Коли дозрілий колос схиляється, мов у пошані, перед хліборобом, — то найсвятіша пора на землі. Не випадково слово «хліб» стоїть в одному ряду зі словами «мати» і «Вітчизна». А ще у народі кажуть: «Хліб — всьому голова», «Буде хліб — буде і до хліба» і як апофеоз усьому сказаному — «Буде хліб — буде й пісня».

Відрадно, що цього року в Україні визрів добрий врожай зернових. За даними на 27 липня, аграрії обмолотили сім мільйонів гектарів. Ужинок — 23,7 мільйона тонн. Урожайність пшениці складає в середньому 36,2 центнера з гектара (в 2014-у — 36,4 ц/га), ячменю — 29,2 (28,6), гороху — 22,1 (23,1), ріпаку — 25,1 центнера з гектара (23,4 ц/га). Найбільше зерна намолотили хлібороби Одещини — 2,9 мільйона тонн. Жнива тривають.

Вагомий внесок у забезпечення країни хлібом роблять, зокрема, аграрії Роздільнянського району. Сьогодні наша розповідь про господарство фермера Олега Гузовського із села Кірове.

Олег Сергійович цього року виростив пшеницю та ячмінь, які вже зібрав, та соняшник, який ще цвіте. Настрій у нього бадьорий, адже врожайність зернових досить висока: по 34—40 центнерів з гектара. Якщо порівняти з попереднім роком, прогрес вражаючий.

За рахунок чого хлібороб досяг успішного результату? Насамперед, завдяки чіткому дотриманню агротехніки. Він вчасно сіє, причому купує насіння у перевірених постачальників, вчасно обробляє і достатньо підживлює посіви, незважаючи на те, що ціни на мінеральні добрива, відверто кажучи, кусаються. «Про ниву треба дбати, — каже фермер. — Її не ошукаєш».

Гарні види і на врожай соняшнику.

З чого ж починав? З одного паю, що складав шість гектарів землі. Трактора, старенького, але вірного ЮМЗ, зібрав власноруч. Паралельно починали господарювати Михайло Білоус, Віктор Вдов’як, Віктор Бондра. Поступово наділи у них зростали. Адже не всі на селі мають змогу, а надто бажання, сили, якщо хочете, натхнення вирощувати хліб. Згодом четверо товаришів придбали власний комбайн «Ниву». То був складний період становлення, удач і помилок, набуття досвіду. Але перші успіхи додавали снаги, переконували у правильності вибору.

Сьогодні Олег Сергійович має у своєму розпорядженні два трактори МТЗ-82, комбайн «Єнісей» та весь необхідний причіпний інвентар. І друзі, з якими починав господарювати, теж надбали техніки та землі.

Наразі Олег Гузовський орендує 200 гектарів землі, що складаються з паїв односельців. За кожен пай власники отримують по дві тонни зерна і по 100—150 кілограмів соняшнику. Пайовики задоволені, адже не всюди і не завжди з орендодавцями розраховуються таким чином. А якщо хтось із них виїхав із села, то, за його бажанням, оплату може взяти не зерном чи насінням, а грошима. А ще орендар не відмовляє людям, які пов’язані з ним договірними стосунками, привезти своїм трактором належне зерно додому або виорати город.

Хто ж навчив Олега любити працю і бути відповідальним господарем? Насамперед батьки — Сергій Опанасович та Ганна Степанівна, яких глибоко поважали і високо цінували всі, хто їх оточував. І, звичайно, корисні знання дав Петрівський сільгосптехнікум, який за-кінчив після армії. Набував навичок у місцевому колгоспі, де працював механіком.

