Уже на початку наступного року має активно запрацювати зона вільної торгівлі України з ЄС. Значне місце серед українських товарів посяде продукція сільськогосподарської галузі. За даними Міністерства аграрної політики та продовольства, лідерами з її споживання у Європі стали Іспанія, Італія, Нідерланди, Польща, Португалія, Франція, Німеччина, Великобританія, Литва та інші. Так, за три місяці 2015-го до Іспанії надійшло 210,4 тисячі тонн української продукції АПК, до Італії — 180,6 тисячі тонн, до Нідерландів — 160,6 тисячі тонн. Обсяги товарообороту постійно зростають.

Заразом фахівці звертають увагу українських аграріїв на той факт, що в більшості країн, які можуть стати стабільними споживачами української аграрної продукції, діють особливі вимоги до її якості та безпеки. Не випадково сьогодні в Україні дедалі частіше обговорюються питання сертифікації сільськогосподарської продукції за системою GlobalGAP.

Яка необхідність та перспективи її впровадження у вітчизняному АПК? Про це розмовляємо із спеціалістом з розвитку організацій виробників проекту USAID «АгроІнвест» Владиславом КАРПЕНКОМ.

— Чому сьогодні так активно порушується питання просування сертифікації GlobalGAP?

— На мій погляд, тут є дві основні причини. Перша з них — це закриття частини російського ринку для українських сільськогосподарських виробників, насамперед тих, хто вирощує та постачає овочі й фрукти. Їм доводиться шукати нові ринки збуту. І, безумовно, вони звертають увагу на ємний та відкритий європейський ринок.

Але тут одразу ж виникає друга проблема: не вся продукція українського АПК відповідає поняттям якості, до яких вже звикла Європа та використовує повсюдно. Європейці довіряють системі GlobalGAP, яка гарантує безпечність продуктів харчування у торговельних мережах. Ми повинні перебирати їх правила гри.

Інша причина — це підвищення вимог до постачальників з боку системи супермаркетів та гіпермаркетів в Україні. Оскільки більшість з них представляють європейський бізнес, вони поступово «переносять» в Україну європейські стандарти.

— Які вимоги Європа пред’являє до нашої продукції?

— Є стандартні правила, закріплені законодавчо, які стосуються перевірки продукції за якістю, — хімічного та радіаційного забруднення, а також забруднення мікробіологічного. Це контролюють Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України, а на кордоні — митні та карантинні служби.

Та є і приватні стандарти, які застосовуються тією чи іншою країною, компанією. Вони можуть відрізнятися в різних країнах. GlobalGAP — найпоширеніший приватний стандарт. Абревіатура GAP — «good agricultural practice» — перекладається як «належна сільськогосподарська практика». Стандарт стосується не стільки переробки продукції, а й циклу її виробництва, тобто вирощування. І він спрямований, у першу чергу, на забезпечення споживача інформацією та гарантіями щодо безпечності продукції. Тому основний його орієнтир — на покупця.

Перші господарства в Європі були сертифіковані за цим стандартом ще на початку нинішнього століття. Сьогодні така сертифікація стала досить поширеною в світі й застосовується у понад 100 країнах.

— Чи важко буде українським аграріям наблизитися до цих стандартів?

— Коли проект USAID «АгроІнвест» зайнявся цією проблематикою й почав готувати серію інформаційних матеріалів, проводити інформаційно-навчальні тренінги для виробників, у тому числі середніх та дрібних, то ми змогли побачити дві тенденції. Перша — наявність повного інформаційного вакууму серед аграріїв щодо можливості виходу на європейський ринок і тих вимог, які він висуває. Українці, можливо, й хотіли б підтримати європейські правила, та не знають, як і з чого починати.

Інша тенденція — сумніша: люди не готові до виконання всіх цих вимог. Дрібні та середні виробники все-таки більш орієнтовані на внутрішній ринок. І кажуть: навіщо нам GlobalGAP, якщо нашу продукцію співвітчизники купують і без цих вимог?

Це помилкова філософія. Справа в тім, що торговельні мережі, заклади громадського харчування в Україні дедалі більше починають орієнтуватися на європейські стандарти. Вони є в «METRO», в «Ашані», в деяких інших, і надалі цей процес набиратиме більших обертів. Зона вільної торгівлі передбачає активне надходження на наш ринок європейських товарів. А вони і сертифіковані, і часто навіть дешевші за українські аналоги. Поки вітчизняні виробники вагатимуться, чи слід їм проходити сертифікацію GlobalGAP, їхню продукцію на полицях супермаркетів замінять євроконкуренти. До речі, в Європі сертифікація GlobalGAP була розгорнута саме за ініціативою торговельних мереж.

— Як у такому випадку заохотити українських аграріїв звернути увагу на сертифікацію за вимогами GlobalGAP?

— Вочевидь, такий переломний момент може по-різному настати для тих чи інших виробників. Одні замислюються про завтрашній день, про те, де продаватимуть свою продукцію та чи будуть конкурентоздатними, і тому вже сьогодні доволі активно розглядають варіанти оновлення. Ми їм кажемо: вам не обов’язково поспішати виходити на експортний ринок, але важливо — йти в ногу з часом.

А от для тих виробників, які живуть по-старому і вбачають стабільність саме в цьому, може настати ситуація, коли вони просто опиняться за бортом. Хтось збанкрутує, закриє чи продасть своє виробництво. Й однаково змушений буде змінити своє життя, починати все з початку.

— За вашою оцінкою, кого серед українських аграріїв зараз більше — тих, хто готовий іти в ногу з часом, чи тих, хто живе по-старому?

— Якщо говорити про дрібних виробників, то, звичайно, вони всі живуть по-старому. Середні та більші виробники вже починають замислюватися. Я можу про це судити за кількістю дзвінків, які надходять до нас, у проект, коли люди цікавляться, яким чином можна отримати сертифікат GlobalGAP, що для цього потрібно зробити, які компанії допоможуть вийти на ринок із сертифікацією, які документи слід підготувати, аби пройти таку сертифікацію. Тому тут, напевне, все залежить від того обсягу ринку, який хочуть зайняти виробники.

Середні та більші виробники вже виходять за межі українського ринку, вони дивляться на держави Балтії, на Польщу, на інші країни для того, щоб продати надлишок своєї продукції. Вони хочуть більше заробляти і, природно, їм потрібен інший ринок.

— Чому так консервативно налаштовані дрібні сільгоспвиробники?

— Сьогодні їх влаштовує ситуація, що склалася. Зрозуміло, що дрібний виробник із 5—6 тоннами огірків не піде на європейський ринок. Для того, щоб вийти туди і покрити витрати на сертифікацію, слід мати певний обсяг продукції. Скажімо, мелітопольська черешня — вигідна за якістю та за ціною в Європі. Але її виробникові треба заплатити за сертифікацію, за передпродажну підготовку, за логістику тощо. Йому вигідніше продати черешню в Україні. Поки внутрішній ринок не буде заповнений, поки виробник не відчує насущну потребу вийти на інший ринок, він ніколи на замислюватиметься про те, що йому треба ще зробити.

Сертифікація GlobalGAP є добровільною. Повторюся, в Європі вона виникла на вимогу покупців, які бажали знати, що продукція, яку вони купують, безпечна. Поки наш покупець не висуне такі ж вимоги, жоден виробник не витрачатиме свої кровні гроші на цей сертифікат.

Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань.