З 1 червня Військовий комітет НАТО протягом наступних трьох років очолюватиме чеський генерал Петер Павел. Цей комітет, поряд з Північноатлантичною радою і Групою військового планування, є важливим постійно діючим колективним органом Північноатлантичного альянсу, сполучною ланкою між політиками, які приймають рішення, та структурою збройних сил.

Ігри без козиря

Військовий комітет (ВК) сприяє розробці стратегії і загальної полі-тики НАТО, а перш ніж будуть санкціоновані бойові дії, проводить термінові консультації з політиками. ВК на регулярній основі дає керівні вказівки двом стратегічним командувачам збройними силами Альянсу та щорічно готує документ з оцінкою військової потужності і потенціалу країн, які становлять загрозу інтересам НАТО.

Три роки тому у документі, розробленому за участю начальників генеральних штабів країн-членів НАТО, належним чином не було враховане зростання могутності збройних сил Російської Федерації, занижена небезпека, що виходить від цієї країни, а ймовірність агресії та військових дій у Європі навіть не передбачалася. Представник Данії Кнут Бартелс, який очолював Військовий комітет, і більшість його колег, як і політики, перебували у полоні уявлень про те, що ніхто в Європі не посягне на принцип непорушності кордонів і не застосує для цього силу.

Як і політики «Старої Європи», військові НАТО були впевнені в тому, що економічна перевага Заходу над Росією гарантує загальну безпеку, не протестували, коли більшість країн Північноатлантичного альянсу продовжувала знижувати витрати на оборону, доходячи до критичної межі, коли засобів воєнного стримування для відбиття агресії вже недостатньо.

У 2014 році після анексії Криму і вторгнення російських військ на схід України в цьому можна було переконатися наочно. У дипломатів і політичних лідерів Заходу «у рукаві» не було силового козиря, безумовної і багаторазової переваги у звичайному озброєнні, який змусив би агресора зупинитися. Без цього козиря економічні санкції не діють, а переговори не дають результату. І справа не в політичній волі, а у відсутності засобів.

Більше того, з початком російської агресії знизилася або зовсім зійшла нанівець роль «західної ядерної парасольки», яка в теорії прикриває не тільки країни-члени Північноатлантичного альянсу, але й Україну (якщо Будапештський меморандум для НАТО не клаптик паперу). Ядерним плануванням Військовий комітет не займається, але на виробленні загальної стратегії Альянсу (а це в компетенції ВК) перспектива застосування тактичної ядерної зброї Росією мала б позначитися.

У вересні минулого року неминучість перегляду військової полі-тики та стратегії призвела до обрання головою Військового комітету НАТО у всіх сенсах нової людини. Вперше за час існування Альянсу такою людиною став представник східноєвропейської країни — начальник генерального штабу Чехії Петер Павел. Молодий генерал (42 роки), який має досвід служби в натівських структурах і який довів компетентність воєначальника під час Югославської війни, він, як ніхто інший, підходив на роль людини, здатної подивитися правді в очі й оцінити загрози, що наростають.

Слабка сила

і нечіткий сигнал

Важко сказати, як ця здатність позначиться на майбутній діяльності у Військовому комітеті, але ще до вступу на посаду Петер Павел дав кілька інтерв’ю, які викликали переполох у Брюсселі і Вашингтоні. Він підтвердив те, про що трубить російська пропаганда, і про що двічі в бесідах з високопоставленими співрозмовниками (тодішнім президентом Єврокомісії Жозе Мануелем Баррозу та президентом України Петром Порошенком) прямо заявив Володимир Путін. Мова про здатність збройних сил Росії, виконуючи наказ, за два дні захопити не тільки Київ, а й Ригу, Вільнюс, Таллінн, Варшаву та Бухарест.

При цьому, на думку Петера Павела, НАТО не змогло б на це «адекватно відреагувати», оскільки в Росії рішення прийняли б за години, а на узгодження відповіді 28 країн Альянсу пішло б багато часу. А час гаяти не можна. Його і так згаяли. Ще в березні Павел зауважив, що в «мирному» 2013 році країни Альянсу провели в країнах Балтії і в Польщі навчання в складі шести тисяч солдатів, тоді як Росія на своїх західних кордонах під приводом боротьби з тероризмом в широкомасштабних маневрах за-діяла тридцять вісім тисяч військовослужбовців.

Тобто масштаби непорівнянні, і НАТО необхідно в тому ж масштабі і в тому ж обсязі «генерувати таку ж силу і засоби у певний час. А також послати чіткий сигнал Росії, що ми готові в разі необхідності використовувати наші сили». І треба бути готовим до війни. В тому числі до гібридної.

Яка в НАТО ситуація з реальною підготовкою до війни, судити важко. Масштаби військових навчань Північноатлантичного альянсу в країнах Балтії і по всьому світу, як і раніше, невеликі і непорівнювані з масштабами навчань, під час яких за тривогою піднімаються сотні російських літаків, вертольотів і наземних ракетних комплексів у кількох військових округах, а до кордонів з Україною перекидаються ешелони військової техніки.

Та якби тільки у навчаннях була справа. Ще гірша в НАТО ситуація з чітким сигналом російському керівництву. Відправити цей сигнал, як розумієте, повинні політики, а не військові. А в хорі двадцяти восьми країн-членів Північноатлантичного альянсу такий різнобій, що диво та й годі. І найбільше винні в цьому не тільки солісти — Франція, Німеччина і Великобританія, а й держава, яка нібито стоїть за пультом диригента, — Сполучені Штати Америки, а також президент Обама особисто.

На відміну від американських генералів і конгресменів, які займають щодо російської агресії чітку позицію, господар Білого дому, як і раніше, впевнений, що з розбійником із Кремля про щось можна домовитися, і посилає в Москву сигнали, які можна витлумачити як завгодно.

27 травня, підсумовуючи переговори Генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга з президентом США Бараком Обамою, прес-секретар Білого дому Джош Ернест сказав: «США підтримують своїх партнерів, які намагаються протистояти загрозі своїй безпеці, але США не готові вирушати на війну заради України, і ми ясно про це заявляли».

Нема сумнівів, що сигнал Білого дому в Кремлі почули. І передали по ланцюжку вниз. Аж до командирів підрозділів російських військ на українському кордоні.