МІНІСТР ЕКОНОМРОЗВИТКУ І ТОРГІВЛІ АЙВАРАС АБРОМАВІЧУС РОЗПОВІВ «ФОКУСУ» (WWW.FOCUS.UA) ПРО НОВУ ЕКОНОМІЧНУ ДОКТРИНИУ ДЕРЖАВИ, ДОПОМОГУ МАЛОМУ І СЕРЕДНЬОМУ БІЗНЕСУ ТА СТОСУНКИ З ІГОРЕМ КОЛОМОЙСЬКИМ

Бізнесмени, опитані Європейською бізнес-асоціацією у другому кварталі нинішнього року, назвали Міністерство економічного розвитку і торгівлі найефективнішим відомством. На тлі більшості упо-вільнених змін в інших міністерствах діяльність команди Айвараса Абромавичуса і справді виглядає бурхливою. Принаймні, у його відомства вже є не тільки заявлені, але й виконані завдання. Це і продовження мораторію на нефіскальні перевірки малого та середнього бізнесу до кінця 2016 року, і скасування обов’язкових карантинних сертифікатів, і запуск пілотного проекту з електронних держзакупівель. На посаді голови аукціонного комітету з продажу нафти «Укрнафти» Абромавічус скасував 15-відсотковий дисконт, чим дуже обурив співвласника групи «Приват» Ігоря Коломойського. А в липні Мінекономрозвитку завершив роботу над новою економічною доктриною держави. З неї ми і почали розмову.

— Ваше відомство розробило нову економічну стратегію. У нас нема дефіциту в таких документах, навіщо знадобився ще один?

— З одного боку, ви маєте рацію: є президентська «Стратегія-2020», програма діяльності уряду-2015, меморандум з МВФ, план відновлення України 2015—2017, розроблений головою Верховної Ради Володимиром Гройсманом, коалі-ційна угода. Але коли ми подивилися на те, що голосується в парламенті, то стало страшно. Приймається спочатку популістський законопроект, потім лібертаріанський, потім протекціоністський. Мало розуміння, яка у держави економічна по-літика, якої доктрини вона дотримується. За 25 років такого хитання з боку в бік і ми докотилися до нинішнього стану.

— І яку економічну доктрину запропонували ви?

— Ми підключили до її розробки Івана Міклоша (відомого словацького реформатора, нині радника в українському Мінфіні. — Прим. «Фокус»), подивилися на досвід інших країн і вирішили, що нам потрібно зробити документ не про стратегію, а про принципи економічної політики. У нас вийшло п’ять принципів, вони дуже прості, але без них нічого не вийде. Це верховенство права, захист прав власності, однакові умови ведення бізнесу без преференцій і привілеїв, повна нетерпимість до корупції і нечисленний, але ефективний державний апарат.

Головною метою нової доктрини ми визначили добробут українського народу. За нинішнього рівня доходів про хоч якийсь добробут не йдеться. Але для зростання доходів нам потрібне тривале зростання економіки. А досягти його можна, лише розширивши економічні свободи в країні. Історією доведено, що ривки у розвитку здійснювали тільки ті країни, які проводили ліберальні реформи. Україна ж за рівнем економічних свобод посідає останнє місце в Європі. Держава зі слабкими інститутами і суспільством із завищеною толерантністю до корупції не може бути ефективним керуючим держвласністю та регулятором ринків. Потрібно терміново зменшувати роль держави, ліквідувати пільги, преференції і будь-які тепличні умови, якими впродовж 25 років користувалися наближені до влади. Успішні приклади є — Словаччина, Грузія, Польща, Естонія. Просто беремо їх досвід й усуваємо штучні бар’єри для розвитку країни.

— У вас нема відчуття, що більшість людей у країні досі хоче суттєвої опіки держави і не готова до того, що держава «відійде від справ»?

— Я багато їздив по регіонах, був у тому ж Чернігові, Львові, Одесі, Кременчуці. Так, від регіону до регіону ментальність відрізняється. На сході люди, які звикли до залежності від великих підприємств, очікують від держави допомоги, замовлень, пільгових процентних ставок та інших преференцій. Але їм потрібно змиритися з тим, що такий підхід виявився неефективним. У Чернігові людей з такою позицією уже менше. Що ж до, наприклад, Одеси, то це волелюбне місто, люди там цінують незалежність, кажуть: якщо допомогу дасте — візьмемо, хоча в принципі можемо й обійтися. А у Львові взагалі кажуть: навіщо нам ці чиновники, ми самі впораємося, тільки не заважайте.

— У вашому міністерстві кадрова чистка вже завершена?

