В Одеському художньому музеї — дітищі Одеського товариства красних мистецтв, 150-ліття якого відзначатиметься цього року, помітно активізував діяльність лекторій, де особливо культивуються теми малодосліджених сторінок ранньої історії мистецтва нашого міста. От і нещодавно для школярів ЗОШ №68 завідувач відділу мистецтв XVI — поч. ХХ ст. Олена Жуліцька прочитала лекцію, присвячену графічній спадщині Тараса Шевченка із фонду музею.

Одеса багатьма проявами культурного життя дотична до особи і творчості Тараса Григоровича. Нагадаю деякі загальновідомі факти. З Одеси відправляли листи і посилки у заслання друзі опального поета — княжна Варвара Репніна та Андрій Лизогуб, які тут певний час проживали; в нашому місті Петро Ніщинський приступив до написання чоловічної хорової партії «Закувала та сиза зозуля» з «Вечорниць» до п’єси «Назар Стодоля», а Данило Крижанівський створив славнозвісну пісню-гімн на вірш «Реве та стогне Дніпр широкий» (1886) з присвятою Марку Кропивницькому. В одеській друкарні Євтима Фесенка виходили малоформатні недорогі видання творів Тараса Григоровича, розраховані на малозабезпечені верстви населення (з 1888-го). Тут Михайло Комаров видав збірник поетичних посвят великому українцеві «Вінок Т. Шевченку…», уклав бібліографію творів поета. Цей перелік можна продовжувати, згадавши, що в Одесі, як і в багатьох містах Російської імперії, попри жандармські заборони, у березні 1861 року була відправлена панахида по Тарасові Шевченку. Панахида відбувалася в церкві Миколи Чудотворця (збудована 1795-го), яка тоді стояла напроти спуску, де згодом постали Приморські (Потьомкінські) сходи. Цікаво, що жандарми, які прийшли заборонити заупокійне богослужіння по «бунтареві», під дією праведного гніву священика змушені були покинути Божу обитель.

Про останній з наведених фактів повідомила під час лекції дослідник творчості Т.Г. Шевченка і співробітник Одеського художнього музею Олена Жуліцька. Зазначу, що вона є автором праці «Тарас Григоро-

вич Шевченко в літописі мистецького життя Одеси ХІХ—ХХ ст.», перша частина якої опублікована у «Віснику Одеського художнього музею» (№ 1, 2014). В ОХМ зберігаються офорти Шевченка-художника. Таких оригінальних творів тут п’ять. Про три з них — «Судня рада», копії-інтерпретації «Сусанна» (однойменної картини Брюллова) і «Притча про виноградаря» (за Рембрандтом) — йшлося під час лекції. Емоційна, я б сказав, натхненна розповідь лектора, проілюстрована логічно вибудуваним мультимедійним рядом, носила поглиблений характер із просторовими відступами і цікавими деталями. Це дозволило заволодіти увагою юних і допитливих відвідувачів музею. Вони дізналися багато цікавих фактів, пов’язаних з особистістю Шевченка, його творчістю, особливостями техніки офорту.

Висхідною датою Шевченкіани Одеси, як повідомила Олена Жуліцька, є 1844 рік. Саме тоді професійний художник Михайло Башилов і художник-аматор, офіцер, ад’ютант генерала Олександра Лідерса (на честь якого названо в Одесі бульвар біля парку Шевченка) граф Яків де Бальмен підготували нове ілюстроване рукописне видання «Кобзаря», переписане латинкою. Кожен виконав по 39 рисунків (ілюстрації, заставки, заголовні літери). Серед перших видань цього збірника воно вважається одним із кращих в художньо-ілюстративному сенсі. Рукопис правив сам автор. Арешт Шевченка 1847 року і рання смерть Бальмена (загинув на Кавказі у 1845-у) підготували рукопису драматичну долю — він так і не був виданий друком. Лише дивом у горнилі історії збереглися ці оригінальні малюнки, які випадково знайшли на якомусь смітнику у Києві в 1924 році. Нині сторінки рукопису зберігаються в Національному музеї Тараса Шевченка у Києві. Принагідно за-значимо, що твір «Судня рада» із циклу «Живописна Україна» так само був створений Тарасом Шевченком у 1844-у.

Хочеться відзначити, що подібні просвітницькі заходи мають важливий виховний момент. На жаль, за браком часу школярі не змогли відвідати заплановану екскурсію у графічну майстерню художньо-графічного факультету ПНПУ ім. К.Д. Ушинського, де наглядно мали ознайомитися з технікою офорту. Але змістовна розповідь лектора, яка на слайдах продемонструвала історію виникнення офорту та етапи роботи у згаданій техніці, певною мірою компенсували це упущення.