений, але встановлені особи всіх. Це москвич і так звані ополченці Донбасу, які прибули на відпочинок до Москви. Один з Горлівки, другий з Лисичанська, про третього відомо тільки, що він громадянин України.

Москвич Михайло Константинов — терорист заслужений, колишній снайпер бандитського формування «Привид» на прізвисько Ведмідь. Інші — нічим не примітні відморозки, що відпочивали від кривавої роботи. Їхали до повій, змітаючи всіх на шляху. Як на війні звикли.

До яких порядків бандити звикли, нітрохи не соромлячись, під телекамери нещодавно розповідав командир «Привида» Олексій Мозговий. Закони шаріату меркнуть перед його поняттями, а жорстокість порівнянна з «гуманізмом» Бен Ладена. Підлеглим було чому навчитися і з чим повернутися в Росію-матінку.

Вони повернулися. Але хіба лише вони? Озброєні «борці за свободу Новоросії» розповзлися, як воші, до Уралу і Далекого Сходу, а в прикордонній Ростовській області п’яні дебоші та злочини «братів по зброї», російських вояків та українських терористів — явище цілком звичне. Злочинність і особливо організована злочинність не знають меж. А злочинність, організована державою, як бумеранг повертається до господаря.

Про здатність домовитися

Ситуацію на Донбасі часто порівнюють з тим, що на рубежі 1990-х відбувалося у молдовському Придністров’ї. Але порівнюють, маючи на увазі бажаний чи небажаний результат. Тобто оформлення самопроголошених «ЛНР» і «ДНР» у квазідержавні утворення та закріплення на сході України так званого замороженого конфлікту.

В організації та оформленні ПМР, однак, добровольці, бандити (російські козаки і нечисленні українські радикали) грали допоміжну роль. Політичний терор здійснювало радянське керівництво на чолі з Ігорем Смирновим, а з правобережжям воювали не стільки придністровські «гвардійці», скільки колишня 14-я армія СРСР під командуванням генерала Лебедя.

Що не кажи про цих людей, всі вони перебували під повним контролем Кремля, виконували команди і були здатними домовитися. Поставити на коліна крихітну Молдову, заморозити конфлікт було неважко. На Донбасі ж із заморожуванням, навіть за гіпотетичної згоди України, — великі проблеми. Бандити, які захопили частину Донецької і Луганської областей за сприяння російських агресорів, на відміну від своїх господарів, ні в жодних домовленостях не зацікавлені.

Дресированих керівників «народних республік» кремлівські куратори можуть затягнути за стіл переговорів, умовити підписати папери, але ці підписи нічого не значать. Нічого не значать і «вибори», орга-нізовані на частині Донбасу 2 листопада. Главі «ДНР» Захарченку та голові «ЛНР» Плотницькому польові командири підкоряються лише формально. І то не всі.

Відсторонюючи від служби й відкликаючи особливо одіозних, таких як горлівський «Бєс» Ігор Безлер, російські господарі намагаються навести порядок. Але порядок руйнується в той момент, коли треба прийняти або зобразити якесь узгоджене рішення. Як-от повне припинення вогню, відведення важких озброєнь або уточнення лінії розмежування у зоні бойових дій.

Про те, як впоратися

з хаосом

Домовлятися з терористами не можна в принципі, але й якщо поступитися принципом, з терористами все одно спільної мови не знайдеш. Одні бандити хочуть в Росію, інші — в Новоросію, третіх влаштовує хаос, за якого й надалі можна безкарно грабувати і вбивати співгромадян, руйнувати житла, використовуючи артилерію та танки.

Існує ілюзія, що хаос на Донбасі можуть впорядкувати ті, хто його породив. Тобто дядьки в Кремлі, яким достатньо тупнути ніжкою — і сепаратисти вишикуються в дві шеренги. Але це далеко не так. Втихомирити бандитів з російського боку, звичайно, можна, перекривши їм поставки озброєння, боєприпасів і пального. Але це поразка Росії у війні з Україною, а Путін на таке не піде.

Швидше за все, він обере сюжет, у рамках якого зіграний спектакль 2 листопада. «Всенародно обрані глави «ЛНР» і «ДНР» перед лицем військової та гуманітарної катастроф, а також хаосу у своїх анклавах звернуться до братньої країніи за допомогою, а братня країна сама вирішить, яку допомогу надавати.

Мирний варіант допомоги полягає в тому, щоб за столом переговорів, погрожуючи Україні вторгненням, хоча б на час заморозити конфлікт (читай — узаконити «республіки»). Воєнний варіант — вторгнення, створення окупаційного режиму з перспективою просування на південь і на захід, створенням сухопутного коридору в Крим, а за успіху — і в Придністров’я.

На якому варіанті зупиниться Путін, залежить від багатьох причин. Війна — справа витратна, і наявність ресурсів, стан російської економіки, звичайно ж, на першому місці. Однак на другому, і це очевидно, здатність української армії до опору, а також здатність українського керівництва до управління державою під час війни.

За вісім місяців жорсткого протистояння українці багато чому навчилися. Наша країна прийме будь-який запропонований Кремлем варіант. І, як сказав президент Порошенко, адекватно на нього відповість.