Уже після Нового року у світі, в Україні, зокрема і в Одесі, сталося чимало подій, які можна розцінювати як ланки одного ланцюжка. Вибухи в Одесі, події у Парижі та розстріл під Волновахою — ці різні і не пов’язані між собою випадки свідчать про посилення у світі терористичних загроз. Медійних у тому числі.

За визначенням вчених, медіа-тероризм — це залякування цільової аудиторії окремими терористами або організаціями з метою реалізації політичних, соціальних та інших цілей шляхом породження і поширення в інформаційному просторі (інтенсивно використовуючи можливості сучасних мас-медіа) почуття страху, що виникає в результаті факту (або загрози) нелегітимного насильства.

Події останнього часу свідчать про активне застосування Росією проти України різних форм медіа-тероризму. І наше місто — не виняток.

Відомий психолог, письменник, публіцист Борис ХЕРСОНСЬКИЙ на брифінгу в Одеському кризовому медіа-центрі поділився думками щодо того, кому вигідні теракти в нашому місті, яку мету переслідують їх організатори і як нам жити в умовах нестабільності.

Упродовж останнього року Одеса живе в умовах локальних тер-актів, у місті за останній місяць відбулася серія вибухів, переважна більшість з яких була спрямована проти представників патріотичного руху та тих, хто допомагає АТО, зазначив він і звернув увагу на те, що теракти були досить помірковані, якщо можна це так назвати. Нещодавні події у редакції журналу «Шарлі Ебдо» були набагато страшнішими проявами тероризму, це був реальний, страшний теракт, коли одночасно загинула значна кількість відомих людей. Уся Франція, для якої свобода самовираження — найголовніша цінність, вийшла на площі, щоб бути разом, і це було дуже вражаюче дійство.

Чи можемо ми так само відповісти на теракти в Одесі? Психолог вважає що саме цього не можна допустити. Для нас нема більш тривожної ситуації, ніж коли народ виходить на вулиці. Різниця в тому, що Франція — єдина у своєму ставленні до тероризму, у нас же, якщо вийде на площі одна сторона, є небезпека, що вийде й інша.

Українці називають те, що відбувається на Сході України, тероризмом. На заході ж представників «ДНР» та «ЛНР» називають «сепаратистськими бунтарями, яких підтримує Росія».

Наразі говориться про те, що теракти, які відбулися в Одесі, — «мирні», хоча одна людина загинула, багатьох налякано. Перш за все злякалися люди, що живуть по су-сідству з місцями, де лунали вибухи. Мета підривників, вважає Борис Херсонський, показати, що українські патріотичні сили — дуже незручні сусіди, через яких може бути побитим скло і зруйноване житло. Спрацьовує, за словами психолога, «логіка звинувачення жертви». Тому в Одесі не варто рекомендувати колективне вираження солідарності і роздувати колективну параною. Розшуком та слідством повинна займатися міліція. Завдання ж громадськості, зауважує психолог, з одного боку — контактувати зі слідством і вимагати прозорого розслідування, з іншого — закликати людей до спокою та збереження нормального порядку життя: навчатися, працювати, відпочивати.

На думку Бориса Херсонського, складається враження, що теракти в нашому місті мають ще одну мету. Спокій в Одесі не вигідний Росії, їм потрібно створювати картинку, показувати, що у нас щось діється. Ці події можуть бути не кривавими, не дуже значущими, але про щось вони мусять говорити. Ті, хто підриває, не обов’язково переслідують цю мету, але вони однозначно підіграють російським медіа. Поки влада цієї країни не згорне проект «Новоросія», поки в новинах будуть говорити про «південний схід», їм потрібні приводи для новин.

Цікаво, що українські, зокрема й одеські, ЗМІ часто «грають» на боці ворога. Так, у результаті одного з вибухів був пошкоджений лише бампер машини. Повідомлення про подію вийшло на одному з сайтів під назвою: «Потужний вибух пролунав в Одесі». Запитайте краще у жителів Донецька, що таке потужний вибух, закликає психолог. Журналісти навмисно загострюють атмосферу, щоб привернути увагу до себе. Головна відповідальність медіа у цій ситуації — давати лише перевірену інформацію, не загострювати ситуацію і не сіяти панічних думок про те, що ми, нібито, на грані катастрофи.

