Поки вчені розбираються, як змінюється клімат на Землі і що на це впливає, ті, хто працює на землі, давно помітили: дощів на Одещині випадає дедалі менше. Дехто навіть «вимірював» дощову воду, збираючи її з даху для поливу городу. Так-от, якщо раніше можна було зібрати 50 і більше кубів за рік, то в останні роки — наполовину менше.

Щоб у нашому південному краї виростити овочі, треба їх поливати. Пощастило тим районам, куди доходить дністровський водогін. Сьогодні в Одесі ТОВ «Інфокс» установив такі тарифи: 4,93 грн за кубометр плюс 4,42 грн — за водовідведення. У сумі — 9,36 грн. А що робити тим селам, які отримують воду з артезіанських свердловин? Хоча ця вода й трохи мінералізована, поливати нею можна. Особливо, якщо під корінь й економно.

Непоганий урожай овочів можна отримати, якщо садити їх прямо над шлангом діаметром 25 мм завдовжки не більше 20—25 м, закопавши його на глибину 18—20 см. Вода під корінь рослин подається через просвердлені у твердому шланзі отвори d=1—1,1мм через кожні 20 см. Для такого рядка помідорів, огірків, перцю, синіх тощо вода подається через лічильник по одному-два відра на метр погонний переносним шлангом так, щоб на поверхню не виступили мокрі плями. Вода з отвору в шланзі повинна замочувати навколо кореня «кулю» радіусом не більше 10 см. Тоді над шлангом за 10 см до поверхні земля залишиться сухою. Щоб не треба було просапувати після поливу. Рослинам достатній такий полив раз на тиждень чи двічі на 10 днів. Трудозатрати на вирощування борщового набору зменшуються в рази. Особливо, якщо замульчувати рядок соломою чи травою, скошеною до середини травня.

Втім, мова про інше. Місцеве начальство спекулює ціною на артезіанську воду. Чомусь вважається, що вода, яку піднімають на 100 метрів з-під землі, дорожча за дністровську, яку гонять до споживача десятки кілометрів. Навпаки. Вода, як і повітря, не має ціни. Ціну має тільки електроенергія, яка тратиться на постачання води до місця споживання. Якщо справедливість тарифу на воду від ТОВ «Інфокс» ще треба вивчати, то тариф на артезіанську воду легко підрахувати.

Якщо включимо занурюваний насос потужністю 4 кВт на цілу годину і заплатимо за електроенергію за найвищим сьогодні побутовим тарифом — 1,48 грн за 1 кВт/год. — майже 6 грн, то в башту з глибини 100 м буде піднято

8—9 куб. м води (див. паспорт, не важливо — вітчизняного чи імпортного насоса). Звідси отримуємо собівартість води з свердловини, яка сама прийде з башти до вашого лічильника: 6 грн : 8 куб. м = 0,75 грн за 1 куб. м та ще

8 коп. за куб. м за користування надрами. Тобто собівартість 1 куб. м артезіанської води дорівнює половині тарифу 1 кВт/год. електроенергії. Коли води в свердловині нема, робота насоса автоматично зупиняється. Якщо собівартість літра молока завищити в 10 разів, то хто буде його купувати? А воду по 8 грн за метр кубічний купують!

На моє переконання, справедливо було б платити за артезіанську воду не більше 2 грн за куб. м. Так накопичуються гроші на заміну насоса, ремонт башти, водогону. Такі роботи проводяться не кожного року (про це свідчить досвід одного із садівничих товариств Комінтернівського району).

У Пшоняному знайома бабця скаржиться: «Приїжджає жінка із сільради і збирає гроші за воду. Ми поставили лічильники, а тариф — 8 грн за кубометр. Я беру по два куби в місяць, а ті, хто має корів, — більше. Онуки не бачать помідорів та огірків. Дерева сохнуть без поливу. Біда та й годі від цієї влади».

Вимагати 5—8 грн за кубометр води — це підрубувати життя на селі під корінь. Невже зібрані за завищеною ціною гроші за воду влада може витратити з більшою користю для людей, ніж бабця, вирощуючи овочі на своєму городі для своїх онуків?

м. Одеса.