Колись Одеса славилася своїм Чорноморським морським пароплавством і своїми видатними капітанами. Кожен одеський хлопчик, що марив про море, напам’ять знав імена Михайла Григора, капітана флагмана пасажирського флоту «Іван Франко», Сергія Дондуа — капітана теплохода «Максим Горький», Вадима Нікітіна, капітана «Одеси», та багатьох інших.

У 2015-у минуло сто років від дня народження знаменитого одеського капітана Георгія Колесніченка. Лише чотири роки Георгій Дем’янович не докрокував до свого століття — відійшов у вічність у 96.

Він народився у Краснодарі у простій робітничій сім’ї в далекому 1915-у. Професію штурмана здобув у Ростовському технікумі водного транспорту і в 23 роки вже працював помічником капітана на кораблях Азовського пароплавства. На строкову службу потрапив у Чорноморський військово-морський флот. Незабаром почалася війна. Маючи військове звання «старшина першого рангу», Георгій Колесніченко виконував обов’язки командира бойової шлюпки. Сміливо йшов в атаки, викликаючи вогонь на себе, маневрував, сіючи паніку у стані ворога. Про свої подвиги у тій війні, про висадку десанту поблизу Севастополя, про роз-відку та спецрейси у тил він не любив розповідати, хоча друзі та рідні пам’ятають його як чудового опо-відача. Замість слів — п’ять бойових нагород: орден Червоного Прапора (1942), медалі «За відвагу» (1941), «За оборону Одеси» (1942), «За оборону Севастополя» (1942), «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні» (1945).

Після поранення у 1943 році Георгія Колесніченка відряджають у Батумі, де він викладає у школі юнг. У 1944-у починає працювати у ЧМП, й відтоді його життя назавжди пов’язане з Одесою.

— Батько провів у морі 50 років, — пише у своїх спогадах син Олександр. — Починав на легендарній «Радянській нафті», був помічником капітана на «Піонері», ще до війни призначили капітаном на «Тихвін». Потім був цілий список кораблів. Але мені здається, все це була лише підготовка до 1968 року, коли він став капітаном «Сєверодонецька».

Мова про суховантаж, розрахований на 12,8 тисячі тонн, який тоді щойно збудували на Херсонському суднобудівному заводі і спустили на воду. Прийнявши судно, капітан разом із командою побачили в ньому стільки недоліків, що за голови схопилися. Але не відмовилися. У вільний час теплохід переходив на дрейф, його перебирали по гвинтику, опікувалися, як мати немовлям. Екіпажу вдалося налаштувати корабель так, що він працював, мов годинник. На Виставці досягнень народного господарства двічі — у 1981 та у 1982 роках — отримував золоті медалі. Під командуванням капітана Колесніченка «Сєверодонецьк» 37 разів пересікав екватор, бував у навколосвітніх плаваннях, пройшов майже мільйон морських миль. П’ять разів поспіль суховантаж здобував перше місце у галузевих змаганнях, став справжнім морським чемпіоном.

Син Олександр розповідає про першу навколосвітню подорож «Сєверодонецька». Суховантаж за-йшов в американський порт. Тамтешня інспекція прискіпливо перевіряла стан радянського судна: і камбуз, і вантаж, і санітарні показники. Нарешті, зайшли в машинне відділення і попросили показати деку — місце, куди стікають паливно-мастильні матеріали з двигуна. Інспектори завчасу раділи, бо ж знали, що дека дуже рідко буває чистою. Але не судилося — дека блистіла білою фарбою так, що їм аж очі засліпило. Тоді один з інспекторів дістав білу хустинку і почав перевіряти нижню частину двигуна — хустинка залишилася чистою. У цьому — ставлення капітана Колесніченка до роботи, до людей, до життя.

Шкода лишень, що славетне життя теплохода «Сєверодонецьк», який так любили моряки, дбали про нього, закінчилося у 1997 році, коли його, проданого за безцінь безсовісними чиновниками, порізали на металобрухт в Індії. Судну було лише 29 років, і воно могло б продовжувати своє морське життя...

Капітан Колесніченко не любив хвалитися своїми досягненнями. А, до речі, йому, одному з небагатьох, дозволяли проходити Босфор без лоцмана — це знак поваги до професіоналізму.

Колеги згадують Георгія Дем’яновича як турботливого батька морської сім’ї. Завжди піклувався, щоб на судні був хороший кок, щоб люди були добре нагодовані — тоді можна з них вимагати й роботу. А ще згадують, що колись у Червоному морі, коли всі страшенно стомилися від спеки і настрій у всіх підупав, капітан ввечері вийшов на палубу з гітарою і почав співати романси. Команда перетворилася у вдячних слухачів: співав капітан гарно, не гірше, ніж вів корабель.

В 1982 році капітан Колесніченко склав навчальний посібник для студентів «Методи синтезу цифрових фільтрів», а у 1983-у видав свої спомини «Екіпаж бережливих».

У минулі часи пам’ять про вправних мореплавців увічнювали у назвах кораблів. Сьогодні ж, коли місто на березі моря залишилося без пароплавства, зберегти пам’ять про знакових одеських капітанів варто було б у назвах вулиць, скверів чи парків. Щоб імена славетних капітанів вели до моря...