Кожна одеська вулиця має свою історію, планування, привабливість. Багато з них названі іменами вчених, письменників, художників, героїв війни, видатних людей, що своєю діяльністю прославили наше місто.

Мені часто доводиться бувати на вулиці, яка носить ім’я почесного громадянина Одеси Михайла Боровського (донедавна – Промислова). Це окраїна міста, на Першій заставі. Тут – добре відомі заводи «Мікрон», «Нептун», що в минулі десятиліття давали роботу тисячам ро-бітників, а зараз ледве дихають. Тут і склади будматеріалів, металевих конструкцій, працює хлібозавод, продукцію якого із задоволенням купують споживачі. Тут же у великому розкішному будинку — «Одесобленерго», що дає світло і тепло.

Але коли йдеш вглибину вулиці, зупиняєшся біля одного пам’ятного місця, що дуже нагадує події сьогодення і змушує задуматися над тим, до яких наслідків приводить війна.

Невеличка будівля, акуратно впорядкована територія, невисокі хрести, розкидані на ній, а при вході напис. Читаю: «ІІІ християнське кладовище. Меморіал пам’яті Другої світової війни. Німецький народний союз догляду за військовими похованнями».

Так, у цих могилах поховані чужинці, що сп’яніли від бажання володарювати світом, стати панівною расою над другосортними, начебто, націями. Натхненні геббельсівською пропагандою, знайшли свій безславний кінець на нашій землі. Не винні ці вояки, що їх кинули в провалля війни, але це люди – жертви гітлеризму і пам’ять про них закликає берегти мир.

Мир — таке велике слово, і дивуєшся, що сьогодні так кортить багатьом недоумкам наш миролюбивий народ втягнути у вогнище війни. Свідченням цього служить одна, на перший погляд, деталь — напис на стіні.

Коли їдеш восьмим тролейбусом вулицею Хімічною і повертаєш на вулицю Боровського, то біля п’ятиповерхівки бачиш невеличкий магазин «Продукти», а на стіні цієї споруди великими чорними літерами написано «ОНР», тобто «Одеська народна республіка». А навпроти цієї абревіатури, на протилежній стіні вулиці, чітко вимальовується «Новороссия». Впритул до продуктового магазину розташована військова частина, де майорить синьо-жовтий прапор нашої держави.

Ось тобі й на! Живий символ України — прапор – і настінні сепаратистські маранізми стали сусідами. Невже комусь мариться «Одеська народна республіка»?! Невже комусь хочеться перетворити наше місто, наш краї на руїну-попелище, яким нині стали охоплені війною частини Донецької та Луганської областей? Невже забулося одеське друге травня? Чия рука виводить оті крем-лівсько-геббельсівсько-вурдалацькі «народні республіки»?

Ні, не діждуться ті, хто мріє про «ОеНеРію», щоб наш край перетворився в незгасне вогнище розбрату і душогубства.