Якраз на Миколая лелека приніс до Одеси максі-пелюшку з трійнею, чим надзвичайно потішив кожного, до кого дійшла ця приємна новина. Це була четверта трійня, подарована Богом нашій обласній громаді у тривожному 2014-у. А ще минулого року народилося майже 200 пар близнюків і двійнят. Загалом торік тільки в Одесі на світ з’явилося 11977 малюків, що на 779 більше, аніж у 2013-у. Переважали дівчатка, що є хорошим знаком.

Маємо і трьох підкинутих дітей. Причому знайди дали про себе знати світові саме у святкові дні. За народними прикметами, підкинуті діти — також на щастя. Сподіватимемося, що так воно й буде, хоча, погодьтеся, щастя вже в тому, що ці крихітки не загинули, а отримали шанс на життя.

У новорічну ніч невідомі залишили немовля в під’їзді житлового будинку в Балті. Плач дитини, яка лежала в картатій господарській сумці, загорнутою в рушник, почула жінка, що мешкає в цьому будинку. Вона негайно скликала сусідів і зателефонувала до міліції. Правоохоронці прибули з медиками, які склали акт і повезли дитину до пологового будинку місцевої лікарні. Доношеній дівчинці вагою 2600 грамів на той момент було не більше 2—3 годин від народження. Порятована дитина, жива-здорова, нині перебуває під опікою медиків.

У ніч із 2 на 3 січня на спецлінію «102» надійшло тривожне повідомлення про те, що на сходах пологового будинку №1, розташованого по вулиці Слєпньова в Одесі, лежить підозріла спортивна сумка чорного кольору. Правоохоронці негайно відреагували, та за вказаною адресою вирушив наряд ДАІ, який ніс службу неподалік. Беручи до уваги те, що останнім часом в Одесі прогриміло кілька вибухів, працівники міліції не виключали, що в сумці знаходиться вибухівка. Однак коли наблизилися до підозрілого об’єкта, звідти несподівано почувся дитячий писк.

«Підозрілим предметом» виявився крихітний хлопчик, який дивом не замерз на такому холоді і якого працівники Державтоінспекції негайно передали лікарям. Як згодом повідомили медики, у сумці лежала доношена дитина вагою 2900 грамів, якій на той момент було не більше чотирьох днів від народження. Нині дитина перебуває в неонатологічному відділенні Одеської міської дитячої лікарні ім. Б.Я. Рєзника.

Третій випадок. О 8.15 ранку 23 січня на сходи цього ж таки закладу невідомі принесли і залишили сумку з дитиною, дівчинкою, якій було не більше доби.

Трійко знайд (доношені, здорові, симпатичні дітки) нині перебувають у повній безпеці, під наглядом медиків, а ось жінок, які їх народили і залишили напризволяще, шукатимуть, адже по кожному з трьох випадків відкриті кримінальні провадження.

Медики і правоохоронці, яким за службовими обов’язками довелося мати справу з підкинутими дітьми, в один голос запевняють, мовляв, добре, що дітей підкинули, принесли поближче до людей, тож дали бодай якийсь шанс вижити. А скільки небажаних дітей опиняються на смітниках, у вигребних ямах, скількох заживо закопують, спалюють у печах?..

Зайві діти — це не лише проблема нашого суспільства. Такого горя вистачає скрізь. Щоб дарувати дитині шанс на життя, вберегти від убивства, по всьому світу відкриті «бебі-бокси». В Одесі впродовж двох років діють два «Вікна життя»: при міській дитячій лікарні №3, що на житломасиві Котовського, і при пологовому будинку №7. За цей час туди поклали двійко немовлят.

Нагадаю, що «Вікно життя», або «бебі-бокс», — це спеціальний пункт, у якому матері можуть анонімно залишити небажаних новонароджених дітей. Це — спеціальне віконечко, яке відчиняється ззовні. Після того, як віконце зачиняється, чергові лікарі отримують сигнал, щоб прийняти дитину. Усе це відбувається без сторонніх допитливих очей, адже відповідне віконечко, як правило, розміщене у малолюдному місці, тож від того, хто залишає малюка, ніхто не допитується анкетних даних, ніхто не наздоганятиме і не переслідуватиме. У випадку, якщо мати передумає і захоче повернути свого малюка, то матиме таке право. Що-правда, згідно з чинним законодавством, на «роздуми» відводиться лише два місяці, після чого дитина може бути усиновлена.

Унікальний для України проект «Вікно життя», який два роки тому перейняла Одеса, стартував у Львові у травні 2009-го, за прикладом сусідньої Польщі. Проект мав привернути увагу суспільства до проблеми жорстокого ставлення до небажаних немовлят. Згодом «бебі-бокси» почали діяти в кількох обласних центрах, на два такі пункти, як уже мовилося, розжилася й Одеса. Зачин дали активісти обласного осередку Товариства Червоного Хреста України, яке очолює Тамара Барнич.

— Ми не агітували і не агітуємо матерів віддавати своїх небажаних дітей державі, — наголошує Тамара Володимирівна. — Йдеться про вирішення конкретної проблеми: вбити чи подарувати маленькій людині життя. Адже в центрі нашої уваги ті матері, які здатні позбавити життя свою ж новонароджену дитину. Треба донести до цих жінок, що це страшний злочин не лише перед Богом, але й перед державою, який карається законом. І в тебе є вихід: врятувати крихітку, поклавши її до «Вікна життя».

