Громадська ліга «Україна—НАТО» є всеукраїнською спілкою громадських організацій, що поділяють євроатлантичні цінності та підтримують курс на набуття нашою державою повноцінного членства в Північноатлантичному альянсі.

Сергій Федорович Джердж, голова громадської ліги «Україна—НАТО», розповів «Чорноморським новинам» про діяльність організації та поділився своїм баченням сьогоднішніх відносин між нашою державою та цією безпековою інституцією.

— Пане Сергію, коли створювалася громадська ліга, рівень довіри наших громадян до НАТО був значно нижчим, ніж сьогодні. Які зміни відбулися за ці роки?

— Свого часу люди боялися, що прийде в Україну НАТО, прийдуть американці, сьогодні ми боїмося іншого — що вони не прийдуть. Такі реалії.

А 2003 року громадська ліга «Україна—НАТО» створювалася як асоціація, що об’єднує неурядові організації. Сьогодні до її складу входять 75 неурядових організацій з усієї України. Є серед них й одеські, зокрема регіональний комітет «Україна—НАТО».

Створенню ліги сприяли три структури, три чинники. Перший — це бажання самих громадських організацій, які опікувалися питаннями безпеки та євроатлантичного співробітництва, самоорганізуватися, об’єднатися. Другий чинник — Українська держава, бо на той час існувала державна програма інформування з питань євроатлантичної інтеграції і ще кілька програм. Держава була зацікавлена також, щоб зорганізувати громадянське сус-пільство, допомогти йому в цьому. Зокрема, це були Міністерство закордонних справ, Державний комі-тет з телебачення та радіомовлення, Міністерство оборони. І третя складова — це безпосередньо НАТО — міжнародний чинник. В Україні присутній і Офіс зв’язку НАТО, і Центр інформації та документації НАТО в Україні. Ці структури сприяли створенню нашої асоціації. З цих трьох складових і постала ліга, й це унікальна її властивість. Нам важливо цього не втрачати. Це платформа для обговорення та співпраці нашої громадськості, нашої держави та НАТО.

— Змінюються часи, змінюється свідомість людей. На початку двотисячних більшість наших громадян сприймали НАТО з пересторогою. Тоді росіяни були «братами», а розмови про вступ до НАТО за-смучували та дратували «братів». Пройшли роки, змінилося ставлення наших людей до НАТО. Чия це заслуга? Росії?

— Так кажуть, що Росія сама розставила всі крапки над «і». Було багато фальші та лицемірства про так звану дружбу і все інше. Хоча ми знаємо, яке було ставлення до України як держави впродовж багатьох століть. Яке було ставлення до українського народу, української мови, української культури і як по цьому всьому топтався чобіт великоро-сійського державного шовінізму.

— «Такой страны нет! И быть не может!» — кажуть росіяни про Україну. І це не просто пропаганда, це державна політика, це свідомість більшості, яка переросла у військові злочини...

— Вищий ступінь цинізму заперечувати існування держави, яка була, є і буде, заперечувати тисячолітню історію, культуру, мову, пісні. Це хамство, і саме так у світі це оцінюють, незважаючи на ту російську пропаганду, яка є і яка туманить голови багатьом і в Росії, і за її межами. Це відсутність осві-ченості.

Ми з історії знаємо, як знищували Українську Народну Республіку. Якби ця держава не була втрачена, в історії України не було б голодоморів, тих п’ятьох, які ми знаємо. Якою та держава не була б, більш успішною чи менш успішною, ми знаємо, що жодна держава своїх громадян не знищує. Знищує інші народи лише російський імперіалізм, як би він там не називався — СРСР або Росія царська чи путінська. Тому життя заставляє нас усвідомлювати свою історію.

— Понад півтора десятка років Росія активно співпрацювала з НАТО. Яким було це партнерство?

— У час, коли ми починали свою діяльність, і Росія, й Україна брали участь у спільних програмах НАТО. І Росія тоді була ближчою до НАТО, бо в нас був рівень комісії «Україна—НАТО», а Росія фактично була на рівні «всі країни НАТО плюс Росія». НАТО фінансувало Росію за програмою «Безпека через науку» та за іншими програмами набагато більше, ніж Україну. Всі країни НАТО і ми були зацікавлені в тому, щоб у цих процесах брала участь і Росія. Наша держава тоді коригували свою позицію, оглядаючись на Росію. Коли у 1949 році створювалося НАТО, була задумка створити Європу без війни і, найперше, унеможливити виникнення війни серед країн, які входять до цього альянсу.

