ІА «Контекст Причорномор'я»
Одеса  >  Моніторинги
ВЕЛИКІ ПРОБЛЕМИ МАЛОГО АГРОБІЗНЕСУ
01.08.2015 / Газета: Чорноморські новини / № 59-60(21631-21632) / Тираж: 8525

Одним із пріоритетних напрямів реформування вітчизняного АПК залишається розвиток малого сільгосппідприємництва. Щодо необхідності надання йому належної законодавчої, фінансової, організаційної та інформаційної підтримки з боку держави неодноразово висловлювалися народні депутати, представники Міністерства аграрної політики та продовольства, наукових кіл, громадських організацій, а також міжнародні експерти. Здавалося б, країна отримала бажаний консенсус, який забезпечить успіх спільній справі, і тепер головне — від політичних заяв перейти до конкретних дій.

Проте практика показує, що реалізувати намір щодо модернізації аграрної галузі у повній відповідності до сучасних вимог, створити всі необхідні умови для започаткування селянами малого бізнесу та успішного його ведення вкрай складно.

Аграрний бізнес

підтримають ініціативні люди

Незабаром Міністерство аграрної політики та продовольства має завершити підготовку Стратегії розвитку сільського господарства і села в Україні на 2015—2020 роки. До її розробки залучені провідні фахівці галузі. Одну з таких робочих груп очолює заступник керівника проекту USAID «АгроІнвест» Олександр Каліберда, який і поділився своїми думками щодо перспектив розвитку українського села.

За його словами, дотепер вітчизняний аграрний сектор залишається неструктурованим. Скажімо, відсутнє точне визначення того, кого слід вважати малим сільгоспвиробником — чи особисті селянські господарства, чи дрібні фермерські. І це питання не пересічне, бо від нього залежать напрями, види, обсяги державної допомоги та умови її надання.

«Нам необхідно мати бодай невелику державну програму підтримки для тих, хто має бажання і навички розвиватися», — зазначив Олександр Каліберда. Адже саме ініціативні люди можуть дати необхідний поштовх для активного розвитку сільського бізнесу. Вони повинні отримати доступ до фінансових ресурсів, до страхування, їх необхідно навчити працювати по-сучасному.

«У більшості країн, які мають ефективну економіку, все вибудовується на ініціативі дрібного та середнього бізнесу, — підкреслив експерт. — Там є свої програми, підходи щодо підтримки малого сільгоспвиробника. Ми можемо на них орієнтуватися, використовувати напрацьований досвід».

Але для ефективного розвитку села замало покладатися лише на сільськогосподарське виробництво. Олександр Каліберда нагадав, що необхідно дбати про використання всіх ресурсів, якими володіє сільська місцевість. Це і сільський туризм, і виробництво традиційних продуктів, і народні промисли тощо.

Самозайнятість

малих сільгоспвиробників

Заступник директора з наукового забезпечення законопроектної роботи Інституту аграрної економіки Віталій Саблук відзначив: дуже добре, що сьогодні Міністерство агрополітики говорить про пріоритет малих форм господарювання на селі. «Я прибічник того, аби прирівняти малу форму господарювання до переважно самозайнятих форм. А середніх сільгоспвиробників — до селоутворюючих. Усі інші — це індустріальне фермерство чи великі сільськогосподарські підприємства, зайняті саме примноженням капіталу», — наголошує він.

За словами Віталія Саблука, Європа створила відповідні умови, за яких малі форми господарювання отримали більше ринкових переваг. І це попри те, що вони ви-тратніші. Але ж і репутаційно відповідальніші. А це забезпечує високу якість сільськогосподарської продукції та її безпечність.

На жаль, вітчизняні дрібні сільгоспвиробники про якість та безпечність власної продукції дбають недостатньо. Віталій Саблук розповів про ситуації, коли такі аграрні бізнесмени вирощують її окремо «на продаж» і окремо «для себе». У першому випадку вони можуть застосовувати біостимулятори росту, антибіотики четвертого покоління, премікси тощо, а от для себе і рослини, і тварин плекають зовсім по-іншому. Чи це припустимо?

Експерт нагадав, що за такого підходу ми можемо стикнутися із ситуацією, яка свого часу виникла в Болгарії. До цієї країни, наприклад, болгарський перець завозиться із Туреччини чи Греції, оскільки жителі Болгарії відмовилися споживати власний: мовляв, якщо інші європейці не пускають його на свій ринок, чому ми повинні його їсти?

Самозайнятість малих сільгоспвиробників, на думку Віталія Саблука, повинна передбачати серйо-зний підхід з їхнього боку до забезпечення власної ефективної роботи в умовах ринку, конкурентоздатності своєї продукції. Тому повинні потурбуватися, щоб товар, який вони виробляють, відповідав вимогам до якості та безпечності харчових продуктів GlobalGAP, ідентифікувати корів, добровільно вести фермерську книгу тощо.