Дякувати Богу, Одеса — місто, яке не надто піддається паніці та хаосу. Ситуацію рятує те, що місто досить пасивне й байдуже, і більшості населення все одно, що відбувається в сусідньому кварталі, якщо не виключили світло чи снігом не засипало машину. Ми живемо у місті, де існує не лише російський міф та український міф, але й одеський міф — таке собі одеське ставлення до життя. Хоча, насправді, одеський міф, як і будь-який інший, не має стосунку до реальності.

Одеський міф свідчить, що Одеса — це місто, в якому дружно й весело живуть різні народи, осередком міфу є одеське подвір’я і комунальна квартира, в якій дружно святкують і Хануку, і Різдво двічі. Але одеський міф — це не реальність, не істина. Не варто забувати, що перший єврейський погром був саме в Одесі й один із найкривавіших — також. Насправді, не всі одесити дружні, усміхнені, оптимістичні люди. Одеський гумор, що розквітнув у 20-і роки минулого століття, сьогодні у стані виродження і його кращий представник проживає у Москві. Але цей міф нав’язує людям позитивно-байдуже ставлення до світу. У цьому міфі є бажання захиститися.

Міф Росії — агресивний: розширення, напад, злиття, об’єднання слов’ян під владою російського царя. Цій ідеї — багато століть, і вона сьогодні дуже популярна в РФ. Ідея української незалежності, на думку психолога, також міф, оскільки повної незалежності не існує, подібна ідея втілилась у північнокорейській державі і призвела до повної ізоляції. Ідея одеського міфу — трохи блатний, гумористичний нейтралітет, тобто «наша хата скраю, навіть якщо вона у центрі Одеси».

Якщо згадати події 2 травня у Будинку профспілок, Одеса відреагувала дуже слабко. Російське телебачення й досі показує фільми-фальшивки (про «одеську Хатинь»), після цього російські видання розповідають історії добровольців (цілком реальні), які вирішили воювати на Донбасі «після Одеси». Російська пропаганда подає цю подію як «каральну операцію українських фашистів» проти російських людей в Україні. Росіяни в Росії вірять цьому, тоді як Одеса не відповідає ніяк. Нема ані підтвердження, ані спростування, ані нормального розслідування. Тобто наше місто залишається лише «територією», на якій «щось відбувається».

Наші західні колеги-журналісти розповідають, що по всіх європейських столицях пройшли фотовиставки із світлинами, на яких показане «знищення українською хунтою мирних жителів в Одесі та на Донбасі», їх представляли, переважно, російські посольства у цих державах.

Російський політолог Олена ГАЛКІНА вважає, що найочевидніша стратегія Росії — збереження недієздатності України, хоча сама вона перебуває у тупику. За її словами, це токсична держава, яка становить небезпеку для світового співтовариства, оскільки в промовах Путіна прослідковується така теза: ми не збираємося починати ядерну війну, але ми сприятимемо створенню хаосу у світі.

Артем ФІЛІПЕНКО, політолог, директор Одеського філіалу Інституту стратегічних досліджень, у свою чергу, зазначив на брифінгу, що гібридна війна триває і в планах Росії тепер — виснаження України та примус її до легітимізації терористів шляхом надання їм будь-якого офіційного статусу. В ідеалі — реалізація придністровського сценарію. А ще — домогтися окремого статусу для окупованих територій, бажано — з правом вето при прийнятті глобальних зовнішньополітичних рішень. Окрім того, Росія зовсім не проти змусити Україну взяти на себе питання відновлення Донбасу, щоб ще більше підірвати українську економіку. Кремль робить ставку на те, що соціально-політична ситуація в Україні буде погіршуватися, відтак паралельно розхитуватиме ситуацію в Одесі, Харкові та інших великих містах.

На думку політолога, якщо після тер-акту у Волновасі світове співтовариство визнає «ДНР» і «ЛНР» терористичними організаціями, то Росія може отримати статус країни, яка підтримує тероризм, що може спричинити за собою нові, ще суворіші економічні санкції. Тут дуже багато залежить від зусиль української дипломатії. Не Інтерпол повинен оголошувати Януковича в розшук, а сама Україна. Ми самі повинні посилювати армію, а не НАТО. Реформувати економіку повинна сама Україна, а не Європейський Союз. Дуже багато залежить саме від нас.