Хочеться зайвий раз нагадати:

— завтра ми НЕ перемагаємо терористів і НЕ звільняємо Крим;

— завтра ми НЕ обираємо шостого президента України;

— завтра ми НЕ обираємо депутатів Верховної Ради ІХ скликання;

— завтра ми НЕ голосуємо за зміну Конституції України;

— завтра ми НЕ збільшуємо пенсії і зарплати.

Список «НЕ» можна продовжити, а можна підсумувати трьома словами:

Завтра — місцеві вибори

Не варто перебільшувати значення цих виборів для країни, але й применшувати не можна. Від громадян, які завдяки нам стануть міськими головами, депутатами сільських, селищних, міських та обласних рад, залежатиме не тільки розподіл бюджетних грошей і вирішення місцевих проблем.

Практично жодна реформа, схвалена парламентом, жодне рішення, прийняте президентом або урядом, в умовах справжньої демо-кратії не можуть бути втілнені в життя без сприяння місцевої влади. І не будуть реалізовані, залишаться на папері за активного спротиву на місцях.

Упродовж двадцяти з гаком років у нашій країні перетворення починали зверху, а як інструмент використовували адміністративну вертикаль. У результаті вертикаль зміцнювалася, а реформи не йшли. І на місці совка ріс антинародний авторитарний режим. При четвертому президентові України цей режим набув яскраво вираженого кримінального характеру.

Зараз, майже через два роки після Майдану, стає очевидним, що повалити злочинну верхівку влади ще не означає здійснити революцію. Україна потребує тотального переустановлення систем управлін-ня, відмови від жорсткої адміністративної вертикалі і рішучих перетворень знизу.

Досвід таких перетворень є. Корінням своїм він сягає самооргані-зації суспільства під час Революції Гідності, волонтерського руху, формування добровольчих батальйонів, завдяки яким вдалося стримати агресора. Розвивати цей досвід, впроваджувати його у місцеве самоврядування і є реальна децентралізація влади. На відміну від тієї, яку вигадали в кабінетах.

На шляху реальної децентралізації стільки перепон, що всі й не назвеш. Це вже згадана добре організована корумпована адміністративна вертикаль, ще більш корумпована правоохоронна та судова системи і головна перепона — війна, яка вимагає від держави зусиль в протилежному напрямку. Тобто зосередження влади і концентрації ресурсів.

За таких обставин єдиним імпульсом для перетворень, дієвим механізмом переустановлення системи управління є вибори органів місцевої влади. Воля виборця здатна здолати перешкоди, а обрані народом депутати можуть продовжити революцію, розпочату на Майдані. Але чи захочуть?

Громадянам, як починають розмірковування з «не вірю нікому», «всі злодії» і «нічого не зміниш», можна нагадати про не такі вже далекі часи, коли скептики стверджували, що влада вічна, союз непорушний, а замість одних комуністів у ради оберуть точно таких же. І не треба бігати по мітингах.

Де тепер ця влада? І де комуністи? На звалищі історії, куди рано чи пізно вирушать і нинішні злодюги.

Щоб це сталося раніше, скептики, прийдіть на вибори й опустіть в урну правильно заповнений бюлетень.

Виграємо вибори разом

Про те, як результат місцевих виборів вплине на загальнодержавний політичний ландшафт і як позначиться на найближчому майбутньому України, можна говорити довго. Але розмова буде безпредметною. Зараз, завдяки бездарному закону, вибори схожі на лотерею, і навіть приблизно не вдасться оцінити шанси учасників виборчої гонки. До того ж сьогодні, коли агітація заборонена, в тексті не можна вживати назв політичних партій.

Але є теми, про які говорити можна завжди. Наприклад, про те, як результат місцевих виборів позначиться на війні з Росією. Або на перемир’ї з терористами (так у нас тепер називається війна з Росією). На перший погляд, цей результат не позначиться ніяк, але враження оманливе.

І справа не в тому, що рішуче налаштовані прихильники силового шляху розв’язання кризи після виборів відчують підтримку народу. Або прихильники компромісу з бойовиками зможуть схилити гойдалку в свій бік і наполягти на ка-пітуляції. Ні, в даному випадку йдеться про рутину.

На місцевому рівні зв’язки з колишніми «братами», торгові, фінансові та культурні, не перервані. А тисячі політиків, бізнесменів, діячів мистецтв і приватних осіб, як човники, снують між воюючими країнами. В таких умовах агресору дуже легко завести в органи місцевої влади «ввічливих чоловічків», а то й справжніх ворогів України.

Особливо великою є така небезпека на сході країни, де населення отруєне російською телевізійною пропагандою, а в зоні АТО серед виборців багато родичів та соратників терористів. Наполягати на дотриманні демократичних норм, чистоті виборчих процедур і проводити вибори в прифронтовій смузі, коли війна не закінчена, — взагалі дурість. І ця дурість може відгукнутися Україні в найближчому майбутньому.

Якщо верховоди «народних республік» під тиском кремлівських господарів надовго призупинять бойові дії і погодяться на проведення місцевих виборів за укра-їнськими законами в наступному році (а такий варіант можливий), то не тільки «окремі райони Донецької і Луганської області», а й значна частина Донбасу, нині контрольована українськими військами, опиниться в руках легально обраних сепаратистів. А через них — і в руках Кремля. І перекривати ро-сійсько-український кордон буде вже марно.

Кінець процесу повзучої капітуляції перед Росією і прагненню припинити бойові дії будь-якою ціною може покласти тільки переконлива перемога на місцевих виборах і спільні дії патріотичних сил. Не лише на Донбасі — у всій Україні. В іншому разі ініціативу перехоплять олігархи і разом з корумпованою владою повернуться до практики зміцнення адміністративної вертикалі.

Якщо виграють вибори «колишні», то незабаром вони зроблять все, щоб вертикаль відновилася в дореволюційному вигляді, а в тилу і на фронті як можна довше зберігалося становище «ні миру, ні війни». Мільярдерам це принесе прибуток, а всім іншим — розорення.

Якщо вибори виграє народ, збережеться надія. Якщо не на близьку перемогу, то на гідне майбутнє.