Українські супермаркети в Європі, або Як створити умови, щоб наш селянин торгував із закордонням

Українська аграрна продукція дедалі активніше штурмує європейські ринки. І якщо донедавна ми здебільшого згадували успіхи зернових культур, які посідають провідні позиції в світі, то тепер говоримо про закордонні перспективи й нашої тваринницької та плодоовочевої продукції. Фахівці визнають, що європейців приваблює її якість, екологічна чистота та високі смакові властивості. За вдалого менеджменту і маркетингу така продукція може знайти попит у розвинених країнах.

Водночас, вітчизняні аграрії, що зуміли виростити таку продукцію, дотепер не знають, як краще її доставляти до кінцевих споживачів. Про це йшлося під час конференції «Ринки плодоовочевої продукції Європи та України. Перспективи та виклики», яка відбулася недавно на базі львівського оптового ринку «Шувар».

«Шувар» був обраний невипадково. По-перше, він став одним з організаторів заходу, участь у якому взяли фахівці аграрної галузі, представники владних структур, громадських організацій, технічних проектів, а також сільськогосподарські виробники з восьми регіонів України. По-друге, оптовий ринок уже зажив доброї слави серед вітчизняних аграріїв, бо всіляко сприяє просуванню їхніх товарів на вітчизняних та європейських ринках. І робить це доволі успішно, бо знає вимоги, які там висуваються до сільгосппродукції. Зокрема й ті, що стосуються її фасування, пакування, формування товарних партій і, що дуже важливо, її безпечності. Тож одна з учасниць конференції, заступник директора департаменту агропромислового розвитку Херсонської облдержадміністрації Маргарита Степанова схвально оцінила роль «Шувара» як своє-рідного «вікна у Європу» для вітчизняних аграріїв. І додала, що його можливостями активно користуються її земляки: через «Шувар», за попередніми підрахунками, вони вже спромоглися реалізувати близько 5 тисяч тонн городини і фруктів.

Важливо і те, що «Шувар» відкрив вікно не лише у Європу, а й, як не дивно це звучить, в Україну. Річ у тому, що в нас і досі мало хто зважає на дрібних та середніх сільгоспвиробників. У нашій свідомості надійно закрі-пився стереотип, що головними для них знаряддями праці залишаються лопати, вила та граблі. А ще, мовляв, обробляють невеличкі земельні ділянки, котрі часом вимірюються навіть не гектарами, а сотками. Коли так, то виникає цілком слушне запитання: на що здатні такі сільгоспвиробники? Хіба що прогодувати власні родини. Про цілу країну навіть і мови не може бути.

Та реальність спростовує таку думку. Насправді дрібні та середні сільгоспвиробники, до яких належать малоземельні фермери і власники особистих селянських господарств, суттєво впливають на наповнення та розвиток аграрного ринку. Зрештою, це засвідчує і статистика, яку наводили учасники львівської конференції. Скажімо, директор місії Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) Джед Бартон озвучив такі дані: українські аграрії, які потрапляють до категорії дрібних та середніх, виробляють понад 80% овочів та фруктів, їх частка в молочній продукції складає 77%, в продукції птахівництва — 45%, у виробництві зерна — 20%. Не менш вражаючими цифрами поділився і директор департаменту економічного розвитку, аграрного ринку та інвестиційної політики Міністерства аграрної політики та продовольства Віталій Саблук: дрібні та середні господарства виробляють понад 60% м’яса і 98% картоплі.

Тож розуміємо, що цей сектор вітчизняної сільської економіки не лише не пасе задніх, а, навпаки, попри відстале технологічне оснащення, гостру нестачу коштів та інші проблеми, демонструє високу ефективність і результативність роботи. На своїх майже 6 мільйонах гектарів, за твердженням Віталія Саблука, вони виробляють стільки ж продукції, скільки й агрохолдинги. І це при тому, що останні обробляють площу у кілька разів більшу і до того ж використовують сучасну сільгосптехніку, не відчувають нестачі в обігових коштах, банківських кредитах, міндобривах тощо.

Та постає питання: хто візьметься реалізувати продукцію, вирощену малими та середніми сільгоспвиробниками, яка часто не складається у великі товарні партії? Тривалий час на це питання не було відповіді. «Шувар» став одним із перших в Україні оптових ринків, який не просто помітив власників фермерських та особистих господарств, а й пішов на тісну взаємовигідну співпрацю з ними. Потребу в ній засновник групи компаній «Шувар» Роман Федишин аргументував досить просто: «Чи потрібен оптовий ринок великому виробнику, який має свою дистрибуцію, свої склади, який може самостійно вийти на закордонні ринки? Мабуть, ми не надто їм потрібні. Чи потрібен оптовий ринок дрібному та середньому виробнику? Однозначно потрібен. Скажімо, чи повинен кожен дрібний виробник картоплі будувати у себе сховище, налагоджувати переробку? Для цього йому довелося б знайти дуже великі інвестиції. Частково цю функцію ринок бере на себе».

