На початку січня одні свята переходять в інші. Не так давно це означало, що активне життя завмирає, а країна до середини місяця йде на зимові канікули. Революція і війна канікули скасували. Режим тиші на Донбасі раз у раз переривають обстріли, затишшя в тилу не означає припинення внутрішньополітичних баталій і битв на зовнішньополітичному фронті.

Висока ціна інтеграції

Початок нового 2016 року для українського керівництва стало часом напруженої роботи. Після того, як з 1 січня в повному обсязі запрацювала Угода про асоціацію Україна — ЄС, включаючи всеохоплюючу та поглиблену зону вільної торгівлі, у зовнішній політиці європейського континенту виникла нова ситуація. Незрима стіна між Східною Європою і країнами—спадкоємицями СРСР перемістилася на схід України.

Точніше, переміщується. Оскільки прощання з совком — процес тривалий і болісний. І стосується він не тільки абстрактних «європейських цінностей», але й цілком конкретних правил поведінки в політиці та економіці. Причому ці правила мало закріплювати на законодавчому рівні. Їх треба дотримуватися на практиці.

Зразок такого підходу продемонструвала Єврокомісія, коли 18 грудня минулого року рекомендувала Раді Європи скасувати візовий режим при перетині кордонів України з Євросоюзом. Верховна Рада схвалила «безвізовий» пакет законів? Чудово. Поспостерігаємо, як їх дотримуються, як долають корупцію, і приймемо остаточне рішення у середині 2016 року.

Таким чином у Брюсселі будуть вирішувати не тільки проблему віз, а й оцінювати весь комплекс взаємин нашої країни з Євросоюзом. Взяли на себе зобо-в’язання — виконуйте. Без знижок, без відмовок, що політики не готові прийняти відповідні закони, без застережень, що економіка не готова до запровадження системи нових стандартів у виробництві товарів і послуг. І треба бути готовими до того, що нових відстрочок не буде. Конкуренція на ринку жорстка. Хто не встиг, той спізнився.

Уряд Арсенія Яценюка можна критикувати з тисячі різних позицій і дорікати за те, що не проведено низку реформ. Але жорстка політика щодо стабілізації бю-джету (навіть ціною зниження рівня життя населення) — єдиний вихід для економіки під час війни. Альтернативи цьому не існує. Одночасно це ціна інтеграції в Європу. Висока ціна, але її доведеться платити всім. І олігархам, і вбогим.

Можливості

та перспективи

У зовнішній політиці для України відкривається низка нових можливостей, пов’язаних, насамперед, з тим, що наша країна протягом двох років буде представлена у Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй в якості непостійного члена. А впродовж місяця в першій половині 2017-го займе місце голови Ради Безпеки ООН.

Використати цю обставину для просування своїх інтересів Україна просто зобов’язана. Хоча голос непостійного члена РБ ООН — лише один з голосів (без права вето), були випадки, коли позиція одного з десяти непостійних членів Ради Безпеки ставала вирішальною для ви-значення більшості. А головування в Раді пов’язано з формуванням порядку денного засідань, коли черговість запитань має велике значення.

Враховуючи це, президент Порошенко 9 грудня 2015 року змінив постійного представника України в ООН. Замість Юрія Сергєєва ці обов’язки виконуватиме Володимир Єльченко, дипломат з

35-річним стажем, який має досвід роботи в Організації Об’єднаних Націй. У 2000—2001 роках саме він був нашим постійним представником в ООН. Якщо згадати, що Єльченко в 2010—2014 роках працював повноважним послом України в Російській Федерації і вміє на рівних розмовляти з російськими колегами, він здатний домогтися багато чого.

І завдань чимало. Зокрема, мова про те, щоб через Раду Безпеки ООН провести резолюцію про направлення на Донбас миротворчої місії під егідою ООН. Кілька разів питання про направлення такої місії порушував президент Порошенко, але на рівні ООН переговори ніколи не починалися. Їх блокувала російська делегація.

Росія шукає

шляхи відходу

Зараз, судячи з усього, позиція Росії щодо миротворців ООН перестала бути категоричною. Кремлю необхідно знайти шляхи для пом’якшення міжнародних економічних санкцій. Для цього необхідно відмовитися від прямих форм ро-сійської агресії на Донбасі і замінити їх надійною системою довготривалого контролю над «народними республіками», а через них — над усією Україною. Важливо, щоб у «відхід» агресора з окупованих територій повірили, але ще важливіше, щоб цей «відхід» відбувався за участю авторитетних посередників.

Місія ОБСЄ безпосередньо пов’язана з мінським процесом. Сам процес обумовлений конкретним терміном виконання угод і колись має закінчитися передачею повного контролю над захопленими територіями Україні. Безконечно зволікати з виведенням озброєнь і незаконних збройних формувань з Донбасу не можна. Але імітацію миру при збереженні вогнищ терору можна перекласти з плечей ОБСЄ на «блакитні каски». Надовго, якщо не назавжди.

Такі миротворці діяли б в інтересах Росії, а Україні вони не потрібні, і за реалізацію такого плану боротися не варто. Варто боротися за міжнародну місію, спрямовану на роззброєння терористів в «народних республіках», на підтримання порядку на територіях, звільнених від російських військ і так званих «добровольців». А це завдання важке, довготривале, вимагає великих зусиль.

Прискорити його розв’язання може посилення і розширення економічних санкцій проти кремлівського режиму. Коли економічний збиток від продовження агресії переважає виграш від військових авантюр, а гра м’язами не дає результату, загарбники намагаються позбавитися від завойованого і награбованого. Колись нахабні і зарозумілі, вони стають поступливішими. Й ось тут настає черга дипломатів.

Одним із своїх завдань в ООН Володимир Єльченко назвав роботу щодо повернення Криму Україні. Як людина з великим досвідом, серед поставлених перед собою цілей він не озвучував би щось недосяжне. Нехай не зараз, але завдання повернення всього, що наша країна втратила в ході війни, буде обов’язково вирішене.

Над його вирішенням працюють не тільки дипломати в ООН, не тільки полі-тики в парламенті чи в адміністрації президента. Десятки тисяч українських воїнів у бліндажах та окопах без жодних канікул тримають оборону на фронті. Вони наближають час, коли країна від Карпат до Донбасу, від Волині до Одеси і разом з Кримом заживе нормальним мирним життям.