15 вересня у штаб-квартирі Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку розпочала роботу 70-та, ювілейна, сесія Генеральної Асамблеї ООН, яка служить форумом для обговорення широкого спектру міжнародних проблем і збирається щороку зазвичай у період з вересня по грудень, а за необхідності — в інший час.

За Статутом ООН, Генасамблея має розглядати загальні принципи співпраці у справі підтримки міжнародного миру і безпеки; готувати рекомендації з метою сприяння міжнародній політичній співпраці, розвитку і дотримання міжнародного права, дотримання прав людини й основних свобод та сприяння міжнародній співпраці в економічній, соціальній і гуманітарній сферах.

Порядок денний

Передбачається, що нинішня сесія Генасамблеї стане однією з найбільш значущих за всі 70 років існування ООН. Вона проходить під безпосереднім ке-рівництвом генсека ООН Пан Гі Муна і представника Данії Могенса Ліккетофта, який був обраний головою Генасамблеї на 2015 рік. Перед початком загальних дебатів Пан Гі Мун надав державам-членам ООН свою щорічну доповідь про роботу організації. У перший день сесії обговорювалися організаційні питання і порядок денний наступних засідань, що включає низку найважливіших глобальних проблем, як-от ситуація на Близькому Сході і в Україні, арабські біженці в Європі, дотримання миру і безпеки та запобігання конфліктам у різних регіонах планети.

Упродовж наступного року на засіданнях Генасамблеї розглядатиметься до 170 ключових питань міжнародної політики, економіки, соціальної і гуманітарної сфер. Серед заявлених тем — розвиток міжнародної фінансової системи і торгівлі. Блок питань з підтримки міжнародного миру і безпеки включає ситуацію на Близькому Сході, в Афганістані, на Кіпрі і в Україні, а також питання міжнародного тероризму і ситуація з біженцями в Європі. У блоці щодо роззброєння — питання скорочення військових бюджетів, запобігання гонці озброєнь у космічному просторі і договір про зону, вільну від ядерної зброї.

25—27 вересня в рамках роботи Ген-асамблеї відбудеться саміт, на якому має бути узгоджений «План стійкого розвитку 2030» на зміну «Цілям тисячоліття», ухваленим у 2000-му. План-2030 передбачає боротьбу з бідністю, неписьменністю, неякісним медичним обслуговуванням, з кліматичними проблемами, а також розвиток енергетики, освіти, сільського господарства, гендерної рівності та низку інших питань.

Передбачається, що на сесії Генасамблеї вестимуться дискусії про давно назріле реформування самої ООН, особливо Ради Безпеки, яка останнім часом показала свою повну неефективність. Особливо це стало очевидним на тлі обструкціоністської позиції Росії, одного з п’яти постійних членів Радбезу, що порушила Статут ООН, розв’язавши агресію проти України. Більшість експертів вважає, що право вето вичерпало себе, воно є пережитком минулого і не відповідає нинішнім геополітичним реаліям. Уже давно говориться про необхідність розширити кількість постійних і непос-тійних членів РБ. Серед претендентів на постійне членство в Раді Безпеки називають Німеччину, Японію, Індію і Бразилію. Україна сподівається, що буде обраною як непостійний член Ради Безпеки на період 2016—2017 років.

Хоча передвиборна кампанія з обрання нового генсека ООН стартує лише через рік, проте передбачається, що вже на нинішній сесії Генасамблеї відбудуться дискусії ojlj можливих кандидатів на цю посаду. Досі, за всі 70 років функціонування ООН, жоден із восьми генеральних секретарів не репрезентував держав Східної Європи. Крім того, всі вони були чоловіками. Пан Гі Мун вважає, що наступним главою ООН має бути жінка. На думку експертів, список можливих претенденток на високий пост включає нинішнього керівника Програми розвитку ООН новозеландку Хелен Кларк, виконавчого директора ЮНЕСКО болгарку Ірину Бокову, президента Чилі Мішель Бачелет і президента Литви Далю Грібаускайте, а також прем’єр-міністра Данії Гелле Торнінг-Шмідт.

