«Такого не може бути» — це перше, що спадає на думку, коли на очі потрапляє інформація про подію, яка сколихнула не лише Фрунзівський район, а виплеснулася хвилею обурення й осуду поза межі Одещини. Інтернет-ресурси, газети, телеканали, зі столичними включно, заговорили про цей віддалений куточок на півночі нашої області. Заговорили, на жаль, не про його потенціал, не про неповторну природу чи дивовижних людей (на все це багата тутешня земля), а про приклад якоїсь людожерської жадоби до наживи, який направду не вкладається в голові.

Попереду — розслідування, а відтак і оцінки, як з точки зору Кримінального кодексу, так і щодо професійної відповідності, і, певна річ, щодо суто людських якостей тих, хто став «героєм» скандалу. Попереду — і публікації з детальнішим аналізом ситуації та коментарями компетентних осіб. Сьогодні ж — коротко про суть скандалу (за матеріалами колег).

«…Від пронизливого різкого болю внизу живота та неймовірного страху за себе і свою ще не народжену дитину у Галини паморочилося в голові. Глухим набатом билася лише думка: «Чому? Чому лікарі пологового відділення ось так грубо і безцеремонно відмовляються їй надати допомогу і просто виганяють на вулицю?». Адже все ж наче було нормально. Щоправда, не зовсім зрозуміло, чому після п’яти нормальних пологів на шості потрібно обов’язково робити Кесарів розтин. Але лікар так впевнено заявив, що в неї виникли проблеми і, щоб урятувати дитинку, це конче необхідно, що Галина, не роздумуючи, зателефонувала додому до свого коханого Миколи і попросила терміново довезти ще чотири тисячі гривень. Бо тих двох тисяч, які в неї були з собою для придбання ліків і «подяки», не вистачає...» — пише районна газета «Новини Фрунзівщини».

Далі у публікації йдеться про те, що лікарі (мати і син) змусили породіллю, у якої від стресу почалися перейми, написати розписку, що вона покидає пологове відділення добровільно, за власною ініціативою, вирішує, так би мовити, народжувати своє маля за порогом цієї медичної установи.

«У той страшний момент, із затьмареним болем і жахом розумом, Галина була готова написати і підписати будь-що, лиш би швидше вийти звідтіля й дістатися місця, де їй нададуть відповідну допомогу… А далі було, як у кіно. На вулиці, в туалеті райлікарні, близько 14-ї години у жінки відійшли води, чоловік із сестрою знайшли таксі і чимдуж помчали з породіллею до сусіднього району, де вже о 15.10 вона самостійно (!) народила чудову здорову дівчинку вагою 3 кг 600 г. Ви, шановні читачі, думаєте, що це все наші журналістські вигадки? На жаль, ні. Це сумна реальність нашого фрунзівського сьогодення», — пише Вікторія Майнич у статті «Скільки ж триватиме це беззаконня».

Далі розповідає таке.

«Обурений таким непрофесійним, хамським ставленням до пацієнтів, чоловік на прохання Галини звернувся на урядову «гарячу лінію». А трохи пізніше і сама породілля зателефонувала та передала заяву безпосередньо голові райдержадміністрації Ігореві Стебловському. Реакція не забарилася. Вже 1 лютого голова райдержадміністрації дав доручення своєму першому заступнику Олексієві Осійчуку разом із компетентною комісією виїхати до с. Леніне в родину Галини і Миколи Геращенків (саме про них і йдеться) та на місці вивчити ситуацію.

Наступного дня Олексій Осійчук, в.о.начальника служби у справах дітей Наталя Абраменко, Ленінський сільський голова Марія Кущенко, депутат районної ради, директор Ленінського НВК Наталя Годовенко, соціальний педагог, депутат сільради Лідія Сауляк і автор цих рядків прямували до хати родини Геращенків. І хоч великих статків ми там не побачили, та все довкола було чистеньке, в хаті тепло, п’ятеро діточок Галини і Миколи із здивуванням та цікавістю дивилися на непроханих гостей. Як ми дізналися під час спілкування з матір’ю Галини, родина не так давно переїхала до Леніного в зв’язку зі станом її здоров’я. Живуть дружно, виховують діточок, допомагають утримувати трьох корів, коней, господарство, обробляти городи, адже в селі інакше важко заробити.

«Родина гарна, працьовита, діточки виховані, ті, що ходять до школи — Русланчик, Валюшка та Марійка, добре навчаються, дуже старанні і відповідальні», — розповідає нам Наталя Олексіївна Годовенко, і з нею в один голос це ж стверджують Марія Петрівна Кущенко та Лідія Романівна Сауляк.

Побачивши все це на власні очі, поспілкувавшись з Миколою та Галиною, виникають справедливі запитання: скільки триватиме це беззаконня? Чи буде цьому, врешті, кінець? Як же клятва Гіппократа, яку лікарі давали колись? Чи па-м’ятають про честь і совість? Невже на таких горе-лікарів нема впливу? Адже вже не один рік у районі точаться розмови про те, скільки потрібно мати при собі грошей, ідучи до пологового відділення, аби «віддячити» чи надати «благодійну» допомогу — інакше там не приймуть. Лише чомусь у тих, хто про це тихо перешіптувався по закутках, не вистачало сміливості заявити про це вголос. А от молода родина Геращенків змогла, бо не сила їм було вже терпіти і миритися із несправедливістю.

Голова райдержадміністрації Ігор Стебловський, до якого звернулися Геращенки із заявою, коментуючи ситуацію, зазначив: «Цю справу я тримаю на особистому контролі. Проводиться всебічний, глибокий аналіз даної непростої ситуації, за результатами якого буде зроблено все необхідне, аби в майбутньому подібне не повторилося. Важко реагувати на такі ситуації, коли нема конкретних звернень громадян. Людям потрібно навчитися відстоювати та захищати свої права. Звичайно, телефонувати на «гарячі лінії» — це невід’ємне право кожного громадянина і його ніхто нікого не позбавляє. Але подібні кричущі питання набагато швидше можна вирішити, звернувшись до районних органів влади. Тим більше, що мої двері як голови райдержадміністрації для людей відчинені завжди — не лише у прийомні дні...».

Як уже мовилося, з’ясуванням усіх обставин цієї ситуації займається не лише районна комісія, а й профільне управління облдержадміністрації. Паралельно свої роз-слідування провадять журналісти з кількох ЗМІ. Наскільки нам відомо, кілька жінок, які так само кажуть, що потерпіли внаслідок протиправних дій горе-медиків, як і Галина, звернулися, зокрема, й у прокуратуру.