На тлі подій у Мукачевому і бурхливих дебатів (з рукоприкладством) у Верховній Раді практично непомітно пройшов дводенний візит в Україну Вікторії Нуланд, помічника держсекретаря США з питань Європи та Євразії. Про деталі переговорів повідомляється, як завжди, в загальних фразах, а запевнення про незмінну підтримку нашої країни з боку США через часті повторювання уже викликають печію. І виникають підозри, що красиві слова маскують складну гру Вашингтона з Москвою за спиною Києва.

Піднесення Обами.

Чим воно обернулося для нас

Ці підозри виникли після травневого візиту держсекретаря США в Сочі і нехарактерних для останнього часу дружніх зустрічей Джона Керрі з президентом Росії Володимиром Путіним та міністром Сергієм Лавровим. Підозри зміцнилися після нічного червневого дзвінка Путіна Обамі, темою якого були нібито події в Сирії, хоча в той момент в Сирії нічого незвичайного не відбувалося.

Обама так втішився цьому дзвінкові, що не зміг приховати свого «піднесення» перед журналі-стами. Як з’ясувалося, було чому радіти. Росія підтримала США у досягненні угод щодо ядерної програми Ірану, оборудки сумнівної, але такої, що піднімає особистий авторитет господаря Білого дому.

Схоже, що однією з умов масштабної оборудки була зміна позиції Держдепартаменту США в українському питанні. Точніше, зміна акцентів. Якщо раніше акцент робився на припиненні агресії та виведенні російських військ з території України, то тепер на перший план виплило дотримання політичної частини Мінських угод, включаючи особливий статус територій Донбасу та проведення виборів на цих територіях, не дочікуючись припинення воєнних дій.

Таку ж позицію раніше займала Єврокомісія, а комісар з питань розширення ЄС і сусідства Йоханнес Хан довів її до українського керівництва під час червневого візиту до Києва. І викликав, за чутками, обурення у Верховній Раді, в уряді та Адміністрації президента.

Відстоювати українську версію черговості виконання Мінських угод (спочатку вщухає стрілянина, потім виводяться іноземні війська і під контроль береться російсько-український кордон, а потім за українськими законами проводяться вибори) місяць тому ще можна було, посилаючись на думку Вашингтона. Тепер не можна. Це довів візит до Києва Вікторії Нуланд 15—16 липня.

15 липня глава української держави вніс у Верховну Раду «уточнений» варіант змін до Конституції України. Збоку це виглядає як результат прямого тиску візитера. Положення про особливий статус окупованих територій Луганської та Донецької областей перенесені в цьому документі з перехідних положень закону про внесення змін до Конституції України у текст перехідних положень самої Конституції.

Результат російської агресії та діяльності терористів таким чином легалізується Основним Законом країни і закріплюється практично якщо не назавжди, то на час, необхідний для внесення нових змін до Конституції (потрібні дві сесії парламенту, схвалення Конституці-йним Судом та затвердження трьома сотнями голосів). Але це не все.

У 1996 році в перехідні положення Конституції України, всупереч статті 18, яка не допускає розміщення іноземних військових баз на території країни, був внесений пункт про оренду Російською Федерацією бази Чорноморського флоту в Криму до 2017-го. Це призвело до тяжких наслідків, п’ятнадцяти років відвертого шантажу України і закінчилося анексією Криму.

Правильним курсом з великими втратами

Чим обернуться перехідні положення Конституції 2015 року, важко собі уявити, але відмова від повного суверенітету над частиною території країни в перспективі за-грожує втратою незалежності. І призведе не до анексії частини українського Донбасу, а до завоювання України Росією.

Захоплені міфом про беззастережну підтримку нашої країни Заходом і поставлені перед можливі-стю втрати цієї підтримки, в Києві готові йти на повідку у закордонних «миротворців». А ті готові в будь-яку хвилину обміняти Україну на Іран, на спільну боротьбу з Ісламською державою або на заходи з порятунку Греції від себе самої.

Для безвідповідального уряду Алексіса Ціпраса, до речі, провідні країни єврозони і міжнародні фінансові організації, включаючи МВФ, не шкодують десятки мільярдів доларів, а от щодо реструктуризації зовнішнього боргу України обмежуються консультаціями, наданням майданчиків для переговорів зі Спеціальним комітетом кредиторів і так званою технічною допомогою.

Тим часом, економічне становище нашої країни таке ж складне, як воєнне. Наприкінці липня, як неодноразово заявляла міністр фінансів Наталія Яресько, Україна може оголосити мораторій на ви-плату частини іноземних боргів, що рівнозначно оголошенню дефолту. Це загрожує обмеженням допомоги з боку міжнародних фінансових організацій і скороченням закордонних інвестицій. Від різкого погіршення становища не врятує навіть черговий транш МВФ, якщо такий буде.

Нещодавній візит прем’єр-міністра України до США та його зустріч з бізнесменами показали, що на ефективне співробітництво України із заокеанським бізнесом зараз розраховувати марно. Але з боку американської адміністрації прозвучали й обнадійливі сигнали. Вловивши які, Арсеній Петрович, як кажуть, нервово закурив. Мовляв, у всьому допоможемо, в тому числі і грошима, якщо будете рухатися правильним курсом. І незабаром американсько-російський курс щодо нашої країни донесла до Києва Вікторія Нуланд.

Якщо хтось сумнівається в російській складовій цього курсу, раджу звернути увагу на те, як до особливого статусу, закріпленого в Конституції України, готуються в «ДНР» і «ЛНР». Ні, стрілянина по периметру захоплених територій не припинилася. І «гумконвої» з боє-припасами крізь кордон йдуть, як зазвичай. Але з приїздом у Донецьк помічника президента Путіна Владислава Суркова в «народних республіках» почалися не чергові чистки з вигнанням кримінальників, а системні перетворення.

Ліквідуються нікому не підлеглі міністерства, загони бойовиків примусово об’єднуються у «народну міліцію», а працюючі підприємства переходять під контроль «господарників», які прибули із Сурковим. Лігво терористів таким чином перетворюється в подобу Придністров’я і готується до тривалого існування.

Запропоновані президентом України Петром Порошенком зміни до Конституції дають цим планам «добро».