Перебуваючи в зоні проведення АТО військові намагаються своїми силами допомагати людям. Їжу та одяг беруть з собою мало не щоразу, коли збираються на виїзд.

Неодноразово було і таке, що розчулившись, хтось з наших хлопців давав бабці чи дітям гроші. Та, добре зрозуміло, що таким чином багато не зробиш, то ж вирішили спробувати підійти до цього питання більш серйозно.

Коли вирушали до селища Луганського, що неподалік Дебальцевого, то думали, що врахували все. Нашим завданням було провести так званий суботник в районі лікарні, а також відновити дах амбулаторії, яка постраждала від обстрілів. Цвяхи, молотки, пилки підготували заздалегідь. Шифер знаходився вже на місці, тож усі, сповнені ентузіазму та жагою допомогти людям, вирушили до населеного пункту. В лікарні нас чекали привітні жінки, які дуже зраділи таким планам військових. Як завжди з собою армійці привезли одяг для місцевих, продукти харчування, а військовий капелан отець Олексій доставив ще й інгалятори, обігрівач та цукерки.

Відразу по приїзду військові, обговоривши подальші дії, розпочали демонтаж старого даху. Коли робота закипіла, на допомогу з’явилися і двоє місцевих селян. Це приємно здивувало військових.

Старенька “болгарка”, якою обрізали шифер по краю, дуже швидко вийшла з ладу, але і тут робота не стала. Армійці відразу знайшли вихід – за допомогою молотка та цвяха робили перфорацію і чітко розколювати шифер потрібних розмірів. Робота, яка спочатку виглядала хаотичною, швиденько налагодилася.

Спочатку запланували перекрити лише половину лицьової сторони даху, але дотемна зробили вдвічі більше. Щоб повністю завершити розпочате, військові пообіцяли за декілька днів повернутися.

Варто зазначити, що дитячий садочок навпроти яскраво відрізняється від інших споруд новеньким дахом, який, як виявилося, теж зробив один з військових підрозділів.

Армія завжди готова допомагати місцевому населенню, але дивує інше: чому самі місцеві масово не беруться допомагати ремонтувати дахи шкіл і садочків у своїх населених пунктах? Поки тривали роботи, то повз пройшов та проїхав не один місцевий житель. І майже всі, без особливого зацікавлення, дивилися у бік працюючих і рухалися далі.

– Як корінний житель Донецької області розумію, що все залежить від нас самих, – розповів Віталій Лемешенко, який приїхав з Краматорська, щоб допомогти ремонтувати дах. – Якщо ми захочемо, то зможемо відбудувати наші оселі, налагодити життя і все буде добре. Якщо кожен, хто сидить вдома, думає, що за нього прийдуть і зроблять, то він помиляється. Так і житимемо у розрусі і запустінні. Досить ховатися по хатках і думати, що за нас хтось все зробить. Закликаю людей прокинутися, піднятися і починати рухатися.

Сімейна медична сестра амбулаторії Луганського Любов Авдєєва розповіла, що після обстрілів будівлю було трохи зруйновано.

– На даху був побитий шифер і під час дощу вода прямо таки лилася в кабінети. Ми з квітня місяця постійно просили про допомогу. Представники “Червоного хреста” нам привезли шифер та інші будівельні матеріали. І ще майже півтора місяці ми просимо, щоб нам допомогли перекрити дах. Ніхто не допоміг нам – ні керівництво, ні адміністрація, ні сільрада. Єдині, хто відгукнулися – це військові, які обіцяли організувати так званий суботник і стримали своє слово, – сказала Любов Авдєєва.

– Ми просили апарати, які використовуються для лікування при вірусних респіраторних інфекціях, – розповіла сімейна медична сестра Світлана Кизименко. – І ось сьогодні отримали небулайзери. Найближче, такий апарат є у Артемівську, лише в одній лікарні. Ні у Світлодарську, ні в Миронівці такого немає. То ж тепер, коли в нас вони є – ми зможемо приймати дітей з сусідніх населених пунктів. Дуже потрібен ще апарат ЕКГ, але поки що, ніхто не зміг допомогти.

Саме така допомога наближає нас до перемоги швидше, ніж військове стримування. Ідея відновлення будинків неподалік від передової зовсім не нова, але у даному випадку варто подякувати конкретній людині – майору Сергію Мартусенку, який зміг організувати і цивільних людей, і військових з різних підрозділів. Завдяки таким, як він, можна, не розраховуючи на великі державні програми відбудови постраждалих районів Донецької області, розпочинати самим наводити лад у селах та містах.

І наостанок не можна не згадати про те, як Любов Богданівна Авдєєва, коли стемніло майже у наказовій формі запросила всіх в середину амбулаторії. До її керівних команд за день ми вже добре звикли. Саме завдяки її веселим жартам весь день під час роботи у військових був гарний настрій і робота проходила, як веселе заняття. Жінки приготували вечерю, під час якої знову всі сміялися, жартували, ніби і не було ніякої втоми. Поринувши у атмосферу веселого гумору, посмішок і відвертого сміху аж не вірилося, що тут не так давно крокувала війна... І лише уламок від артилерійського снаряду, знайдений на даху, нагадував про війну.