Вихід каталогу бібліотеки Михайла Комарова із фондів ОННБ ім. М. Горького став важливою подією для україністів, істориків, краєзнавців, бібліофілів, для кожного, хто цінує багатонаціональну культуру Одеси. Перша презентація посібника відбулася нещодавно в «Книгарні-кав’ярні» Українського дому — осідку Українського клубу Одеси.

Про вихід цієї книжки «Чорноморські новини» писали в номері за 10 січня. Нагадаємо, каталог охоплює 1258 одиниць зберігання «Горьківки», а також чотири — із приватної збірки Тараса Максим’юка. Це спадок уславленого письменника, громадського діяча, юриста, що залишився із його майже тритисячної особистої колекції. Вони позначені відповідними печатками і в багатьох випадках — з автографами авторів, які дарували їх пристрасному бібліофілу. Ці імена складають гордість української культури і науки: Володимир Антонович, Дмитро Багалій, Федір Вовк, Борис Грінченко, Сергій Єфремов, Іван Карпенко-Карий, Михайло Коцюбинський, Агатангел Кримський, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Старицький, Михайло Слабченко...

Упорядники каталогу — співробітники відділу рідкісних видань і рукописів ОННБ Наталя Бродецька та Надія Яцун. Остання, як автор нової концепції видання, зробила вирішальний внесок у втілення цього задуму. Її представила господиня «Книгарні-кав’ярні» Галина Дольник.

У зачині цієї статті згадувався Український клуб Одеси, який нині, в інших історичних умовах, розвиває традиції однойменної організації періоду 1910—1913 років, членом якої був М. Комаров. Саме завдяки внеску нинішньої голови УКО Наталії Чайчук стало можливим презентоване видання. У її прагненні підтримати проект, крім мотивів високого порядку, відіграли певну роль й особистісні моменти. Справа в тому, що одна з правнучок Михайла Комарова по лінії доньки Маргарити навчалася в Одеському університеті з ма-тір’ю Наталії Олександрівни, якій свого часу й подарувала групове фото студентських часів з їхнім зображенням. Цей фотодокумент дорогий ще й тому, що на цій же світлині, як зізналася Наталія Чайчук, вона впізнала й свого майбутнього батька. Справді, шляхи Господні невідомі! У нашому випадку громадська прерогатива підсилена особистою емоцією.

Про роль і значення особи М. Комарова йшлося у виступі відомого дослідника його життя і творчості, просвітянина, викладача ОНУ ім. І.І. Мечникова Анатолія Мисечка. Він повідав чимало цікавого, що крізь призму тих часів свідчило про надзвичайну популярність Михайла Комарова далеко за межами Одеси, його розгалужені зв’язки, здатність тримати у полі зору різні сфери життя міста і бути рушієм багатьох процесів громадсько-культурного життя на півдні України. «Він був справжнім «українським серцем Одеси», — резюмував історик.

«Вихід цієї книжки — це, безумовно, подія. Честь і хвала тим, хто втілив у життя цей задум. Але це також привід до роздумів, — зазначив присутній під час презентації В’ячеслав Кушнір, декан історичного факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова. — Нам варто збагнути: що відбувається з формуванням української ідентичності впродовж уже більш як двадцяти років? Є дуже багато запитань, адже процес іде не так жваво, як хотілося б. Нам потрібно шукати нові підходи і методи, щоб інтенсифікувати роботу у цьому напрямку. Свіже видання є джерелознавчим і дозволяє також скласти уяву про те, що найбільше цікавило українську інтелігенцію, і зокрема таку постать, як Михайло Комаров».

Презентація згодом переросла у зацікавлену розмову про подальше дослідження і можливість виявлення бібліотеки Михайла Комарова, напрямки популяризації здобутків у цій царині. Посилаючись на інтерв’ю з Григорієм Дем’яновичем Зленком, яке автор цих рядків опублікував раніше (див. «ЧН» за 11 листопада 2010 року), можна припустити, що частина колекції М.Ф. Комарова була розпродана приятелькою його доньок десь наприкінці 1960-х—1970-х років, котра оселилася в їхній квартирі й отримала у розпорядження частину бібліотеки.

Під час заходу прозвучала пропозиція про проведення презентації каталогу на факультетах ОНУ, де, зазначимо, проводиться цілеспрямована робота з вивчення творчого спадку Михайла Комарова.