Українська абревіатура АТО і словосполучення «гібридна війна» вже міцно увійшли в словники експертів та оглядачів. За допомогою трьох букв і двох слів, як виявилося, можна описати неописанне й поєднати непоєднуване. Війну де-факто — з миром де-юре. Анексію величезної території і масштабне захоплення української власності — з дотриманням торгових договорів. Декларації про звірства терористів — з переговорами контактної групи в «мінському форматі».

Справжня ціна «Мінська»

Мир краще за війну. Але ця банальність без конкретики безглузда так само, як формула «свобода краще, ніж несвобода». Українські політики і військові, тим не менш, у спробі пояснити ситуацію з «перемир’ям» щоразу посилаються на те, що з вересня минулого року, завдяки укладенню мінських угод, вдалося уникнути великої кількості людських жертв, руйнування міст і запобігти масштабному вторгненню військ Російської Федерації в Україну.

Жодне з таких тверджень не ви-тримує критики. Зобов’язань щодо масштабного вторгнення своїх військ на українську територію Російська Федерація в Мінську не давала. Якщо бути точним, в 12 пунктах угод про російській збройні сили взагалі нема ні слова, а згадані іноземні збройні формування можуть означати що завгодно.

Жертв і руйнувань без мінських угод могло бути, звичайно, більше, хоча арифметики для порівняння ще не придумали. Промислова інфраструктура Донбасу, як до «перемир’я», так і під час нього терористами по-варварськи руйнувалася і продовжує руйнуватися. Також важко сказати, що гірше — втрата сотні спецназівців при гіпотетичному штурмі Донецької ОДА чи втрата такої ж кількості українських військовослужбовців у результаті реальних чотиримісячних арт-обстрілів, диверсій та штурмів.

Але припустимо на хвилину, що політики і військові праві. «Перемир’я» з терористами принесло результат. Руйнувань і жертв менше, масштабне вторгнення з боку Росії припинено, а українські збройні сили якоюсь мірою відновили втрачену за 23 роки боє-здатність. Хіба це перемога?

За час «перемир’я» терористи розширили контрольовану ними територію на Донбасі. Вони налагодили безперебійне постачання своїх банд озброєнням і боєприпасами з Росії. Вони зміцнили боє-здатність і керованість своїх з’єднань за рахунок залучення начальницького складу з числа кадрових військових Російської Федерації. Вони намагаються (і ці спроби успішні) створити подобу ци-вільних структур і збирати податки з діючих на тій території підприємств.

Результатом «перемир’я» стали також проведені терористами 2 листопада «вибори». У «ЛНР» і «ДНР» їх провели, відверто порушуючи мінські угоди, не розраховуючи ні на чиє визнання. Тому що дбали не про визнання, не про законність і не про дотримання процедур, а про термінове, нехай і незаконне, оформлення влади. І терористи свого домоглися. Представники контактної групи, запрошуючи на засідання у Мінськ, тепер розсилають бандитам офіційні листи.

У лютому донецькі і луганські сепаратисти планують провести «муні-ципальні вибори» та покінчити з дво-значним становищем, коли містами і селищами на окупованій частині Донбасу керують міські голови та ради, обрані відповідно до законів України. Після цього, очевидно, почнуться нові переговори. Переговори не про припинення вогню, не про відведення озброєнь та військ, а про визнання Україною двох самопроголошених республік. Саме такий результат (а не скорочення кількості жертв і руйнувань) може стати справжньою ціною «перемир’я».

Перепочинок закінчується. Що далі?

На 15 січня, як відомо, була за-планована зустріч керівників чотирьох держав у столиці Казахстану Астані. Президент Франції Олланд, канцлер Німеччини Меркель, президент Росії Путін і президент України Порошенко збиралися у так званому «нормандському форматі» обговорювати воєнні дії на Донбасі і російсько-український конфлікт.

Перед цим у Мінську мала зібратися тристороння контактна група з представників України, Росії та ОБСЄ за участю представників самопроголошених республік. Порядок денний не визначений, але головну частину, судячи з інформації з різних джерел, хотіли присвятити розмежуванню ліній зіткнення військ і відведення важких озброєнь.

Мінська зустріч контактної групи на початку січня зірвалася, також зірвався і саміт в Астані. З чиєї вини — гадати не доводиться. З кінця грудня бойовики щодня нарощували інтенсивність обстрілу позицій української армії і щодня з території Російської Федерації на допомогу до них через не контрольований Україною кордон прямували колони техніки, вантажівки з боє-припасами і бійці у військовій формі зі спорядженням.

Досі не зрозуміло, яку мету переслідує таке зосередження сил і засобів (за оцінками секретаря РНБО Турчинова, 542 танки, 990 бронеавтомобілів, 694 одиниці артилерійських систем, до 57 зенітно-ракетних комплексів, 4 ракетні комплекси «Точка-У»). Але, скоріш за все, йдеться не про захист досягнутого, не про ротації і, тим більше, не про виведення незаконних збройних формувань.

Ударні угруповання сепаратистів, не особливо приховуючи наміри, очевидно, готуються до наступу. У їх плани, як публічно заявляли ватажки бандформувань, входить розширення територій «республік» до адміністративних меж Донецької і Луганської областей та створення подібності держави. Але не виключений й інший варіант. За словами того ж Турчинова, з російського боку біля самого кордону з Україною в повній готовності перебуває 50 тисяч російських військовослужбовців, 300 танків та іншої техніки. І мета їх — уже не тільки Донбас.

Важко сказати, як наміри сепаратистів узгоджуються з планами Кремля, але зрив «перемир’я» кремлівським планам тепер не суперечить. Перепочинок зробив свою справу. Пора починати кампанію з примусу України до миру і, як привід, годиться будь-яка провокація.

Знищення мікроавтобуса на трасі біля Волновахи поруч з українським блокпостом, здається, було такою провокацією. Трина-дцять жертв, у тому числі діти, за задумом терористів повинні були стати ілюстрацією того, як «фашисти» впритул розстрілюють мирних жителів з автоматів. Але не склалося. Залишилися докази, що поряд з автобусом вибухнула ракета, випущена з «града», а бойовики, які стріляли, у цей час в ефірі відкритим текстом повідомляли начальству, що накрили український блокпост.

Нелюдський акт терору вже засудили в Раді Безпеки ООН і в керівництві ОБСЄ. А саміт у «нормандському форматі» відсунутий надовго. Коли працюють «гради», політикам додати нічого.