Пішла у засвіти Небесна сотня,

Полинула, мов журавлиний клин.

Ольга Нестеренко.

18 лютого в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Грушевського відкрилася фотодокументальна виставка, присвячена річниці Майдану. А 20 лютого, у День пам’яті Небесної сотні, відбулися читання. Серед присутніх — учасники київського та одеського Євромайданів, учні Одеського центру професійно-технічної освіти, працівники й відвідувачі книгозбірні.

Слухали поезії, філософські роздуми, зворушливі історії, що знов і знов повертали в ті незабутні трагічні й героїчні дні. Спогадами про київський Майдан поділилися Ганна Рудик і Наталя Михайленко, свої вірші прочитали Зоя Данилова і студентка гуманітарного факультету ОНПУ Юлія Коляденко, а Олег, учень ОЦПТО, — твір Т. Шевченка «Розрита могила», що й сьогодні звучить дуже сучасно.

Мабуть, багатьох схвилювали історія, яку розповіла Юля Коляденко, та написаний нею вірш:

— Минулого року в одній з одеських газет натрапила на статтю «Передай їй, що її люблю…» Після її прочитання мене переповнювали емоції: молодий журналіст, який узимку 2013—2014 років, коли країну спіткали важкі випробування, виконував свій професійний обов’язок на Майдані Незалежності, написав повідомлення-прохання на телефон своєму другові. А вже через півгодини, коли журналіст знімав відеорепортаж для випуску новин, його вбили… Ця історія і спонукала мене до написання вірша.

ПРОХАННЯ ДО ДРУГА

Ти передай їй, що її люблю,

Скажи їй це, лиш прошу, не забудь,

Скажи їй це, якщо не доживу

До завтра, бо загину, бо уб’ють.

Не можу я піти, немає як,

Бо тут на хліб і воду заробляю,

Але не коштує того моє життя,

Та треба до кінця, я точно знаю.

Тут страх і сила разом в ногу йдуть,

І я вчепився обома руками

За волю, хоч в лице мені плюють

Та ще й підошвами пройшлись

над головами.

Я не герой, а син своїх батьків,

Її коханий, помічник народу!

Повинен бути тут, серед своїх,

Щоб потім не іти по «коридору»,

Де є ганьба, де куплено усе,

Де б’ють прутами, де немає честі.

Я хочу, щоби небо голубе

Було над світом і було все чесно!

Скажи їй, що ріднішої нема!

Скажи їй, що вона в мене єдина!

Скажи, що я люблю, вона — моя!

Вона колись подарувала крила...

Цього ж дня увечері біля па-м’ятника Дюку одесити зібралися на мітинг-реквієм, присвячений героям Небесної сотні. Сакрально прозвучали полум’яні слова «Молитви націоналіста», яку виконали юні українські патріоти. Лунали полум’яні промови, спогади, вірші, які не могли нікого залишити спокійним. Святу па-м’ять про героїв Небесної сотні, а також полеглих героїв на Східному фронті — вояків української армії, добровольчих батальйонів та українських патріотів — присутні вшанували хвилиною мовчання. Дуже важкі втрати, тяжкі спомини. Вони загинули за справедливість, за кращу долю України. Їхні душі запитують нас з небес: «А що ти сьогодні зробив для матері-України, за яку ми не вагаючись віддали найдорожче — життя?» Рефреном звучали заклики промовців працювати для перемоги над осатанілим ворогом не покладаючи рук, щодня, щогодини. А для цього патріотам України слід єднатися. В єдності — сила!

21 лютого вулиці Одеси стали свідками двох патріотичних маршів на вшанування пам’яті героїв Небесної сотні.

О 15-й годині від пам’ятника Т.Г. Шевченкові до пам’ятника Дюку розпочала ходу Самооборона одеського Євромайдану, яка цими днями відзначила першу річницю свого створення (самоорганізації). Очолювали колону надійні, випробувані командири (обрані, як на Запорізькій Січі, голосуванням): сотник Дмитро Гуменюк, заступник сотника, Віталій Кожухар та начальник штабу Юрій. Вік бійців Самооборони — від 17 до 70 з гаком. Більшість з них — це ті, хто разом з фанатами «Чорноморця» та «Металіста» не допустили кривавого московського сценарію за прикладом Донецька та Луганська в нашій Одесі: 2 травня 2014-го вони з дерев’яними щитами стояли проти гранат, пістолетів та автоматів доморощених терористів.

А о 18-й годині за тим же маршрутом, від пам’ятника Т.Г. Шевченкові до пам’ятника Дюку про-йшов марш, організований «Правим сектором», до якого приєдналися багато містян, українських патріотів.

У неділю, як завжди, біля па-м’ятника Дюку небайдужі одесити зібралися на народне віче. Воно розпочалося спільною молитвою за світлі душі українських героїв і за нашу Україну. Сльози, лампадки, квіти і портрети героїв Небесної сотні біля символічного для одеситів місця — підніжжя пам’ятника Дюку. Все у душі перемішалося: і скорбота за загиблими, і гордість за українську націю. Віче продовжилося біля святого для українських патріотів місця — на розі Дерибасівської та Преображенської вулиць, де 2 травня минулого року загинув від підлої кулі промосковського терориста звичайний одесит з великим серцем українця Андрій Бірюков. Того трагічного дня він прямував з роботи, а коли побачив бій, почав підносити каміння з бруківки до передової, де українці відстоювали волю і незалежність України.

Усі заходи пройшли без ексцесів і закінчувалися виконанням Державного Гімну. Слава Україні! Героям слава!