За радянських часів, коли вчені аж надто захоплювалися «оштучненням» природних водойм та гігантоманією, Україна ледь не втратила одну зі своїх рекреаційних перлин — лиман Сасик. Його задіяли в зрошувальній системі. Проект провалився ще в перший рік свого існування, однак держава продовжувала фінансувати як людські, так і механічні ресурси. Гроші, як то кажуть, йшли у трубу. Рятувати водойму ніхто не збирався. В роки Союзу про неї відкрито «забули», а в роки сучасні обласна влада постійно перекидала проблему на Київ, а Київ — на Одесу. Епопея загалом тривала більше чотирьох десятиліть. Крапку поставили екологи. Своєю активною позицією вони таки домоглися реалізації проекту відновлення лиману.

План порятунку Сасика й повернення його до природного стану, за розрахунками екологів, дуже великий. Він триватиме щонайменше п’ять років (перший етап — проектну частину намічають втілити впродовж кількох місяців). «Проблема зачепила всі сфери життєді-яльності місцевих мешканців, і її треба вирішити. Необхідно реабі-літувати не лише водойму, але й навколишні сільгоспугіддя, які були засолені, а потім несправедливо розпайовані. Вирішити й інші питання. Через будівництво дамби й перетворення лиману на озеро із Сасика зникли численні види риб. Тутешні жителі почали хворіти, а рекреаційні грязі знецінилися», — зазначила еколог Ірина Вихристюк. За словами природоохоронців, відновлення первісного стану лиману розв’яже чимало проблем регіону.

Перший етап — проектну частину — хочуть розпочати вже в цьому році. Зволікати не можна. На початку серпня 2015-го Одеська обласна рада нарешті виділила кошти на порятунок водойми — 1 мільйон 190 тисяч гривень. Ці гроші через два з лишком місяці (1 січня 2016-го) — спишуть, якщо їх не встигнути освоїти. Таке вже раз було.

«Вперше гроші на порятунок Сасика облрада виділяла в 2009-у, теж на проектну частину. Але з незрозумілих причин, Татарбунарська райдержадміністрація (у віданні якої і перебуває озеро-лиман) кошти не освоїла, й 1 січня 2010-го вони «згоріли». Ситуація може повторитися. Через три місяці після нинішнього рішення облради ми навідалися в Татарбунари, а в них віз і досі там. Нічого конкретного районна влада для освоєння коштів ще не зробила», — розпові-ла Ірина Вихристюк.

«Грошей не так уже й багато, але їх вистачить для проектної частини. Потім ми збираємося підключити міжнародних донорів. Є ще одне джерело доходів — напівзруйнована зрошувальна система Сасика. Зараз усі ці труби-насоси просто розкрадають. Ми пропонуємо централізовано продати цю техніку, а виручені кошти спрямувати на порятунок екосистеми озера-лиману», — зауважив еколог Іван Русев.

Ще одним джерелом фінансування можуть стати гроші, які держава й досі виділяє на сасицьку зрошувальну систему (вона, до речі, вже не один десяток років не працює). Екологи хочуть, щоб ці кошти йшли «на відновлення екосистеми, а не на утримання кадрів, які нічого там не роблять».

Крім усього іншого, проектом передбачається прокласти трубопровід від Дунаю, щоб забезпечити дві курортні зони — Катранку та Російку — прісною, бодай технічною, водою (нині там вона занадто мінералізована). Без нормальної води ці містечка занепадають. До першого етапу порятунку Сасика також входить будівництво каналів — для з’єднання лиману з морем й забезпечення природного водообміну, який існував раніше. Поки що їх у планах — два-три. «Основний канал має бути до 300 метрів», — зазначила Ірина Вихристюк.

Щоб реалізувати завдання і знову не зіштовхнутися з відсторонені-стю влади, а тим паче — корупційними моментами, Іван Русев та Ірина Вихристюк пропонують створити спеціальну комісію при ОДА, яка контролювала б усе, що пов’язане із Сасиком. До неї мають увійти представники громадськості, екологи, чиновники департаменту екології (а нині, після розформування — департаменту агропромислової політики), голова обласної і голова Татарбунарської районної рад. Перший етап проекту, за розрахунками екологів, планують за-кінчити до кінця травня 2016 року. Розпочати ж — у березні, приурочивши до Міжнародного дня проти дамб (14 березня).

Природоохоронці підкреслюють, що навіть якщо вжити всіх запланованих ними заходів, повністю повернути Сасик до первісного стану не вдасться. До будівництва зрошувальної системи лиман жив за своїми природними законами. Люди їх порушили. Тоді було до десятка природних каналів. Вони регулювалися самою природою, мігрували, об’єднувалися. Після реалізації проекту зрошення і завезення до водойми кількох мільйонів кубів землі канали зникли. Вивезти всю чужорідну землю зараз не вдасться — це технічно неможливо. Можна лише наблизити екосистему Сасика до природного стану.