І знову нас покликала дорога. Шлях довгий і небезпечний. Виїзд о 6.30, як і було заплановано. Цього разу їдемо у супроводі військової автоінспекції. Сподіваємось, що все буде на належному рівні та з позитивними наслідками для нашого творчого десанту у складі 11 чоловік — десяти артистів (підполковника Юрія Літовка, прапорщиків Анатолія Зозулі, Дениса Мірошниченка, Сергія Щербакана, старшин за контрактом Ірини Чірки, Олександра Нестеренка, старших сержантів Олексія Гаврилюка, Андрія Стружка, молодшого сержанта Олени Хряпіної та старшого солдата Ігоря Родіонова), водія і мене — журналіста. З цим творчим колективом Одеської військової академії я об’їздив всю Україну, були ми і на міжнародному фестивалі військових оркестрів у столиці Болгари у 2006 році. І от через вісім років знову їдемо разом — з концертом до наших бійців в зону АТО...

Географія поїздок колективу широка, кількість концертів щоразу збільшується, незмінним залишається склад на чолі з керівником оркестру військової академії підполковником Юрієм Літовком. Загалом у складі команди 10 чоловік — балет, 9 — вокальна група та 40 — члени оркестру. Історія оркестру така ж вражаюча, як і самого військового закладу, створеного 17 листопада 1899 року. Його закінчили 118 Героїв Радянського Союзу та 4 Герої України, трьом з них це звання присвоєно посмертно.

...Минаємо Миколаїв, рухаємось до Херсона. Артисти сплять. Згадую, як 14 років тому була така ж поїздка до Косового. Я описав її у книзі «Косово — очима українського журналіста». Сподіваюсь, що і цього разу матеріалу набереться на книжку, проте з іншою назвою: «Україна. Війна. 2014 рік. Очима українського журналіста».

...Перша зустріч відбулась у військовому підрозділі «Полісся» під керівництвом генерал-майора Ігоря Васильовича Федорова. Це оперативно-мобільне угрупу-вання Збройних Сил України розташувалось поблизу лісу. Зима, мороз, сніг і намети... Але в них Тепло і затишно. В кожній палатці багато дитячих малюнків з усієї України. Передаємо гуманітарну допомогу, спілкуємось з офіцерами і солдатами. Після смачного армійського обіду їдемо далі.

За кілька годин — на місці: у Мелітопольсько-Веселовському райвійськкоматі, в гуртожитку якого залишаємось до ранку. Дізнаємось, що військовий комісар підполковник Олександр Сергійович Лушніков — випускник Одеського інституту сухопутних військ 2001 року.

Наступного дня о 6.30 відправляємось в бойову зону АТО. Нас там чекають. Треба піднімати дух і настрій бійців, і це успішно вже 26-й раз в цьому році робить творчий колектив Одеської військової академії. Велика їм за це подяка.

6 грудня — День Збройних Сил України. Морозний ранок. Дякуємо всім за гостинність і вирушаємо далі до Маріуполя і Волноеахи. Виїхали своєчасно.

на шляху до Маріуполя на автозаправці випили гарячої кави та чаю. Вся траса засніжена, місцями — ожеледиця. Над дорогою кружляють чорні ворони, їх багато. А це — передвісники холодної зим чи біди...

До місця нашого призначення лишилось 208 кілометрів. Ідемо повільно. Зустрічного транспорту майже немає. Проїхали багато блок-постів, на кожному нас вітали зі святом. Це було взаємно. Службу несуть справжні патріоти, для яких професійне свято 8 цьому році набуло особливого значення.

Чим ближче до Маріуполя, тим холодніше. В цьому ж напрямку рухається велика кількість вантажних фур з гуманітарною допомогою. Вона сьогодні конче потрібна. В принципі, Збройні Сили України їжею та одягом забезпечені. Не вистачає спеціального обладнання — насамперед, тепловізорів, обладнання нічного спостереження для розвідки. Сподіваємось, найближчим часом ця проблема буде вирішена.

