День грузинської мови в Одесі

Погожого квітневого дня в конференц-залі «Модерн», що на Олександрівському проспекті, відбулося свято, подароване грузинським обласним культурно-освітнім центром «Іверія» за підтримки генерального консульства Грузії в Одесі.

14 квітня у Грузії відзначається День рідної мови. 37 років тому, у 1978-у, радянська влада вирішила позбавити мови союзних республік статусу державних. Державною мовою СРСР проголошувалася лише російська. Відповідні зміни пропонувалося внести і до 78-ї статті Конституції Грузинської РСР. Цю поправку 14 квітня 1978-го повинна була ухвалити Верховна Рада республіки. Однак це викликало бурхливий протест грузинської громадськості. До студентів та представників інтелігенції приєдналися й інші громадяни. На проспекті Шота Руставелі зібралося близько ста тисяч людей, і вперше за всю історію радянського режиму комуністичний уряд відступив — був змушений задовольнити вимоги мітингувальників узаконити за грузинською мовою статус державної. Після цієї перемоги грузинський народ щорічно відзначає День рідної мови.

Зі словами привітання до учасників заходу звернувся прямим включенням з Грузії міністр у справах діаспор Гела Думбадзе.

Від імені дипмісії присутніх привітав генеральний консул Грузії в Одесі Манучар Цоцонава:

— Мені приємно, що наша діаспора, перебуваючи далеко від батьківщини, продовжує шанувати її традиції, а також відзначати з українським народом День рідної мови. Нині зафіксовано 4 мільйони носіїв грузинської мови у Грузії та кілька сотень тисяч в інших країнах. Ще Леся Українка стверджувала, що, окрім української, її другою рідною мовою є грузинська.

Хочу зазначити, що у наших народів багато спільного: незважаючи на те, що ми розмовляємо українською чи грузинською, у нас одні й ті ж моральні та духовні цінності, і це не може нас не об’єднувати.

Під тихий супровід етнічної музики дізнаємося, що грузинська абетка вважається однією з найдавніших і входить до п’ятірки найгарніших із шістнадцяти нині відомих. Три типи грузинської писемності — асомтаврулі, нусхурі та сучасний мхедрулі — номіновані на внесення до списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Спеціальним гостем свята рідної мови був директор Інституту сходознавства Київського міжнародного університету, доктор філологічних наук, професор, академік Олександр Мушкудіані, який виступив з блискучою доповіддю на тему «Грузино-українські літературно-художні взаємовідносини». Пан Мушкудіані є автором понад 200 наукових статей, монографій, підручників, а також відомий своїми перекладами на грузинську Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки.

Сказати, що Олександр Несторович розмовляє українською вільно — не сказати нічого. Він нею розмовляє чудово. З вуст грузина-свана українська звучить якось по-доброму несподівано та неповторно. З його напрочуд живої лекції дізнаємося, зокрема, про таке:

— Дружба та злагода між українським та грузинським народами бере свої витоки ще з Х — ХІ століть. Наші народи разом воювали за Христову віру. В Іпатіївському літопису 1154 року є згадка, що князь київський Ізяслав Мстиславович одружився з грузинською царівною, онукою Давида Будівника. Ізяслав мав 61 рік, а його дружина — 21. Першого Київського патріарха, українця за походженням, Климентія Смолятича, освятив патріарх Грузинський, що викликало роздратування Візантії. Відтоді наші народи є ідеологічно близькими, згуртувала їх і спільна боротьба проти Золотої Орди. До лав славетного Козацтва Запорозького вступали представники різних народів, з-поміж яких й етнічні грузини. У ХVIII столітті, в часи міжусобиць, чимало грузинів змушені були покинути вітчизну, декотрі поселились в Україні, серед них — видатний поет Давид Гурамішвілі, який жив, творив та похований у Миргороді на Полтавщині. Молодий Акакій Церетелі (поет, один з тих, хто започаткував нову грузинську літературу) відвідав Україну, де 1860 року зустрічався з Тарасом Шевченком. За участь у Кирило-Мефодіївському товаристві царат відправив на заслання багатьох українців. Зокрема, до Грузії були вислані Микола Гулак, який першим серед українців вивчив грузинську мову, а також Олександр Навроцький — перший перекладач «Витязя в тигровій шкурі» українською. Іван Франко знав 17 мов, серед них і грузинську, якою переклав грузинські, зокрема менгрельські, народні казки. Леся Українка досконало вивчила грузинську. «Лісова пісня» була написана всього за 11 днів під час її перебування у Грузії, в Кутаїсі. Найбільший інтерес у грузинських літераторів завжди був до Тараса Шевченка — великого поета, художника, але передусім — творця сучасної української нації. Ілля Чавчава-дзе наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. сприяв перекладу та поширенню творів українського генія. У 30-х роках уже минулого століття Шевченків «Кобзар» переклав Іраклій Абашидзе.

Я почав перекладати твори Шевченка, які ще не були перекладені, далекого 1962 року і закінчив 2014-го, коли вийшла книга. А Микола Бажан аж десять разів переробляв свій переклад «Витязя в тигровій шкурі», зберігши притаманні оригіналові чотири рими і шістнадцять складів! Перший з десяти та останній переклади зовсім не схожі.

Ми маємо продовжити нашу дружбу, яка почалася у десятому столітті. Ми, грузини, вболіваємо і переживаємо за Україну не менше, як самі українці. Сьогодні саме в Україні вирішується доля дуже багатьох народів, зокрема і грузинського. Особисто я побував в абхазькому полоні і відчуваю це своїм єством. На Майдані гідності за вашу і нашу свободу віддали свої життя і два грузини. На Донбасі серед полеглих захисників України є й наші сини. Свободу нашу треба захищати, бо ми — народи горді — і українці, і грузини.

...Коли готувався цей матеріал, на-дійшла сумна звістка. У суботу, 18 квітня, в бою під Широкиним загинув грузинський боєць полку «Азов» Георгій Джане-лідзе. Загинув, захищаючи Україну. Герої не вмирають!