— За півроку ми скоротили штат більше ніж на 30% — із 1243 до 854 осіб. І ще хотілося б. У цьому місяці ми вже побачили позитивний ефект від оптимізації персоналу— люди, які залишилися, за-працювали ефективніше. Керівники департаментів і керівний склад отримали в середньому з усіма надбавками 10 тисяч гривень. Це вже щось, це мотивує. Але у більшості міністерств все залишилося, як було, попри поставлене завдання оптимізувати штати на 20%. На останньому засіданні уряду ми підрахували, що загалом по відомствах скоротили заледве 3% персоналу. Багато хто скорочував, у кращому випадку, вакансії. А деякі навіть збільшили штат.

— У Мінекономрозвитку прийшло багато людей з бізнесу, які раніше заробляли хороші гроші. Як довго вони протримаються на низьких зарплатах і без хабарів?

— Я із самого початку брав собі в помічники людей, у яких є фінансовий резерв на 6—24 місяці. Нам обіцяли, що буде створений фонд заробітних плат, який фінансується іноземними донорами. На цих обіцянках ми і жили, хоча у деяких людей особистий резерв уже скоротився. Але зараз ми це питання активно просуваємо і сподіваємося, що до кінця року фонд усе-таки запрацює. В ідеалі було б добре застосувати сінгапурський досвід, де прем’єр-міністр Лі Куан Ю ввів правило: зарплати держчиновників повинні становити не менше 60% від тих, що отримують аналогічні фахівці в приватному секторі.

— У вашій новій стратегії позначені пріоритетні для України галузі економіки?

— Є невидима рука ринку, яка сама розставить пріоритети. А те, про що ви кажете, називається держплан. У нас усе це вже було: пріоритетні галузі, точки зростання. Сиділи великі дядьки і з розумним виглядом рахували, що нам треба. Дорахувалися. А тепер візьміть Словаччину — країну №1 з виробництва автомобілів на душу населення. Ви що думаєте, що Іван Міклош та Мікулаш Дзу-рінда сіли і вирішили, що буде саме так? Ні, вони просто створили умови для бізнесу та інвесторів. З тим же успіхом, з яким у Словаччину прийшов автопром, міг прийти IT-бізнес або меблевики. В Україні бізнес, з яким ми зустрічаємося, скаржиться на корупцію, несправедливі суди і репресивну регуляторну машину. Нам про це треба думати, а не про пріоритетні галузі.

— Яку роль ви відводите малому і середньому бізнесу?

— Це повинен бути кістяк економіки. Те, чого поки що нема, але обов’язково буде. Малий і середній бізнес — це активна частина населення, переважно проєвропейськи налаштована, яка свій голос за гречку ніколи не віддасть. У Росії теж є середній клас, але це мене-джери державних компаній. Що їм скажуть, те вони й робитимуть. Нам це не підходить, нам потрібен середній клас волелюбних, самодостатніх, підприємливих людей. І ми допоможемо їм двома речами: дерегуляцією, тобто скороченням кількості довідок, ліцензій, перевірок, і податковою реформою.

— Що ви розумієте під податковою реформою?

— Насамперед зниження ставок податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального податку з сукупного рівня 70% до мінімум 30%. Робити це необхідно, незважаючи на те, що в бюджеті може на перших порах утворитися діра. Але її реально закрити іншими заходами — підвищенням акцизів на сигарети й алкоголь, легалізацією грального бізнесу. Не тих «одноруких бандитів» у спальних ра-йонах, а казино у п’ятизіркових готелях.

— І бізнес почне працювати «по-білому»? Багато хто звик ухилятися від сплати податків...

— Це проблема курки і яйця. Держава хоче підвищити збори, а бізнес хоче бачити ефективне розпорядження своїми грошима. Хто повинен першим піти назустріч? Мені здається, держава. Спочатку знизити податки, потім провести масштабну агітаційну кампанію і донести до кожного дрібного підприємця, що платити податки — це гідно, це допомагає розвитку країни, її безпеки. А про застосування батога варто говорити тоді, коли держоргани почнуть працювати по-новому. Минулого тижня ми прийняли постанову про створення інтеграційного порталу, де буде чітко показано, хто, куди і навіщо йде з перевірками. Бізнес повинен знати, коли до нього прийдуть. А держчиновники повинні бути радниками бізнесу, а не збирати побори. І лише після цього можна говорити про жорст-кіший контроль. Наприклад, запровадити механізми взаємного контролю, як в Швеції: приїхав сусід на красивій машині, і його наступного дня уже перевіряють щодо відповідності доходів і витрат.

