На тиждень, що минає, припав День дурня. Цей день ще називають Днем сміху, але сміх і навіть посмішки у середу 1 квітня були якимись натужними, а розіграші — не цілком доречними.

«Містралі» попливуть по тунелю

На російських сайтах, наприклад, дві години провисіла «новина» про перейменування побудованих для Росії у Франції десантних вертольотоносців «Севастополь» і «Владивосток» на честь керівників ЄС Юнкера і Могеріні, про передачу їх Євросоюзу і відправку в Латвію та Італію.

Українські ЗМІ з жартами запізнилися. Але 2 квітня на сайті «Главком» навздогін Дню дурня опублікований якісний фейк про те, що «Росспецзарубежстрой» під територіями Білорусії та Литви за рішенням Кремля, нікого не питаючи, риє підземний тунель. До 2018 року тунель з’єднає Смоленськ і Калінінград, дасть можливість по суші переміщати вантажі та людей без оформлення транзитної литовської візи і своєчасно доставляти виборчі бюлетені з «материка» в Калінінградську область.

У кожному жарті є частка жарту, але в цих двох жартах присутня частка абсурду, гри без правил, яка після російської анексії Криму замінила європейську політику у звичайному її розумінні. В рамках цієї гри (якщо для неї взагалі існують рамки) можна порушувати міжнародні договори, вести військові дії, не оголошуючи війни, окупувати частину території країни, заявляючи про підтримку територіальної цілісності, постачати найманців і новітню зброю терористам і звинувачувати законну владу у всіх гріхах, включаючи геноцид.

«Гібридна війна» дає уявлення тільки про частину цієї божевільної гри. У гібридної війни, якщо вірити автору терміну (голландському генералу), все-таки є певний сценарій та існує кінцева мета. У нашому ж варіанті мета неясна, сценарій змінюється по ходу дій і незрозуміло, хто з ким воює і хто кому союзник.

Якщо Захід союзник України у війні з Росією, то чому не дає зброї для захисту? Якщо не союзник, а хоче миру за будь-яку ціну, чому не говорить про це прямо, не заявляє, що Статут ООН і міжнародні договори — папір, а бізнес з Пу-тіним — понад усе? Тоді і з «Містралями» багато що проясниться. Французам не доведеться відшкодовувати передоплату замовнику, погашати борги підрядникам («першоквітневий жарт» коштує більше мільярда доларів) і шукати нового покупця.

У Німеччині теж є шанувальники хорошого бізнесу з Росією і «миру будь-якою ціною» за рахунок України. А в Італії та Іспанії їх ще більше. Якби Путін був зговірли-вішим, якби поступися трішечки навіть не нам, а Заходу, відповідна реакція Євросоюзу у вигляді зняття частини економічних санкцій проти Росії відбулася б миттєво. Але, як усі вже зрозуміли, Володимир Володимирович не поступиться і стане наполегливо споруджувати тунель, підкоп під колишній «гельсінський» світопорядок.

Стримуючим фактором у будівництві тунелю під світом є поки що брак у Кремля ресурсів та відсутність необхідної техніки. Для проведення вибухових робіт у близькому і далекому зарубіжжі умовному «Росспецзарубежстрою» знадобиться в сто разів більше «відпускників» та «екскаватори», співмірні за потужністю з озбро-єнням країн НАТО. Тож Східній Європі, включаючи країни Балтії, поки що можна не турбуватися про те, що з-під землі під Ригою або Братиславою виринуть раптом «зелені чоловічки».

У кінці тунелю дорожчає

світло, газ і вода

Україні про це турбуватися пізно. «Зелені чоловічки» тут виринули рік тому, і питання не в тому, до якого місця дориють російський тунель, а в тому, обвалиться чи ні держава, яка існує над, близько і біля підкопу. Відновиться війна чи ні — нашій країні доведеться жити з тією ж раною, з якою живе з 1992 року Молдова або з 2008-го Грузія. І складно сказати, виживе країна чи ні.

Заступник голови Ради Федерації Росії Євген Бушмін цими днями заявив Російській службі новин, що «ДНР» і «ЛНР» повинні доводити свою спроможність на міжнародному рівні. І щоб домогтися ви-знання Росією їх незалежності, доводити так довго, як вийде. Абхазія, наприклад, доводила двадцять років.

Така заява, а подібних до неї в кінці березня російськими офіційними особами було зроблено кілька, прямо протирічить підписаним тристоронньою контактною групою мінським домовленостям, документам, де самі терористи визнають захоплені території частиною України і домагаються тільки особливого порядку місцевого самоврядування.

З приводу цього порядку, черговості політичного врегулювання, проведення місцевих виборів на Донбасі, амністії та перекриття російсько-українського кордону, звичайно, були і є розбіжності. Але про незалежність «народних республік» терористи говорили поки що тільки на мітингах. Якщо ж з подачі московських господарів це питання почнуть обговорювати серйозно в рамках «нормандської четвірки», ситуація зміниться кардинально. Аж до того, що перерветься так званий мінський процес.

З цим процесом, майданчиком для м’якої капітуляції України перед Заходом і Росією, усе не так просто. В рамках «нормандської четвірки» і з допомогою тристоронньої контактної групи держава, у підсумку, може втратити контроль над частиною Донецької і Луганської областей. Але поза четвіркою є ризик втратити все.

Якщо у Росії бракує ресурсів для повномасштабної війни та будівництва «тунелю» до Києва, то Україна під тягарем економічних, політичних і соціальних проблем здатна сама провалитися в глибоку яму. І вже провалюється. Зміцнюючи обороноздатність і збільшуючи фінансування збройних сил, керівництво країни пішло на жорсткі, якщо не жорстокі заходи. Мільйони громадян, в основному похилого віку і непрацездатні, нереально низькими пенсіями і збільшенням тарифів на енергоносії відсунуті не за межу бідності, а за межу виживання.

Непомірні навантаження на бюджет, пов’язані з війною, якоюсь мірою можуть виправдати політику затягування пасків. Але за двох умов. Перша — паски затягують усі. Друга — жорстка по-літика уряду швидко і наочно веде до перемоги. Ні перша, ні друга умови поки що не витримуються, а консолідація суспільства, спричинена зовнішньою агресією, слабшає. Закривати на це очі ні керівництво держави, ні пересічні громадяни не мають права. Інакше День дурня будемо святкувати щодня.