Куди зникають крупорушки?

До проблем малих бізнесменів, які спеціалізуються на переробці сільськогосподарської продукції, привернув увагу голова комітету підприємців АПК Торгово-промислової палати України Олег Юхновський. Він, зокрема, сказав: «Свого часу в селах масово ставили млини, крупорушки, невеличкі пекарні, м’ясопереробні підприємства, броварні. Де сьогодні ці виробництва? У металобрухті».

Пояснив ситуацію так. Уявіть собі фермера, який поставив крупорушку. До нього одразу приходить представник держави і каже: ти випускаєш соціально значущий продукт, тому ми регулюємо ціну на нього. Відтак маєш її економічно обґрунтувати, отримати різні дозволи для реалізації цієї продукції. В разі невиконання цих вимог приїде відповідна інспекція.

«До об’єктів цінового регулювання належать практично всі види харчових продуктів, — наголосив Олег Юхновський. — У результаті такі малі підприємства або скоротили обсяги виробництва, або за-крилися, або пішли в тінь».

Експерт навів і такі приклади: «Для того, щоб реалізувати вино хорошої якості, фермер має при-дбати ліцензію на його виробництво й окремо ліцензію — на його оптову реалізацію, яка коштує 500 тисяч гривень. Покажіть мені того фермера, який здатен купити на рік ліцензію за таку суму і при цьому продавати вино власного виробництва в невеликій кількості. З

1 липня пиво прирівняне до алкогольних напоїв, тож власникам малих броварень, яких зараз чимало в сільській місцевості, теж доведеться подбати про придбання таких дорогих ліцензій. Навряд чи вони зможуть це зробити. Відтак програють конкуренцію великим виробникам пива».

На думку Олега Юхновського, одна з проблем дрібних сільських бізнесменів — їхня роздрібненість: «Вони не здатні захистити власний економічний інтерес. Тому потрібно максимально сприяти об’єднанню сільгоспвиробників».

Мільйон сімейних

фермерських господарств

Під час засідання прес-клубу голова спостережної ради кредитної спілки «Вигода» і директор кооперативу здорового харчування «Віра» з міста Стрий Львівської області Петро Маковський презентував власну концепцію створення 1 мільйона фермерських господарств сімейного типу впродовж 30—50 років.

«Що ми сьогодні спостерігаємо на селі? — перепитав він. І сам відповів: — Латифундацію. Вона демотивує сільське населення. Дрібні господарники заздалегідь знають, що програють конкуренцію таким потужним господарствам, і тому відмовляються від ведення бізнесу».

При цьому, за інформацією Петра Маковського, у Франції середній розмір фермерського господарства становить 76 га, в Німеччині — 34 га, в Польщі землі можна акумулювати до 18 га. В тій же Франції сільське населення становить лише 6%, а в Україні — 30%. У деяких наших областях цей показник сягає 50%.

Загалом в Україні особистих селянських господарств — 4,6 млн. Кожне з них обробляє по 1—2 га. Водночас маємо 105 агрохолдингів, які обробляють половину всієї землі сільськогосподарського призначення в державі.

«Яке наше завдання? — провадив Петро Маковський. — Через механізм одержання фінансування, навчання, професійного дорадництва створити умови для відродження сімейних ферм».

За його підрахунками, один мільйон сімейних ферм — це приблизно 10% українського населення. За умови запровадження за-пропонованого механізму ми можемо вийти на відповідний французький показник.

І тут суттєво зростає роль кредитних спілок. Вони сусідують з такими дрібними фермерськими господарствами, знають їхні проблеми, і тому завжди готові допомогти фінансами у вирішенні наявних проблем. Головне, щоб і уряд не залишився осторонь.

Коментуючи запропоновану Петром Маковським програму, завідуюча відділом економіки і політики аграрних перетворень Інституту економіки та прогнозування НАНУ Олена Бородіна зазначила, що в Україні вже фактично існує мільйон сімейних ферм. Інша справа, що дотепер вони не мають такого статусу через відсутність відповідного законодавства. «За нашими розрахунками, — сказала вона, — 20% чинних особистих селянських господарств є комерційними фермами. Тобто це справжні сімейні ферми, які повністю працюють на ринок. Тож мета — мати їх мільйон — уже здійснилася. Їх тільки треба підтримати».

Автор: Максим НАЗАРЕНКО. Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань.


© 2005—2025 Інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
© 2005—2025 S&A design team / 0.005
Перейти на повну версію сайту