1 січня 2016 року в повному обсязі набуває чинності економічна частина Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом, включаючи створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі. Це означає, що через місяць наша країна і країни ЄС у зовнішній торгівлі почнуть грати за однаковими правилам, дотримуватися однакових стандартів. Упродовж 10 років передбачається також взаємне зменшення або повне скасування ввізних мит українських товарів у країни Євросоюзу і європейських товарів в Україну.

У новий рік разом

з Європою

У травні минулого року Євросоюз, бажаючи полегшити важке економічне становище нашої країни, не дочікуючись відкриття ЗВТ, тимчасово скасував ввізні мита для деяких українських товарів. Український експорт у Європу завдяки цьому у 2014-у виріс на сім від-сотків, й очікувалося, що в 2015-у зростання продовжиться. Але цього не сталося.

У серпні минулого року почалася гаряча фаза російської агресії на Донбасі, і позитивним процесам в українській економіці прийшов кінець. У результаті розрухи, спричиненої війною, загальний обсяг екс-порту з України значно скоротився, фінансове становище ускладнилося, і тепер важко сподіватися, що створена зона вільної торгівлі з Європейським Союзом дасть негайний ефект. Але стабілізувати ситуацію, запобігти подальшому спаду виробництва у нашій країні ЗВТ Україна—ЄС, звичайно, може. І це станеться, якщо Росія не буде встромлювати палки в колеса.

Під російським тиском набрання чинності економічної частини Угоди про асоціацію, включаючи створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, було відкладене більше ніж на рік. Весь цей час Москва продовжувала безперервно шантажувати Київ і Брюссель, наполягаючи на тому, щоб до положення про ЗВТ були внесені поправки, а економічна частина Угоди про асоціацію Україна—ЄС відкладена на тривалий термін.

Шантаж, завдяки поступливості Євросоюзу, вдався. Україну та ЄС втягнули в тристоронній переговорний процес, в ході якого росій-ська сторона зажадала серію принципових поступок. Спочатку йшлося про те, щоб безмитні європейські товари Україна не перепродувала в Росію. Потім про те, щоб митні преференції погоджували з російською стороною.

Під кінець шантаж Кремля набув відверто знущального характеру. Спершу на тристоронніх консультаціях у Брюсселі делегація РФ зажадала відкласти на 10 років впровадження Україною технічних і фітосанітарних стандартів ЄС (що привело б до неможливості експорту українських товарів до Європи), а потім, як останній акорд, запропонувала українській стороні приєднатися до російських санкцій щодо товарів з країн Євросоюзу.

Цей цирк був організований, щоб потягнути час, поки зберігалася найменша можливість зірвати процес ратифікації Угоди про асоціацію ЄС—Україна, умовити або змусити керівників хоча б однієї європейської країни відмовитися від консенсусу щодо українського питання. Але не вдалося. Документ ратифікований всіма членами Євросоюзу і, як обі-цяно, набуде чинності 1 січня 2016 року. Уряд Російської Федерації заявив: з цього моменту вступить у силу заборона на поставки українських продовольчих товарів у Росію. Тобто настане акт економічної помсти Україні, що добре вписується в контекст гібридної війни.

Про борги

і відстрочки

Несподіванкою такий розвиток подій назвати не можна. З початку осені, після припинення активних бойових дій на Донбасі, стало зрозумілим, що основний фронт росій-сько-української війни перемістився у сферу економіки. І нашу країну намагатимуться зруйнувати не зовні, а зсередини. Великі надії РФ покладала на те, що Україні не вдасться домовитися з клубом кредиторів, а українському уряду доведеться оголосити мораторій на ви-плату державних боргів. Тобто піти на дефолт, що призвело б до припинення співпраці з Міжнародним валютним фондом і до припинення зовнішнього фінансування.

Але з кредиторами український Мінфін домовився, борги реструктуризовані, МВФ не припинив фінансування України. І щоб не залишитися в дурнях, не втратити гроші, Путіну довелося зробити красивий жест — оголосити в листопаді про відстрочення погашення Україною трьохмільярдного хабара, отриманого в 2013 році Віктором Януковичем.

У Москві, однак, вимагають реструктуризації заборгованості на своїх умовах. Без списання частини боргу і під гарантії від США, ЄС або міжнародних фінансових інститутів. На це український уряд, щоб не порушити принцип рівності щодо до всіх кредиторів, піти не може і не піде. І якщо до 1 січня 2016 року питання не буде врегульоване, настане черга позовів і розгляду у міжнародних судах. Та ж гібридна війна, але з допомогою юридичної зброї.

Відповіддю або застережним заходом могли б стати позови в міжнародні суди щодо мільярдних збитків, завданих економіці України в результаті анексії Криму та агресії Росії на Донбасі. Але в судах воювати ще важче, ніж на полі битви. І хоча, судячи зі скупої інформації, яка надходить, така робота українськими юристами ведеться, на швидкий і позитивний результат розраховувати не слід.

Мине час і, як справедливо зауважив президент Обама, агресору за свою поведінку доведеться за-платити велику ціну. Втім, Росія вже її платить. Зниженням валового внутрішнього продукту, падінням рівня життя населення, міжнародною, в тому числі економічною, ізоляцією. Але тоталітарний режим влаштований так, що злигодні роблять владу вождя лише сильнішою, а населення покірно затягує паски до останньої дірки.

Але в демократичних країнах (віднесемо до них авансом Україну) за кожну поразку в ході війни, за неминуче зниження рівня життя владі доводиться платити поразкою на виборах. А також втратою довіри до тих, хто країною керує. На цьому тепер і базуються розрахунки противника.

Затягуючи зашморг на економіці України, Росія може досягти мети успішніше, ніж бомбардуваннями українських міст. Але за два роки війни українці дечому навчилися. Агентам Кремля, мародерам, знахабнілим під час безвладдя, ніхто не дозволить добивати українські підприємства і знищувати бізнес. А уряд не залишить російське торгове ембарго без адекватної відповіді.

І подивимося, хто і на яких умовах приневолить нас до «дружби народів».