Такі пункти розраховані насамперед на тих матерів, які народжували своїх дітей таємно. Не слід вважати, що підкидають немовлят лише неблагополучні жінки із так званої групи ризику. Жінки, які народжували у пологовому будинку і, відповідно, стоять на обліку, не підкидатимуть своїх малят. За це передбачена кримінальна відповідальність. До того ж вони мають право офіційно відмовитися від дитини. Через місяць після пологів підписують повну або тимчасову відмову від материнства. Найчастіше — через вроджені вади немовляти. Скажімо, впродовж 2014-го таких відмов по Одесі було майже сто. На рішення матері залишити немовля під опікою держави іноді не впливає ні розмір фінансової допомоги на утримання дитини, який дозволяє жити родині, ні профілактичні бесіди медиків, ні їхні вмовляння.

«Вікно життя» розраховане на жінок, які з тих чи інших причин приховують свою вагітність від родичів та знайомих і протягом вагітності самотужки намагаються позбутися плоду. Якщо ж це їм не вдається, то вони народжують поза медичними за-кладами, аби не реєструвати появу немовляти, а малюків, які з’явилися на світ, часто залишають напризволяще або ж позбавляють життя.

До такого страшного вчинку — підкинути свою дитину, а ще страшніше — вбити її — може призвести сукупність багатьох життєвих обставин, в яких опиняється жінка: хлопець не визнає свого батьківства, батьки матері не хочуть знати доньку, яка їх зганьбила, у матері нема помешкання, можливості чи навіть і бажання залишити дитину… В такій ситуації не від кожної жінки, особливо молодої і не влаштованої у житті, можна очікувати адекватних вчинків.

І все ж чому трійко дітей підкинули, залишили в небезпеці, адже будь-якої миті немовлят могли розірвати голодні собаки, вони могли замерзнути, потрапити на очі психічно хворим людям, а не гарантували народженим право на життя, а не принесли до «бебі-боксів»? Про це ми відверто говорили з Тамарою Барнич.

— Робота з порятунку небажаних дітей, — сказала вона, — у нас, на превеликий жаль, обмежилася лише відкриттям «бебі-боксів», яке супроводжувалося посиленою увагою ЗМІ та місцевого чиновництва. Згадали про існування «вікон життя» місцеві телеканали та інформаційні агенції, хіба що подаючи своїй читацько-глядацькій аудиторії новини про підкинутих дітей. І хоча біля кожного з «бебі-боксів» розміщена інформація та контакти соціальних служб Одеси, які надають підтримку жінкам у складних життєвих обставинах, щоб вагітна чи породілля змогла залишити дитину в сім’ї, отримати допомогу, і цією інформацією скористалися десятки людей, цього все одно виявилося замало. Зрозуміло, що потрібна постійна комплексна роз’яснювальна робота з населенням, особливо з молоддю, про важливість контрацепції, я вже не кажу про засади моральності, про які взагалі чомусь забули. Потрібне постійне інформування про існування служб, які надають підтримку дівчатам і жінкам, що не заплановано завагітніли. Не скажу, що така робота взагалі не ведеться в області, та якщо дітей викидають на смітники чи приносять у сумках під чужі двері, — вкладених старань недостатньо.

Номери «телефонів довіри» мусять бути скрізь: у школах, у людних місцях, у малолюдних місцях… Як потрібне і постійне нагадування про існування «вікон життя»: через інформацію в періодиці, в інтернеті, через листівки відповідного змісту, через усі можливі канали інформування... Люди мусять бодай знати, де ці «вікна» знаходяться. І якщо в Одесі принести дитину до «бебі-боксу» ще вистачає розуму та сміливості, то куди кидатися породіллі, яка, скажімо, мешкає в Кодимському чи в Саратському районі, яка приховувала, що чекає дитину, таємно її народила й гарячково думає, куди її тепер подіти, щоб ніхто ні про що не довідався? Щоб не вбивала, не брала смертний гріх на свою душу, за який доведеться ще й відсидіти у тюрмі, жінка мусить знати, куди дитину віднести, щоб зберегти їй життя. Як мусить знати і про те, що може, оговтавшись, її забрати, не несучи за свій вчинок кримінальної відповідальності.

Таку складну й досить специфічну інформаційно-роз’яснювальну роботу з населенням, погодьтеся, нести на своїх плечах лише Червоному Хресту, на який сьогодні звалилося вирішення стількох нагальних питань, пов’язаних, найперше, із допомогою вимушеним переселенцям зі сходу держави, самотужки не під силу. Але так виходить, що сьогодні це потрібно лише нам.

Тисячі біженців, зубожіння людей, розгубленість, безробіття і зневіра — ось фактори ризику, що спонукатимуть декого спекатися живої душі, яка прийшла у цей світ «невчасно». Дітей необхідно рятувати. Ось чому ми в своєму колі обговорюємо питання про доцільність і можливість відкриття «вікон життя» на залізничних станціях, скажімо, в Роздільній, у Котовську, в Кодимі. Потрібна згода залізничників, на яку ми розраховуємо, потрібні гроші на обладнання «бебі-боксів», на друкування листівок, на організацію заходів відповідного скерування на місцях. Це питання ми винесли на обговорення президії правління обласного осередку, яке відбудеться цими днями. Ми шукатимемо однодумців і благочинників, спеціалістів, готових нас підтримати.

Якщо хтось має з цього приводу цікаву ідею чи конкретну пропозицію — можете нам зателефонувати: (048) 724-34-28.