В Одеському дитячому домі-інтернаті обласної ради на вулиці Макаренка відкрилося перше в Україні відділення підтримуючого проживання для вихованок цієї спеціальної установи, яким уже виповнилося 18 років. Рішенням медично-педагогічної комісії право залишитися тут до досягнення 35-річного віку передусім надається сиротам і дівчатам, які з дитинства залишилися без батьківського піклування.

Інтернат призначений для дівчаток із різним ступенем розумової відсталості. Від зусиль батьків і педагогічного колективу багато в чому залежить, яким виявиться життя цих дітей у період дорослішання та пізніше, – чи зможуть вони навчитися самостійно виконувати найпростіші операції щодо прибирання житла та приготування їжі, виходити із квартири й не лякатися навколишнього світу? Особливо складно тим, у кого батьків немає. Їхні основні надії можуть бути пов’язані тільки з педагогами та вихователями інтернату.

– Я вже близько тридцяти років працюю в соціальній сфері, – говорить начальник відділу з організації діяльності стаціонарних установ департаменту соціального захисту населення облдерж­адміністрації Світлана Агаєва. – Зазвичай психохроніків переводять із дитячих домів-інтернатів до дорослих. Тобто вони взагалі не виходять зі спеціальної установи, у якій сконцентроване все їхнє життя. Причім життя скороминуще. Специфіка захворювання створює передумови для набагато скорішого старіння, ніж це відбувається у звичайних людей. Відділення підтримуючого проживання дає шанс бодай деяким із них, хто є дієздатним, розширити звичні рамки і, опанувавши нескладні навички деяких професій, працевлаштуватися посудомийкою, прибиральницею, нянечкою та хоч трохи відчути смак самостійного життя.

– Коли я прийшов на посаду директора дому-інтернату, відразу запропонував прибрати геть картоплечистку, бо підготовкою овочів для приготування їжі можуть і повинні займатися наші вихованки, – розповідає Михайло Полторак. – Вони саджають квіти на території, займаються невеликою тепличкою з овочами. За штатним розкладом у нас мають бути дві прибиральниці службових приміщень. Ними стали наші вихованки Світлана Однашкіна та Наталка Солотка. Тепер, крім пенсії за інвалідністю, вони будуть одержувати 0,33 ставки.

На сьогодні зі 131 вихованки дієздатними залишаються тільки 32. Їм ми неодмінно мусимо допомогти знайти себе за стінами дому-інтернату. Педагоги ходять із дівчатками на базар, до поліклініки, поступово, дуже обережно, щоб уникнути нервового стресу, привчають їх до спілкування з довкіллям.

Поки що нове відділення розраховане на 15 дівчат. Михайло Федорович мріє відкрити при домі-інтернаті соціальний гуртожиток, щоб вихованки, яким вдасться адаптуватися в дорослому житті, знайти роботу, мали дах над головою. Адже не таємниця, що житло, на яке вони мають право, часто виявляється проданим родичами або опікунами. І йти їм по суті немає куди.

Як відзначила Світлана Агаєва, Міністерство соціальної політики поки ще розробляє типове положення про організацію відділень підтримуючого проживання. Можливо, одеський досвід допоможе в розробці цього документа. Але його відсутність нікого не зупиняє. У планах департаменту соціального захисту населення ОДА – відкриття аналогічного відділення підтримуючого проживання для юнаків у Білгороді-Дністровському.

Щоправда, Світлана Агаєва побоюється, що знайти меценатів там буде складніше, ніж в Одесі. Адже найдивовижніша річ полягає в тому, що нове відділення в домі-інтернаті на вулиці Макаренка вдалося відкрити без бюджетного фінансування. Усе зроблено коштом меценатів. Уже не знаю, як з усіма ними вдалося домовитися директорові, але факт залишається фактом: руку допомоги дитячій установі подали дуже різні люди. Хоча могли, напевно, і відмовити, пославшись на об’єктивні, зокрема й фінансові, труднощі. Але вони цього не зробили, вчинивши по-людськи милосердно, гідно, і тому заслуговують на поіменне згадування: Борис Езрі (компанія «Марлоу-навігейшн»), Михайло Клименко (БФ «Сприяння та розвиток»), Максим Ярощук (БФ «Сектор об’єднання»), Сурен Сардарян (генеральний директор концерну «Веста»), Тетяна Гардаш (директор департаменту будівельної компанії «Інбуд»), Олена Резніченко («Інвестбанк»), Микола Куцак (директор заводу «Будова»). Підтримку надали також приватні особи: Яна Шуйгіна, Костянтин Лола, Манодж Тхана, Михайло Чумаков, подружжя зі Швеції (ці двоє побажали залишитися невідомими; вони допомогли придбати світильники, змішувачі, розетки, електричний кабель на суму 47 тисяч гривень). Дай Боже, щоб усі ці люди й далі не втратили бажання безоплатно допомагати інвалідам. Тим більше що Міністерство соціальної політики має намір поліпшити ситуацію у плані підтримки, зокрема й фінансової, спеціалізованих домів-інтернатів.