Дорогою спілкуюсь зі своїми колегами по творчому цеху. У Херсоні нас зустріла знімальна група ТРК «Скіфія», за це велика подяка голові Херсонського осередку НСЖУ Валерію Домені. Спілкувався з миколаївцями, з секретарем НСЖУ Глібом Головченком та його помічниками. Домовились вийти по Скайпу в прямий ефір, що й зробили вже у Мелітополі з глядачами й слухачами ТРК «Так ТВ». Домовились на зворотньому шляху про зустріч з головним редактором Мелітопольської міськрайонної газети «Новий день» Ділярою Кудусовою.

При в’їзді в Маріуполь на блок-посту біля аеропорту, відбулась перша зустріч з моїм колегою і другом Миколою Токарським — головним редактором газети «Приазовский рабочий». Разом з ним їдемо до центра міста, де в приміщенні міського Будинку молоді має відбутись спільний концерт творчих колективів Маріуполя і Одеської військової академії, присвячений Дню Збройних Сил України.

Все йде за планом. Був дзвінок з Києва. Як проходить поїздка поцікавився виконуючий обов'язки голови НСЖУ Сергій Томіленко. Пізніше подзвонила головний редактор журналу «Журналіст України» Віра Черемних.

Біля будинку молоді зустрів ще одну делегацію з Одеси, яку очолював представник Південної митниці Олександр Йосипович Токарчук. Одесити сюди привезли дві вантажні машини гуманітарної допомоги. До нашого приїзду її вже передали бійцям АТО.

Уро’чистості в Будинку молоді з нагоди Дня Збройних Сил України розпочались з вітального слова мера Маріуполя Юрія Хот-лубея, вручення Почесних грамот, цінних подарунків. Виступи артистів глядачі сприймали тепло, бурхливими оплесками. А коли вокальна група у складі Дениса Мірошниченка, Олексія Гаврилюка та Олександра Нестеренка заспівала патріотичні пісні, зал стоячи, зі сльозами на очах, скандував: «Браво! Молодці!»

Після концерту в фойє будинку молоді військові та артисти фотографувались, обмінювались адресами, ділились враженнями від побаченого. На деякий час військовослужбовці, які і пд час концерту не випускали зброю з рук, напевне, в думках повернув лися до мирного життя.

А попереду — переїзд до смт Володарське, де розташовані 79-та бригада ПДВ та 311-й батальйон ЗС України. Бійці цих підрозділів облаштувались у колишній школі-інтернаті. Тут, у переповненому актовому залі, одесити дали два концерти Вокальну групу, танцюристів бійці довго не відпускали. До сліз їх розчулили малюнки дітей, які ми їм привезли. Також наша делегація передала бійцям теплий одяг, морські тільняшки, свіжу пресу, книги одеських письменників, дарунки від музичної школи, Одеського міського управління культури та керівництва «Таврії-В».

Закінчилася зустріч співом Гімну України. Його виконували всі разом, обійнявшись. Всіх нас об'єднали і високий дух патріотизму, і щире бажання, щоб війна закінчилась якомога скоріше.

Всі на це чекають. Бо серця переповнені болем через втрати, які приносить війна...

У Афганістані загинуло 3360 українців. Більше 8 тисяч солдат отримали поранення, інвалідами стали 3560 осіб. Вже після афганської війни від хвороб та поранень пішло з життя набагато більше людей, ніж загинуло під час бойових дій.

Що нас чекає після цієї війни? Які будуть втрати? Чи дочекаємось оприлюднення достовірних даних?

Все, що я бачив під час поїздки, розповів близьким і друзям. Провів прес-конференцію, постарався передати журналістам атмосферу переднього краю АТО, настрій захисників Вітчизни, гірку правду про страшні події. Бо такий обов'язок журналістів — нести людями правду...

(Друкується зі скороченнями. Повна версія на сайті ОРО НСЖУ).