Із чоловіків, що представляють східноєвропейські країни, обговорюється кандидатура досвідченого польського політика Радослава Сікорського, який обіймав у своїй країні пости міністра оборони, спікера Сейму, а також міністра закордонних справ. В Україні теж є гідні претенденти на високий пост генерального секретаря ООН з числа українських дипломатів високого рангу. На мій погляд, цілком гідною кандидатурою міг би бути екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко. Нагадаю, що з вересня 1997-го по вересень 1998-го 52-у сесію Генасамблеї ООН очолював екс-міністр закордонних справ України (1994—1998) Геннадій Удовенко.

Сесія високого рівня

Однією з головних подій Генасамблеї стане сесія високого рівня за участю глав держав, яка проходитиме з 28 вересня по 6 жовтня. Її відкриє представник Бразилії, потім виступатимуть ке-рівники США, Польщі, Китаю, Йорданії, Росії та інших держав. Виступ президента Петра Порошенка запланований на 29 вересня, що дасть йому змогу врахувати деякі моменти з промови Володимира Путіна, якщо той взагалі говоритиме про «українську кризу». У нашого президента і його помічників буде одна ніч для того, щоб внести корективи до тексту виступу для викриття перед світовою спільнотою інсинуацій В. Путіна щодо так званої «української кризи» і «громадянської війни на Україні». Формування думки світової спільноти про ситуацію на Донбасі значною мірою залежатиме від змісту ви-ступів президентів України та Росії, інакше кажучи, від результату «словесної дуелі» між П. Порошенком та В. Путіним. При цьому дуже важливим має бути виступ президента США Барака Обами як верховного медіатора, а точніше — союзника України.

Президент РФ В. Путін прибуде на Генасамблею ООН уперше за останні 10 років. У 2005-у, на ювілейній, 60-й, сесії, він закликав до реформування ООН і підвищення ефективності її Ради Безпеки, яка сьогодні значною мірою знизилася через зловживання Росією правом вето, зокрема «з українського питання». 13 вересня глава МЗС РФ Сергій Лавров перерахував основні проблемні питання, про які має намір говорити В. Путін у своїй промові на Генасамблеї. За словами С. Лаврова, господар Кремля казатиме про «спроби загальмувати об’єктивний процес формування нового багатополярного світоустрою», про «зловживання Заходом механізмами санкцій», про «проблему дроблення світового економічного простору», про «конфлікти в Сирії і на Україні», а також про «боротьбу з тероризмом, яка повинна вестися без подвійних стандартів».

Проте 16 вересня з’явилося уточнення МЗС РФ: В. Путін не згадуватиме про «конфлікт на Україні» у своєму виступі на сесії високого рівня на Генасамблеї ООН. Бо й справді, повторювати свої інсинуації про «громадянську війну на Донбасі, до якої Росія не має абсолютно ніякого стосунку», досить ризиковано і невигідно для В. Путіна. У сесійній залі знайдеться чимало впливових і сильних опонентів В. Путіну, які можуть досить легко та аргументовано спростувати його вигадки і довести на численних фактах, що Росія причетна до розпалювання конфлікту на Донбасі. З іншого боку, для В. Путіна дискутувати навколо ситуації на Донбасі, та ще перед такою високою аудиторією, нема потреби, оскільки він уже практично досяг поставленої мети: на території України, по суті, створено проросійський анклав на зразок Придністров’я, який використовуватиметься для пос-тійної дестабілізації ситуації в нашій державі і чинення тиску на «київську владу». А якісь там Мінські угоди — це просто камуфляж. І це стало особливо зрозумілим після того, як було оголошено про проведення місцевих виборів у «ДНР» 18 жовтня і в «ЛНР» 1 листопада відповідно до «законодавства» цих терористичних квазідержавних утворень.