Не втримуюсь і розпитую фермера про його дідусів та бабусь, чи пам’ятає їхні розповіді про той пері-од, коли заможних селян називали куркулями, коли все робилося для того, аби знищити їх як клас, коли в них конфісковували все до нитки, коли виселяли до Сибіру чи й розстрілювали. Знає про це, знає Олег Сергійович і певен, що в Україні того лиха вже не повториться, що хлібороб поверне Україні славу світової житниці, вагоме економічне підґрунтя. «Все залежить від нас, конкретних людей, від того, як ми будемо господарювати, як навчимо своїх дітей, — наголошує він. — Єдиного, чого хотілося б від держави, щоб вона привнесла стабільність у цінову політику, щоб забезпечила паритет цін на сільськогосподарську і промислову продукцію. А то ж що маємо? Податки щороку зростають. Вартість запчастин за рік збільшилася втричі. Ціни на соляру — захмарні. Це не діло».

Не діло й те, що в країні, на Сході, досі точиться війна. Дід Олега — Опанас Васильович — загинув на фронті, тож у родині знають не з чужих слів, що таке війна. І знову чорна хмара смертельної загрози насунула на нашу землю. І знову співвітчизники стійко переборюють випробування, яскравим підтвер-дженням тому є й вирощений щедрий хліб…

Попри всі труднощі, Олег Гузовський досягає хороших виробничих результатів. Треба сказати й про те, що став він господарювати не лише задля того, щоб забезпечити власне благополуччя, а й допомогти громаді розв’язати соці-альні питання, які з розпадом колгоспного виробництва зайшли в глухий кут.

Цим переймається також ціла когорта роботящих та заповзятих сільських трудівників, яких гріх не назвати у газеті. Серед них — Андрій Білоус (дядько) і Андрій Білоус (племінник), Григорій Вдов’як, Олександр Гузовський, Микола Зеляско, Михайло Петрук, Олександр Нітуда, Олексій Могилей, Анатолій Цанков, Віктор Кушнір, Віктор Коваленко, Микола Гінькіньов та інші.

Ось лише деякі добрі справи. Погодивши свої дії із сільським головою Валентиною Косовською, фермери взялися за покращання доріг. На власні кошти придбали на залізниці відсів, доставили його і засипали в селі всі вибоїни. Нехай той ремонт не капітальний, а ямковий, та все ж краще, ніж нічого.

Для місцевої амбулаторії придбали холодильник та певну кількість необхідних аптечних препаратів.

У школі торік відремонтували спортзал. До речі, недавно цей навчальний заклад очолила Наталія Фефілова — молодий педагог родом із цього ж села. На бюджетні кошти важко зробити все, що хоті-лося б, тому для місцевих жителів стало близьким і зрозумілим неписане правило допомагати школі оновлюватися. Старі вікна поміняли на сучасні, металопластикові, щось пофарбували — і, дивись, школа наче вбралася в новий одяг.

Важливе й таке питання: забезпечення в селі чистоти. Тут запроваджено збирати сміття в мішки, які у визначений час виставляються біля осель. Клопіт вивозити його на санкціонований смітник взяли на себе по черзі фермери. Цей досвід заслуговує на поширення.

У селі в особливій пошані футбол. Тому й не дивно, що фермери в складчину поновили стадіон, поставили нові ворота, придбали для гравців спортивну форму, м’ячі. А колишній гравець команди Анатолій Чабан, який виїхав із села, допоміг спорудити роздягальню та дві душові.

У футбол колись тут грав і Олег Гузовський, був захисником. А подорослішавши, став, образно кажучи, захисником інтересів рідної сільської громади. Важко передати словами, як щиро радів, коли торік футбольний клуб «Кірове» посів третє місце у районі, а сусіди з Єреміївки тоді вибороли обласну першість. Підтримують у Кіровому й дитячу та юнацьку команди.

…Гай-гай, спливають, як вода, літа. В Олега Сергійовича вже підростають свої діти. Разом з дружиною він виховує дочку Дашу, якій невдовзі сповниться 10 років, та сина Влада, якому вже 18. Цього літа Влад разом з батьком збирав хліб.

Не знаю, чи відзначали в сім’ї обжинки. Якщо так, то неодмінно лунала й пісня:

Родина, родина,

Від батька до сина,

Від матері доні

Добро передай.

Роздільнянський район.