Урочистості з нагоди 70-річчя закінчення Другої світової війни для низки державних діячів і керівників міжнародних організацій триватимуть три дні. 7 травня святкувати почне Гданськ, де 1 вересня 1939-го польський гарнізон військового складу Вестерплатте першим прийняв на себе масований удар гітлерівської армії і військово-морського флоту та протягом семи днів стримував у багато разів переважаючі сили ворога.

Сутінки

Об’єднаних Націй

На урочистості в Гданськ, щоб вшанувати пам’ять героїв, приїдуть кілька глав європейських держав, у тому числі Петро Порошенко, а також керівництво Євросоюзу і генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй Пан Гі Мун. Для Генсека ООН ця поїздка буде початком великого турне на Схід Європи. А головною метою поїздки стануть аж ніяк не торжества.

Після Ґданська генеральний секретар відзначить 8 травня — День пам’яті і примирення в Києві, а 9 травня відвідає Москву, і не виключено, що буде присутній на Красній площі під час параду Перемоги в товаристві глав колишніх республік СРСР і президентів країн-ізгоїв. Для ООН, втім, ізгоїв ніяких нема.

Під час голосування на Генеральній Асамблеї і в роботі комітетів ООН делегації Ірану, Куби, Венесуели, КНДР та інших країн, очолюваних агресивними фанатиками, користуються такими ж правами, як всі. Нерівність тільки у Раді Безпеки, де кожен з п’яти постійних членів (США, Велико-британія, Франція, Росія і Китай) з допомогою «вето» може заблокувати будь-яке рішення.

Протягом довгих років така нерівність сприймалася як запо-біжник, який заважає будь-якій з великих держав нав’язувати волю всій планеті. Війни, які то спалахували, то згасали на Землі, вважалися меншим злом, ніж нова світова бійня, підтримана ООН. Так було доти, поки постійні члени Ради Безпеки хоча б на словах підтримували систему договорів, закладену при заснуванні Орга-нізації Об’єднаних Націй.

Становище змінилося, коли постійний член Радбезу — Російська Федерація — анексією українського Криму і неспровокованим нападом на Україну зруйнував цю систему, грубо порушивши, в тому числі, Статут Організації Об’єднаних Націй. «Вето» в цьому випадку надійно захищає агресора, а застосувати 27-ю статтю Статуту ООН, яка позбавляє в Раді Безпеки права голосу воюючу країну, можна в тому випадку, якщо країна комусь оголосить війну.

Пан Гі Мун опинився в непростій ситуації. Очолювану ним організацію і раніше називали пустопорожньою говорильнею, але тепер ця говорильня шкідлива. Говорильня, порівняно з якою дієздатною виглядає навіть попередниця ООН — Ліга націй, що на початку 30-х років минулого століття намагалася протидіяти японській агресії, у 1933-у змусила Гітлера «добровільно» покинути Лігу, а в 1939-у виключила СРСР за напад на Фінляндію.

Цілком ймовірно, мають рацію політологи, які стверджують, що головна мета Путіна не підкорення України і навіть не відтворення імперії, а скликання нової «ялтинської конференції» і заснування нової світової системи безпеки, де Росія знайде загублений після розпаду СРСР статус наддержави. Якщо так, то ООН в новій системі місця нема. Тому що в ХХІ столітті черга на роль наддержав довга, стежити за порядком у ній нікому і суперечку про лідерство може розв’язати тільки світова війна. Скоріш за все, ядерна.

Розв’язати

чи розрубати вузол?

У східноєвропейському турне Пан Гі Мун ні з Путіним, ні з Порошенком не буде, звичайно, говорити про майбутнє ООН і зачіпати глобальні проблеми. Як досвідчений прагматик, він зосередиться на завданні, що вирішується тут і зараз. Тобто з президентами Росії й України він спробує домовитися про припинення війни на основі прийнятного для обох сторін компромісу. Поки що генсек переконаний, що таке можливе. Інакше, повторюючи помилку Олланда і Меркель, не брався б за складну справу.

Хотілося б постукати по дереву і побажати Пан Гі Муну удачі, хоча все вказує на те, що перемир’я на Донбасі незабаром за-кінчиться відновленням війни, а гуманістам, посередникам і миротворцям будь-якого рангу на пострадянському просторі нічого не світить. Вузол «дружби народів» зав’язаний дуже міцно. Розв’язати його важко, зате легко розрубати.

Досить українським військам закріпитися в селі Широкіному або терористам зайняти кілька зруйнованих будівель у Пісках, як ситуація повністю вийде з-під контролю, а чим усе закінчиться, ніхто передбачити не в змозі. У дворах житлових кварталів міст, селищ і сіл, захоплених терористами на Донбасі, зосереджена величезна кількість російської бойової техніки, «купленої у воєн-торзі». І ніхто не забув слів Пу-тіна про те, що нехай тільки спробують українські військові стріляти в жінок і дітей, за якими стоятимуть його люди.

З такою аргументацією не посперечаєшся. Для захисту мирного населення, навіть тих, хто останніми словами криє «київську хунту» й українських військових, треба терміново вжити мислимих і немислимих зусиль. Ще раз вдатися до інструментів щось на кшталт Мінських угод, а якщо треба, винайти щось нове, здатне принести хоча б мінімальний результат.

29 квітня в режимі відеоконференції відновила роботу Три-стороння контактна група у складі представника ОБСЄ Хайді Тальявіні, представника України Леоніда Кучми і новопризначеного представника Росії, колишнього посла РФ в Сирії Азамата Кульмухаметова. 5 травня група зустрілася в Мінську без сторонніх. І якщо інформація правдива, на наступний день, 6 травня, запланований приїзд до Мінська ватажків так званих «народних республік».

Поки що невідомо, чи відбулася зустріч і який її результат. Особливих надій на зміну позицій сторін нема. Всі без винятків наполягають на виконанні Мінських домовленостей і всі тлумачать їх на свою користь. При цьому головна умова — припинення стрільби — не виконана, в полоні бандитів залишаються, за різними оцінками, кілька сотень укра-їнських воїнів, важке озброєння переміщується уздовж лінії розмежування і, як насмішка над угодами, на головній площі Донецька йдуть репетиції параду Перемоги. З участю техніки, яка повинна бути відведена.

У Києві в День Перемоги у Другій світовій війні, слава Богу, параду не буде. Здолаємо терористів, відбудуємо країну, всі перемоги тоді відсвяткуємо. Треба тільки повірити в себе і запастися терпінням.