З усього видно, що В. Путін вирішив основним мотивом свого виступу зробити боротьбу з тероризмом на Близькому Сході та в Сирії. Пропонуючи свої варіанти боротьби з терористичною організацією «Ісламська держава Іраку і Леванту» (ІДІЛ) із використанням урядових військ Сирії, президент РФ вирішив зіграти на стурбованості європейських країн, спричиненої потоком арабських біженців, кінця якому не видно. І деякі досить впливові європейські держави, зокрема Німеччина, готові дослухатися до рекомендацій В. Путіна. Так, канцлер ФРН Ангела Меркель вважає, що вирішити конфлікт у Сирії неможливо без участі Росії. Виступаючи 9 вересня в Бундестазі, вона зауважила, що, «незважаючи на глибоку кризу стосунків із Росією, на міжнародному рівні багато що у позиції Москви дивує в хорошому сенсі і надихає». Зокрема, А. Меркель високо оцінила позицію РФ на переговорах про іранську ядерну програму, а також при затвердженні в ООН «Плану стійкого розвитку 2030»…

Втім, як стало відомо, Вашингтон відкинув пропозицію Росії створити нову коаліцію для боротьби з бойовиками ІДІЛ, яка передбачала б координацію дій між США і РФ згідно з мандатом Радбезу ООН. США мають намір і надалі діяти у складі коаліції, що складається з 60 країн, велика частина з яких надає лише логістичну чи моральну підтримку. У Москві ж вважають, що озброєні Росією урядові війська Сирії є єдиною силою, здатною стримувати терористів ІДІЛ.

Якщо Кремль пропонує включити правлячий сирійський режим до коаліції з боротьби проти ІДІЛ, то Вашингтон рішуче з цим не погоджується й оцінює ро-сійську підтримку режиму президента Башара Асада як контрпродуктивну, яка може призвести лише до посилення дестабілізації в регіоні. Представник держдепартаменту США контр-адмірал Джон Кірбі заявив, що «президент Сирії втратив легітимність і подальша підтримка його Москвою призведе лише до ще більшої ізоляції Росії».

Останнім часом у ЗМІ з’явилося багато повідомлень про те, що Росія перекидає до Сирії військову техніку і війська для підтримки Б. Асада в боротьбі з ІДІЛ і створює свою військову базу на території Сирії.

Довідково: За неофіційною інформацією, переданою представниками американської військової розвід-ки британському виданню The Daily Telegraph, Росія будує військову базу поблизу міста Латакія на узбережжі Середземного моря. За цими відомостями, російські фахівці вже розгорнули мобільну базу з контролю за повітряним простором і перекинули на територію Сирії необхідне устаткування і модульні конструкції для забезпечення інфраструктури та розміщення понад тисячу чоловік особового складу в районі аеропорту і в самому порту Латакія. У розпорядженні Росії вже є одна військова база на території Сирії — у передмісті населеного пункту Тарту, на узбережжі Середземного моря, що дісталася їй у спадок від СРСР. Ізраїльське видання Yedioth Ahronoth, з посиланням на західні дипломатичні джерела, нещодавно повідомило, що Росія готується перекинути на територію Сирії багатотисячний контингент для створення військової бази, з якої російські солдати братимуть участь в операціях проти сил ІДІЛ.

Кремлівські стратеги сподіваються, що у своїй промові на сесії високого рівня Генасамблеї президент США Б. Обама, як і минулого року, приділить основну увагу ситуації в Сирії та інформуванню світової спільноти про зусилля США в боротьбі з терористичним угрупуванням ІДІЛ, а «криза на Україні відійде для США на другий план». Проте видається, що Б. Обама таки скаже своє вагоме слово і з приводу анексії Росією Криму та її військового втручання на Донбасі, акцентуючи увагу високої міжнародної аудиторії на неприпустимості проведення незаконних місцевих виборів на окупованих територіях Донбасу 18 жовтня і 1 листопада, що повністю залежить від волі Кремля.

