28 листопада у приміщенні Державного архіву в Одеській області відкрилася виставка унікальних документів «Біженці не мають національності». Того ж дня одеські історики провели семінар на тему «Біженці Першої світової та Громадянської воєн в Одесі». Згуртувавшись, науковці спільними зусиллями спробували заповнити прогалини з історії вимушених переселенців тих часів. Заходи приурочили до сотих роковин початку Першої світової війни.

Вся історія людства пов’язана з війнами, а війни завжди породжували проблему біженців. З початком Першої світової Одеса стала своєрідним коридором і місцем тимчасового притулку для вимушених переселенців з різних куточків Європи та Азії. Основні потоки знедолених людей спрямовувалися в Харківську і Херсонську губернії. І якщо на Харківщині історію переселенців уже вивчили досить скрупульозно (тамтешні дослідники присвятили цьому питанню чимало монографій і не один том наукових праць), то в нашому регіоні трагедія сотень тисяч людей, представників різних народів, які знайшли тоді прихисток в Одесі, й досі не висвітлена. Заповнити цю прогалину вирішили працівники Державного архіву в Одеській області та Спілка вірмен України.

Саме вони й ініціювали на базі архівної установи зустріч істориків та виставку особистих документів переселенців років Першої світової та Громадянської воєн. Організатори кажуть, що їхній захід — це спроба допомогти держслужбовцям, спираючись на документи, відновити історичну правду й ефективно вирішити проблеми біженців 2014 року. «Нам, історикам, архі-вістам, важливо надати допомогу органам влади в розумінні того, як колись підходили до вирішення цієї проблеми і що необхідно зробити, аби вона розв’язувалася не тільки за рахунок громадськості, волонтерських організацій, а й щоб до вирішення цієї великої проблеми ефективно долучилися державні установи», — зауважив Володимир Левчук, директор Державного ар-хіву в Одеській області.

Те, що проблемами біженців опі-кувалися передусім не державні установи, а різні благочинні та волонтерські організації, видно зі зібраного для виставки матеріалу. Ці тенденції, як уже мовилося, простежуються і сьогодні. Більшість людей на чужині в ті роки опинялася без засобів для існування. І це були не лише землекопи і чорнороби, як багато хто думає, серед біженців, за документами, чимало представників інтелігенції — вчителів, художників, музикантів… Документи також дають можливість одеським історикам дізнатися місця розселення переселенців, стан їхнього здоров’я, чисельність сімей. Скільки всього було біженців в ті часи, а також якої національності — сказати важко. «Їх кількість ніхто ніколи не підраховував. Сказати точно, яка кількість цих біженців, ми не можемо. Документи, які збереглися, дають непрямі відповіді на численні питання. Абсолютно незрозуміло, скільки серед біженців було військовополонених українців. Скільки було представників інших народів. Ці категорії ніхто й ніколи не підраховував», — розповів Давид Давтян, голова комітету з питань історико-культурної спадщини Спілки вірмен України. Що важливо, в ті роки під визначення «росіяни» потрапляли біженці не за національністю, а винятково за громадянством чи мовою. Саме через це й важко сказати, скільки серед вимушено переселених було українців.

З усіма цими питаннями розбиратимуться одеські історики. Вже зараз учасники науково-практичного семінару «Біженці не мають національності» зауважують, що працювати над цією темою доведеться не один рік, бо раніше в цьому напрямку ніхто нічого не робив. «У різних наукових центрах, і не лише в Харкові, але й у межах колишньо-го Радянського Союзу, в межах колишньої Російської імперії, формується ціла когорта науковців, які порушують цю тему і намагаються її вивчати. Я і переважна більшість одеських істориків, за великим рахунком, навіть не наближалися до неї», — зауважив Тарас Вінцковський, доцент кафедри історії України ОНУ ім. І. І. Мечникова.

За підсумками семінару вирішили в наступному році провести в Одесі міжнародну науково-практичну конференцію на цю тему. Учасники зустрічі впевнені: заповнити прогалини в одеській історії вдасться лише шляхом об’єднання досвіду і матеріалів досліджень колег із сусідніх держав. Основою ж для майбутньої конференції стануть матеріали доповідей, документи з виставки, з яких планують укласти спеціальний збірник.