— Як ви оцінюєте допомогу НАТО Україні сьогодні?

— Ми хочемо, щоб НАТО допомогло Україні. Воно допомагає у багатьох напрямках, але наразі ми не бачимо чіткої позиції й не отримуємо тієї допомоги, якої хотіли б. Триває війна, гинуть люди, цивільні, військові, і ми звертаємося за захистом до міжнародних організацій. Ми до них постійно апелюємо — і до ООН, і до НАТО, і до Європейського Союзу, і до ОБСЄ. Вже півтора року воєнних дій, і поки що ситуація є такою, як є. НАТО потребує нової стратегії, в яку обов’язково має бути інкорпоровано Україну. І ця стратегія повинна бути затверджена вже на наступному саміті НАТО у Варшаві.

Було запитання: «Хто вплинув на зміну громадської думки?» Знаєте, навіть на початку своєї діяльності ми проводили такі соціологічні опитування, і на запитання «Чи хотіли б ви, громадяни України, отримати допомогу від НАТО в разі техногенної катастрофи, гуманітарної катастрофи чи природних катаклізмів?» 72% громадян України сказали «так». Отже, це свідчить, що серед громадян України нема генетичного несприйняття НАТО. Нам нав’язували ненависть до НАТО. Це були російські інтриги, як ми тепер розуміємо. Чому? Тому, що ми, громадські організації, проводячи наші заходи, анонсували, що вони про євроатлантичну інтеграцію, про НАТО, але найперше ми завжди говорили про Україну. А ті структури, які виступали проти НАТО, насправді їх НАТО не цікавило зовсім, вони працювали на ослаблення безпеки України.

— Якщо у нас відбудеться референдум й українці дадуть ствердну відповідь, Україну приймуть до НАТО?

— Обов’язково. Тому що в основоположних документах НАТО сказано, що ті європейські країни, які дотримуються прав людини, поділяють демократичні цінності і бажають бути в Альянсі — вони мають таке право. Це незалежно від думки Меркель, Оланда чи Обами, бо лідери міняються, прізвища міняються, це незалежно від думки Порошенка чи когось іншого. Люди залишаються, народи залишаються, принципи залишаються. НАТО сповідує демократичні принципи. Крім 28 країн, яких об’єднує НАТО, є ще й країни-партнери, до яких входять й Україна, й Ізраїль, і країни Середземноморського діалогу, які бажають співпрацювати.

Перші пункти Вашингтонського договору говорять, що всі конфлікти потрібно вирішувати правовим політичним шляхом, а шлях військовий — це крайній метод. Однак те, що зробила Росія, вона поламала всю систему міжнародної безпеки, вона застосувала силу, зброю, шляхом гібридної війни, інформаційної війни. Ми бачимо тисячі загиблих цивільних, військових, гинуть діти. Вбито 16 лікарів, поранено 60 медиків...

— Які висновки має зробити світова спільнота у зв’язку з російською агресією проти України?

— Головне завдання міжнародного співтовариства відновити статус-кво. Для чого це важливо? Для того, щоб відновити довіру до ядерного роззброєння. Якщо Україну не відновлять у її кордонах включно з Кримом та східним Донбасом, то ядерного глобального роззброєння не буде. Це призведе до того, що країни Азії, Африки, Латинської Америки, які можуть створити ядерну зброю, але не створюють її з тих чи інших причин (бояться санкцій тощо), сьогодні постали перед дилемою, що не потрібно ні на кого зважати, потрібно, якщо є можливість, створювати таку зброю, ядерну або іншу зброю масового знищення (хімічну, бактеріологічну). Адже міжнародні договори не діють, треба самому себе захищати. Якщо кількість таких зарядів зросте, хтось цю зброю застосує, адже є якісь перманентні конфлікти, буде ланцюгова реакція, знищиться планета. Це те, що сьогодні робить Росія, Кремль і персонально Путін. Тому завдання для всіх допомогти Україні.

Що стосується відновлення українського ядерного потенціалу, то, на мою думку, нам потрібно зосереджувати увагу на дещо інших речах. Створення ядерної зброї — це великі кошти, більше мільярда. Ми можемо потрапити під певні санкції. Сьогодні світ нам співчуває, бо ми країна, яка позбулася ядерної зброї, і з нами так підло та цинічно поступили. Нам допомагають і допоможуть. Я вважаю, що керівництву держави і нашому ВПК слід докласти зусиль для створення новітніх озброєнь, які не підпадають під міжнародну заборону. Озброєння, яке могло б виконувати роль стримування і завдавати численних ушкоджень армії агресора.