Усі вони — представники різноманітних професій, віку та соціального статусу, однак є одна річ, яка об’єднала їх — це любов до своєї рідної землі — України. Вони добровольці, які за власним бажанням взяли в руки зброю, щоб захисти країну від підступного агресора, щоб війна не дійшла до їхніх домівок, щоб на Донбасі нарешті запанував мир.

Матрос Анатолій КОВАЛЕНКО, Херсонська область, 35 років

— До того, як я знову став військовослужбовцем, ким тільки я не працював: був і рибаком, і механізатором, і будівельником. Раніше я вже проходив строкову службу, було це ще у 1997 році в Луцьку у підрозділі Повітряних Сил Збройних Сил України в роті охорони. Зараз же, коли прийшла повістка з військкомату, я не ховався, як дехто, не “косив”, а свідомо йшов вже із твердим рішенням проходити військову службу. Далі було навчання у навчальному центрі, потім бойове залагодження і розподілення до морської піхоти.

Порівнюючи умови служби під час моєї строкової, і те, що відбувається у війську сьогодні, то тут дуже багато змін відбулося. Якщо раніше ми заступили на варту, змінилися, і, в принципі, все, то сьогодні зовсім інший підхід до підготовки, зі зброєю розлучаємося, тільки коли спати лягаємо. Автомат мені вже як рідний став. Звичайно, родичі переживають, однак підтримують мене в цьому рішенні. Перші дні було важко, але зараз вже звик до такого напруженого графіку. Тренують нас добре, майже кожного дня стрільби, різноманітні навчання. Хочеться скоріше відправитися у зону АТО боротися з агресором, щоб ця війна закінчилася та в країні наступив мир.

Матрос Денис ГАВРИЛІШЕН, Херсонська область, 32 років

— Раніше я працював охоронцем, забезпечував спокій дітей у пансіонаті. Цікаво, що зараз я також забезпечую спокій, однак тепер вже всієї країни. Як я потрапив до війська? Тут нічого надзвичайного, чергова хвиля мобілізації, прийшла повістка, потім медичний огляд, навчальний центр і так далі. Я вже давно хотів піти служити, та у військкоматі сказали зачекати наступної хвилі мобілізації.

Моє ставлення до цієї ситуації дуже патріотичне. Вважаю, що кожен українець має встати на захист своєї батьківщини, а не ховатися за спідницями дружин чи вигадувати собі якісь хвороби. Скажу, що це перший досвід військової служби, і буду відвертим — на першому етапі було доволі важко, проте зараз я вже звик, і не відчуваю якихось особливих труднощів. У відділенні я гранатометник, було дуже цікаво вивчати цю зброю, особливо мені подобається її використовувати. Стріляємо ми доволі часто, не менше двох разів на тиждень, вдень та вночі. Тим не менш буду об’єктивним, ще потрібно багато чому навчитися.

Вважаю, що не слід боятися мобілізації, бо якщо ми не зупинимо ворога на сході України, він піде далі, і доведеться воювати вже біля наших домівок.

Матрос Денис КУХАРЕНКО, Херсонська область, 29 років

— У цивільному житті я працював будівельником. Зараз оцінюючи фізичні навантаження, які ми отримуємо в ході занять, скажу, що тут навіть легше. У війську мені подобається, на роботу ходити ближче. Нас тут нормально годують, видали форму, вчать воювати, головне, щоб вдома все було добре, і війна туди не дійшла. За посадою я кулеметник, зброя мені подобається, таке відчуття, що завжди тримав її руках. Тренуємося постійно, наприклад, минулого тижня виконували вправи з практичних стрільб кожного дня. Втім, хотілося б більше, бо розумієш, коли твої дії доведенні до автоматизму, то у реальному бою це може врятувати не тільки власне життя, а життя товаришів.

Найважливіше у службі в такому підрозділі, як морська піхота, є те, що тут тобі дають необхідні знання та навички, завдяки яким ти можеш у будь-який момент захисти свою країну, рідних та близьких. Сподіваюсь, що через пів року здам усі випробування та одягну чорний берет. Наразі я усім задоволений, якщо все буде йти так і надалі, то думаю, що я підпишу контракт.

Стосовно моїх мотивів, то особисто мені набридло дивитись, як російсько-терористичні війська лізуть і лізуть в Україну, набридло бути спостерігачем. Хочу їх зупинити, тому власне я і пішов до війська.

Матрос Михайло ЗОРІВЧАН, Одеська область, 26 років

— Коли я вирішив піти до військкомату, то багато хто з моїх знайомих якось дивно поставились до мого рішення. Вони вважають, що я дуже поспішаю, і брати у руки зброю потрібно буде лише тоді, коли ворог дійте до наших домівок. Просто не розумію такої позиції, навпаки захищати Батьківщину потрібно йти сьогодні, бо потім вже може бути пізно. Дивувались вони й тому, що я працював на залізниці і мав так звану «бронь» від мобілізації. Я відмовився від неї і добровільно прийшов до військового комісара та попросився до війська.

Колектив у нас дружній, познайомилися один з одним ще в автобусі і одразу ж знайшли спільну мову, адже більшість із нас — це патріоти, і нам легко спілкуватись. Задоволений, що потрапив саме до морської піхоти.

Не знаю, як там в інших підрозділах, але тут дуже насичена підготовка. Навчають стріляти не тільки зі зброї, яка передбачена посадою, а й зі всієї стрілецької зброї, яка є в нашому підрозділі. Готують нас інструктори, які вже мають досвід участі в антитерористичній операції, які знають, що там і як.