Захисник Маріуполя за позивним “Дід” постійно тримає себе у відмінному фізичному і морально-психологічному стані. Щоранку десантник пробігає по 4-5 кілометрів, підтягується на перекладині не менш 10 разів, віджимається від полу по 30 разів тощо.

Це не було б якоюсь рідкістю, якби не знати, що військовослужбовцю Збройних Сил йде… 62-й рік і він є найстаршим серед рядового складу учасників АТО на південному напрямку зони бойових дій.

Механік-водій БТР-70 одного з підрозділів 79-ї окремої аеромобільної бригади солдат Іван Маслиган усе життя прожив на Харківщині у селищі Кочеток Чугуївського району. За своє життя від опанував такі професії, як: будівельник, водій, автослюсар та попрацював приватним підприємцем. Декілька разів територіальна громада обирала його селищним головою. Останнім же часом він із дружиною Валентиною Миколаївною виховували чотирьох онуків та одного правнука. Та все перемінилося у пенсійному житті Івана Михайловича, коли торік Донбас запалав війною.

— 18 березня 2014-го я в перший раз прийшов до Чугуївського райвійськкомату як призовник-доброволець. Тамтешні офіцери подякували мені за патріотичний порив, але через поважний вік відмовили у мобілізації. Та я не здався і щотижня писав рапорти з проханням неодмінно призвати мене. Навіть зі скаргою до Харківського обласного військкомату їздив. Як же я зрадів, коли у серпні мене таки направили до Миколаєва, де тоді формувався аеромобільно-десантний підрозділ, — зауважив захисник Маріуполя.

Певною мірою стати до лав Збройних Сил солдату Івану Маслигану посприяли його давня любов до спорту і ненависть до спиртних напоїв. Так, у цивільному житті він взимку купається у ставку. Щосуботи незалежно від погоди на велосипеді проїжджає по 100 — 150 кілометрів. У неділю ж вже традиційно грає у футбол чи волейбол із молодими хлопцями. А без ранкової фізичної зарядки він якось не добре почувається протягом дня.

До речі, Іван Михайлович за крайні півроку військової служби у складі підрозділу воїнів-десантників виконував бойові завдання біля розмежувальної лінії з Кримом. Потім його перевели на Донеччину, де він захищав Маріуполь, Широкине, Гранітне та Бердянське.

Останні декілька тижнів мужній чоловік стежить за тим, аби ворог не висадив десант на морському узбережжі неподалік великого промислового міста. Хоча зараз до борту БТР-70 військовослужбовця Збройних Сил фактично оббиваються солоні хвилі, свою службу курортною він назвати не може.

— По декілька разів на день у нас лунають сирени тривоги. Моя бронемашина завжди повинна бути на ходу. Адже, у будь-яку мить ми мусимо попрямувати у визначений район і прийняти бій. Пісок же, що приноситься вітром з моря, а також постійна вологість завдають значної шкоді двигуну і механічним агрегатам. Тому я постійно перевіряю боєготовність БТРа, який мені дозволили охрестити на честь свого діда — ветерана Великої Вітчизняної війни — “Захарка”, — розповів воїн-десантник.

Варто сказати, що завжди позитивний настрій і виваженість у діях учасника АТО за позивним “Дід” поширюються на усіх членів військового колективу. А досвід роботи на посаді Кочетківського селищного голови дозволяє давати слушні поради командирам підрозділу.

— Нашого “Діда” не можна назвати літнім чоловіком. Під час марш-кидку чи на заняттях з повітрянодесантної підготовки він може дати фору багатьом 20 — 25-річним хлопцям. Та головне, що він є ходячою скринею мудрості підрозділу: на всі складні запитання у нього завжди знайдеться відповідь і варіанти розв’язання проблеми, — зазначив командир аеромобільного підрозділу капітан Андрій Хоружий.

Воїн-десантник солдат Іван Маслиган як й усі його бойові товариші прагнуть скорішого миру і процвітання в державі. Поки ж усякі бандити ходять по українській землі, то й йому спокою не буде. Тому, як він стверджує, і у свої 70-т чи 80-т років буде тримати себе у відмінному фізичному і морально-психологічному стані, аби захистити свій народ і відстояти демократичні цінності.