19 липня улюблена «Чорноморка» і її славна, віддана читачка із бессарабського краю відзначають свої дні народження.

Многії щасливії літа газеті, що несе слово Правди і Любові, та невтомній труді-вниці на ниві українській, яка кожним прожитим днем, думкою, вчинком, творчим неспокоєм утверджує, леліє, ширить Шевченкове слово, український дух, українську ідею у нашому, на жаль, зросійщеному Арцизі!

...Весна впевнено входила в свої права, квітчаючи зелом і першоцвітом причорноморські степи. Вона й покликала нас у переддень Великодніх свят до славного Арциза, де, знали, власними зусиллями за велінням душі і серця відкрила для земляків Шевченківську світлицю Алла Михайлівна Павлова.

За вікном пропливали чарівні краєвиди. Миколаївка, Сарата, Новоселівка, Долинівка... Череди корів, отари овець, кіз… Чепурні хатини, прибрані обійстя, вибілені дерева в передчутті Вербної неділі і Великодніх свят. Нарешті — Арциз. Пересідаємо на маршрутне таксі і добираємося до Арциза-2. Зупинка «Піонерська». Колишнє військове містечко. Тут у не такі вже й давні часи був аеродром державного значення. Виходимо з автобуса, розшукуємо необхідну адресу.

У віночку з нарцисів зустрічає нас привітна садиба. На порозі — усміхнена господиня поважного віку з молодечим блиском в очах. Запрошує до хати. Знайомимося з її чоловіком, другом й однодумцем Костянтином Михайловичем.

Предки родини К.М. Павлова переїхали до Арциза ще в 1816 році з Курської області, а батьки Алли Михайлівни — Городзінські — родом із славетної Буші на Вінничині, в це бессарабське містечко потрапили в 1955-у із Харківщини, де довелося Михайлові Івановичу працювати і головою колгоспу, й інструктором райкому партії. У 1957-у Костянтин й Алла побралися…

Алла Михайлівна та Костянтин Михайлович вивели в люди четверо дітей. Виняньчили дев’ятьох онуків, допомагають нині ростити-виховувати п’ятьох правнуків. Рід розкиданий по всій Україні. Чекають вісточок з охопленого війною Сходу: там донька, внук, зять. Підкрадаються хвороби і біди, втрати найближчих, найрідніших. Та всупереч усьому, вони, Павлови, — активні громадяни.

Це на їхню адресу доставляє листоноша «Чорноморські новини». Це вони гуртують в Арцизі українську громаду: В. Теравський, П. Бабійчук, В. Давидов, І. Ладо, А. Маринова та інші.

Ось охайно височать стоси «Чорноморських новин», «Порадниці», «Одеських вістей», «Сімейної газети»… Портрети рідних, родове дерево, рушникове полотно із вишитими донькою Оксаною словами «Боже великий, єдиний, нам Україну храни».

Дві кімнати у цьому затишному домі — це, власне, і є Шевченківська світлиця. Тут велика бібліотека — книги Тараса Григоровича Шевченка і про Шевченка, безліч папок, де зібрано й систематизовано матеріали про різні періоди життя Великого Кобзаря, одеська Шевченкіана, все, що так чи інакше пов’язане з творчістю нашого Пророка. А ще — фотографії, значки, сувеніри… А скільки портретів Кобзаря! Мальовані, вирізьблені на дереві, викладені із зерен, вишиті гладдю й хрестиком… І за кожним з них — історія, про яку не втомлюється розповідати Алла Михайлівна.

Про Тараса Григоровича, його життя і творчість, значення для України й українців нині і повсякчас, про щиру любов і наполегливу працю кожного з нас на благо рідного краю та отчого дому розповідає вона і діткам з дитсадочків, й учням, і жителям, і гостям свого міста… У книзі відгуків записи зроблені і ще невпевненою рукою першокласника, і старанно виведені слова подяки шестикласниками, і впевнено написані рядки старшо-класниками… Тут записи й українською, й російською, й молдавською… «Спасибо, что дали возможность прикоснуться к историческим корням», — пише Валентин Задорожнюк із Кишинева. Побували у цій Шевченківській світлиці гості з Ізмаїла, Севастополя. «Ваша світлиця — це неоціненний скарб української землі», — переконливо стверджують вчителі й учні Арцизької школи №4.

…Добігав до кінця день, проведений у бесідах, спогадах, роздумах у цій славній родині. Зайшла до батьків на розмову-розраду донька Оксана — Оксана Костянтинівна — методист Арцизького відділу освіти. Поділилася новинами, думками, тривогами про проблеми дошкільного виховання. Очі і мами, і батька зоріли гордістю за доньку.

Ми ж виконали доручену нам справу — від імені редакції «Чорноморських новин» подарували Шевченківській світлиці нове видання «Кобзаря» і цілу бібліотечку із книг письменників Одещини.

Проводжала нас Алла Михайлівна аж до автостанції. Зайшли ми поклонитися пам’ятнику Тараса, що розташований на центральній алеї Арциза. Там нас чекав місцевий громадський діяч Павло Борисович Бабійчук. Поговорили про нагальні проблеми, що їх доводиться вирішувати у неспокійний цей час і кожній родині, і рідній «Чорноморці», і нашій Україні… Поділилися планами-намірами.

Сповнені теплом людського спілкування, усвідомленням, як багато при бажанні може зробити кожен, поверталися ми до Одеси.

Дякуємо вам, дорога Алло Михайлівно, і всій вашій родині за те, що робите. Нехай береже Всевишній і дарує сили, щоб ви й надалі плекали Україну в багатомовному, багатокультурному бессарабському краї!

Спогадами і враженнями ділилися — Ганна РУДИК, Микола КОВАЛЬ.