— Україна втратила російський ринок збуту, в європейському напрямку експорт також пригальмовує. Чим ви можете допомогти бізнесу?

— Перебудуватися з ринків СНД і Росії на західні вдасться, звичайно, не всім, але потрібно намагатися шукати інші можливості. До кінця року ми відкриємо шість торгових представництв, які ре-презентуватимуть Україну як країну для інвестицій і наші бізнеси. Відкриємо їх там, де у нас є найбільший потенціал: 3—4 місця в Євросоюзі, обов’язково Китай, Північна Америка та Дубай, щоб покривати весь Близький Схід.

Зараз також плануємо з’їздити в Ізраїль і презентувати там кілька IT-компаній. Крім того, після зняття санкцій з Ірану плануємо в кінці серпня поїхати туди з 30—50 українськими компаніями, що втратили російський ринок збуту. Адже іранський ринок зараз буде реальним Клондайком.

— А коли Україна стане Клондайком для іноземних інвесторів? Ви прогнозуєте, що в найближчій перспективі ми отримуватимемо по $8 мільярдів прямих інвестицій у рік. Ви бачите реальний інтерес інвесторів?

— На останньому бізнес-форумі в США один лише Cargill заявив про готовність вкласти в Україну $100 мільйонів. Але це тільки те, що ми могли озвучити офіційно. Є й інші американські агрокомпанії, які сумарно можуть вкласти до $500 мільйонів. Джордж Сорос близький до укладення двох угод в Україні. Є інтерес у французьких Soufflet Group та Louis Dreyfus. Японські інвестори готові відновити проект з виробництва автокомпонентів на 4000 робочих місць у Львові. І головне, що інвестори тепер бачать: ми приїжджаємо на ці зустрічі не просто так, як це було раніше: відзвітували і «де тут у вас можна порибалити?». Ні, вони бачать, що ми починаємо вибудовувати довгострокові відносини.

— Чого ви очікуєте від запланованої Кабміном масштабної приватизації?

— Мені хотілося б, щоб її масштабність обчислювалася не тим, скільки грошей ми виручимо від продажу, а тим, скільки компаній у держсекторі ми скоротимо. Щоб ви розуміли: у Франції всього 54 держкомпанії, у нас — 1827 працюючих і ще стільки ж у стадії ліквідації. Більшість цих компаній невеликі — у 60% доходи становлять до 1 мільйона євро, але вони, як пилосос, висмоктують з бюджету гроші. Так, іноземцям такі дрібні компанії, звичайно, не цікаві, але я думаю, що і бізнесменам рівня Ріната Ахметова теж. Він з радістю прикупив би ще кілька енергетичних активів, але навряд чи тепер Антимонопольний комітет дозволить йому це зробити. А маленькі держпід-приємства, ймовірно, дістануться малому і середньому бізнесу.

— Чи є у вас конфлікт з групою «Приват» або Ігорем Коломойським особисто? Ваше прізвище він уже кілька разів згадував у непривабливому тоні.

— Я його особисто бачив лише раз. Ми спілкувалися в Адміністрації президента про баскетбол, оскільки він колись фігурував у числі спонсорів литовської команди «Жальгіріс» (Айварас Абромавічус у кінці 1980-х—на початку 1990-х серйозно займався баскетболом, був тренером. — Прим. «Фокус»), про вихід бізнесу на Лондонську фондову біржу. Але відтоді я його не бачив. Його заяви я читаю тільки в пресі. Те, що він відгукується про мене несхвально, напевно, показує, що ми робимо правильні речі. Прибрали дисконт при продажу нафти «Укрнафти», на якому «Приват» за старих цін заробляв до $200 мільйонів за рік. Так, їм це неприємно — а кому таке сподобається? Але це зроблено в інтересах держави.

— Ви стверджуєте, що дна в економіці України досягнуто. Але ВВП, роздрібний товарообіг усе ще падають, сировина дешевшає, криза в Китаї теж не на руку нашим експортерам. Звідки оптимізм?

— Зовнішня ситуація не краща, але це все відносне. Економіка Китаю просто переключилася з моделі зростання на інвестиціях до моделі зростання на внутрішньому споживанні. Але естафету від Китаю підхоплять зараз Індія та Іран. Тож я не переживав би через світову кон’юнктуру. Так, ціни на метал падають, у металургів не кращі часи. Але у нас зараз агросектор — головний драйвер економіки, а там ситуація зі світовими цінами краща. Курс гривні вже майже півроку стабільний, інфляція сповільнилася, спали темпи падіння промвиробництва. Бізнес поступово оговтується, а інвестори вже промацують ґрунт, чого останні два роки не було взагалі. Це головне.