Відомо, що в Україні, окрім «Шувара», є й інші потужні оптові ринки. Та проблема в тому, що вони не завжди помічають дрібних і середніх сільгоспвиробників, а нерідко навіть і не збираються їх помічати. Мовляв, пропоновані ними до реалізації обсяги сільськогосподарської продукції не дуже вражають, тож нема потреби на них навіть гаяти час. А в ринкових умовах час, як відомо, — це гроші.

Отже, остаточно зламати психологію гігантоманії на етапі реалізації агропродукції досі не вдалося. «Шувар» продемонстрував, як це можна здійснити, та його досвід поширено не на всі регіони. Хоча, запевнив Роман Федишин, ним вони охоче будуть ділитися з усіма, хто демонструватиме до нього інтерес.

Інший організатор львівського заходу — проект USAID «АгроІнвест» — запропонував свій підхід до зазначеної проблеми. Він відстоює ідею, що Україні потрібна комплексна система ринків, яка поряд з оптовими включала б регіональні та фермерські ринки. За підтримки проекту розроблене попереднє техніко-економічне обґрунтування такої системи під умовною назвою «Зелені ринки», яка чітко показує, де мають розміщатися різні типи ринків, щоб і продукція знаходила місце збуту, і потужності не простоювали порожніми, як це часто трапляється, коли оптовий ринок не має навколо себе фермерських, які «живили» б його. Саме така система ринків, максимально наближених до місць вирощування сільгосппродукції, дозволяє їй у свіжому ви-гляді потрапити від поля до споживача, а також забезпечити вихід на експорт.

Ці ідеї «АгроІнвест» реалізує в багатьох українських регіонах. Серед пріоритетних — Херсонська область, яка переважно спе-ціалізується на сільському господарстві, особливо на такій його галузі, як плодоовочівництво. Саме тут за сприяння проекту будуються місцеві ринки, які вирізняються невеликими розмірами, проте досить великими обсягами продажів і здатні оперативно реагувати на ситуацію у сфері реалізації агропродукції. За словами Маргарити Степанової, «АгроІнвест» надає й значну консультативну допомогу, бо аграрії мусять знати не лише те, як вирощувати свою продукцію, але і як її продавати.

Під час конференції підкреслювалося, що «АгроІнвест» максимально сприяє формуванню повноцінної збутової мережі, вагомою складовою якої є сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. Лише в Херсонській області, за інформацією Маргарити Степанової, організовано 10 таких кооперативів, і всі вони ус-пішно працюють.

Одна з проблем сьогодення, за словами Віталія Саблука, полягає в тому, що дрібні сільгоспвиробники не мають офіційного статусу виробника сільськогосподарської продукції, а отже, позбавлені змоги виходити на орга-нізовані ринки і реалізовувати на них за легальними схемами і ринковими цінами результати своєї праці. Однак, додав він, нині ця проблема вже наблизилася до вирішення: у Міністерстві аграрної політики та продовольства розробляються доповнення до чинного закону «Про фермерське господарство», згідно з якими, за бажання, власники особистих селянських господарств можуть переоформити їх у фермерські господарства сімейного типу. Відтак вони долучаться до інших офіційно визнаних державою сільгоспвиробників, а це відкриє для них нові можливості: зниження податкового навантаження, повноцінний вихід на організовані ринки збуту продукції, можливість об’єднуватися в кооперативи, соціальний захист тощо.

«Коли ми спостерігаємо за тим, як розвивається сільське господарство в Україні, стає очевидним, що воно має потенціал вплинути на загальне економічне зростання, підвищення добробуту українських громадян. А також спроможне зробити один із головних внесків у забезпечення продовольчої безпеки в світі», — наголосив Джед Бартон.

Потенціал вітчизняної аграрної галузі підтверджує і Роман Федишин. Він повідомив, що ринок «Шувар» долучатиметься до всіх ініціатив, які сприяють розбудові мережі реалізації сільськогосподарської продукції. «Ми підемо на такі інвестиційно ємні проекти, як створення супермаркетів української продукції в Європі. Переговори вже ведуться. І перший такий плануємо відкрити у Стокгольмі».