Для В. Путіна дуже важливо, щоб Б. Обама, як представник країни, на території якої розташована штаб-квартира ООН, проявив ініціативу щодо проведення двосторонньої зустрічі у рамках Генасамблеї. Така зустріч дала б змогу В. Путіну частково «реабілітуватися» в очах світової спільноти. Однак, як заявив прес-секретар президента РФ Д. Пєсков, Кремль поки що не отримав запиту від Білого дому на зустріч В. Путіна з Б. Обамою. На мій погляд, для нас, українців, зустріч В. Путіна і Б. Обами була б бажаною за умови, що президент США ще раз заявить про свою принципову позицію на захист зневажених Росією національних інтересів України. Ще було б краще, якби ця зустріч відбулася у рамках «нормандської четвірки» (Україна, Німеччина, Франція та РФ), яка таким чином переросла б у «нормандську п’ятірку» за участю США. На моє переконання, тільки участь США може врятувати «нормандський формат» переговорів від неминучого краху внаслідок деструктивної позиції Кремля, який зухвало ігнорує виконання своїх зобов’язань відповідно до Мінських угод.

Українські акценти

Як стало відомо, у рамках 70-ї сесії Генасамблеї ООН президент України П. Порошенко зустрінеться з президентом США Б. Обамою і, можливо, з В. Путіним у рамках «нормандської четвірки» або тет-а-тет. За деякими даними, у своєму виступі на сесії високого рівня 29 вересня П. Порошенко наполягатиме на створенні трибуналу з розслідування обставин катастрофи малайзійського пасажирського літака Боїнг-777-MH17. Нагадаємо, що РФ, скориставшись правом вето, заблокувала проект резолюції РБ ООН від 29 липня 2015 року про створення міжнародного трибуналу для притягнення до відповідальності тих, хто 17 липня 2014-го збив літак малайзійських авіаліній над окупованою частиною Донбасу в районі м. Торез.

Раніше П. Порошенко заявив про свій намір порушити питання на сесії Генасамблеї про позбавлення Росії права вето в Радбезі ООН. За деякими даними, станом на 17 вересня 67 із 193 членів Генасамблеї заявили про намір підтримати цю ініціативу. Слід зазначити, що українська ініціатива про позбавлення РФ права вето в РБ ООН може розглядатися як розвиток пропозиції Франції про відміну права вето у випадках, коли йдеться про масові злочини. Крім того, згідно з резолюцією Генеральної асамблеї 377 (V) «Єдність задля миру» від 3 листопада 1950 року, «Асамблея може також вживати заходів, якщо Рада Безпеки не буде в змозі діяти внаслідок голосування проти одного з постійних членів у разі, коли є підстави вбачати загрозу миру, порушення миру або акт агресії». Видається, це положення може бути застосоване до Росії як постійного члена РБ, який неодноразово залишався наодинці, накладаючи вето на резолюції Радбезу з українського питання.

На полях 70-ї сесії Генасамблеї може відбутися чергова зустріч глав держав «нормандської четвірки». Якщо це і станеться, то вона, швидше за все, буде короткою і консультативною, головним чином для того, щоб уточнити порядок денний переговорів «нормандської четвірки», запланованих на 2 жовтня в Парижі. Напевне, головною темою цієї зустрічі буде питання про виконання Мінських домовленостей, зокрема про можливість проведення місцевих виборів на окупованій території Донбасу згідно з українським законодавством і під контролем ОБСЄ та інших міжнародних організацій. Для України було б дуже бажано, щоб у саміті в Парижі брав участь і президент США Б. Обама.

Нема сумніву в тому, що світова спільнота покладає великі надії на результати 70-ї сесії Генеральної асамблеї ООН, яка має шанс стати історичною і такою, що відкриває нові горизонти і можливості глобальної співпраці у XXI столітті. Хотілося б сподіватися, що ще не пройдена точка неповернення в можливості досягнення порозуміння між провідними світовими лідерами з основних геополітичних проблем і що вони, відкинувши свої амбіції, підуть на взаємні поступки з метою досягнення хоча б мінімального рівня взаєморозуміння і взаємодії в інтересах зміцнення миру в усьому світі.