Система сертифікованого виноградного розсадництва України

В усіх розвинутих виноградарських країнах світу існують чіткі системи державного контролю виробництва садивного матеріалу. Європейський досвід показує, що для створення виноградників необхідно використовувати сертифікований безвірусний садивний матеріал клонового походження, який має гарантії сортової відповідності та пристосований до умов конкретного регіону.

Вченим Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова» вдалося завершити масштабну програму зі створення генетичного та санітарного підґрунтя системи сертифікації садивного матеріалу винограду в Україні. Протягом понад 30 років в усіх виноградарських регіонах країни було проведено масштабну клонову селекцію на загальній площі понад 2000 га виноградників з рекомендаціями щодо виробництва 56 клонів 25 технічних, 43 клонів 21 столового та 12 клонів 6 підщепних сортів. Отриманим матеріалом у найбільших виноградних розсадниках України закладено маточники категорії «базові» площею 34,21 га.

Зазначена розробка отримала загальнодержавне визначення – у 2015 році вона була номінована на присудження Державної премії України в галузі науки і техніки та схвалена Комітетом з Державних премій України.

Наразі більшість великих розсадницьких господарств розташовані саме в Одеській області, тож Одещина може й на цьому напрямі вийти в лідери – якщо вчасно приступить до відродження розсадництва в регіоні на сертифікованих засадах.

Розвиток селекції та створення сучасного покоління сортів винограду

Сучасний світ винограду і вина особливу увагу приділяє автохтонним (або аборигенним) сортам, що надають можливість отримання неповторного кінцевого продукту у кожному з виноградарських регіонів.

Більшість вітчизняних сортів за господарсько-біологічними ознаками не поступаються зарубіжним, а за такими ознаками, як зимостійкість, посухостійкість, стійкість до хвороб та за смаковими якостями часто перевершують зарубіжні аналоги. В реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні, їх частка становить понад 50%.

Вирощування генотипів нового покоління з відносною стійкістю до грибних хвороб на рівні 6-7 балів за 9-бальною шкалою дає можливість значно зменшити пестицидне навантаження на довкілля. Для цих сортів у безепіфітотійний рік достатньо 3-5 профілактичних обприскувань та 5-7 – за наявності епіфітотії. В європейських виноградарських країнах на насадженнях класичних сортів кількість обприскувань пестицидами сягає 15 і більше.

На сьогодні Україна має унікальний сортимент столових сортів та форм вітчизняної селекції за різноманіттям смаку, форми та забарвлення ягід, а також за терміном достигання – від надранніх до дуже пізніх сортів. Це втілилося в інноваційну високорентабельну розробку «Конвеєр столових сортів винограду», що дозволить забезпечити споживачів свіжою продукцією з кінця липня – початку серпня до жовтня місяця (з урахуванням зберігання у холодильних установках – до грудня – січня). На прикладі Одеської області можна побачити популярність столових сортів селекції ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова». Так, площі столового сорту Аркадія в області складають понад 10% від загальної площі насаджень столових сортів.

З винограду нових технічних сортів Мускат одеський, Рубін таїровський, Загрей, Ароматний, Іскорка та інші дають високоякісні ароматні вина, що сформує унікальний портрет Одеської області як регіону винного туризму.

Ми вважаємо, що лише негайне втручання влади допоможе зберегти галузь: спочатку стабілізувати її, а потім розробити комплекс заходів щодо негайного виведення з кризи. І розпочати ці дії слід з Одеської області. Перелічимо найнеобхідніші, на наш погляд, заходи.

1. Необхідно забезпечити конт­роль якості продукції за рахунок ведення кадастру виноградників, створення бази даних насаджень з визначенням координат ділянок і з урахуванням екологічних умов (із застосуванням геоінформаційних систем) та постійного моніторингу їхнього стану.

2. На основі Кадастру виноградників області розпочати створення та впровадження національної системи контролю автентичності, натуральності та якості винопродукції, обов'язковість якої має бути відображена в Законі України «Про виноград та виноградне вино».

3. Уряду України необхідно вишукати можливості для створення в Одеській області Національного центру контролю автентичності, натуральності та якості вин і дистилятів, незалежного від відомств, до яких відносяться виноробні підприємства. Головними методами контролю якості вин, коньяків і бренді мають бути загальновизнані в ЄС методи аналізу їхньої автентичності (наприклад, метод стабільних ізотопів (IRMS).

4. Починаючи з Одеської області, потрібно терміново відновити розсадництво на сертифікованих засадах та знову ввести практику фінансування закладання нових насаджень в Україні.

5. При створенні виноградних насаджень за рахунок державних коштів слід виконувати передпроектні агробіологічні пошуки, які базуються на комплексних ампелоекологічних дослідженнях місцевості та науково обґрунтованому доборі сортів, адаптованих до умов виноградарської зони України, що дозволить подовжити термін експлуатації насаджень.

6. Необхідно відобразити в Законі «Про виноград та виноградне вино» положення про права та обов'язки виробника та механізм здійснення контролю якості.

7. Оскільки недосконалість законодавчої та нормативної бази вітчизняного виноробства сприяє великим виробникам і дискримінує дрібних виноробів – основу якісного виноробства європейських країн, необхідно ввести диференційовану ліцензію на оптову торгівлю вином і спростити порядок отримання дрібними виноробами ліцензії на виробництво винопродукції.

Всі запропоновані вище заходи стануть основою для піднесення виноградарства і виноробства в Одеській області та в Україні загалом, а також для ефективного просування бренду «Українські вина» на світовий ринок, оскільки його визнання залежить від відповідності загальноприйнятій в європейських країнах практиці створення якісного винопродукту.

Точкою відліку, на наш погляд, мусить стати обговорення зазначеного вище кола питань з представниками обласної влади, виноградарської науки та бізнесу в регіоні у другій декаді лютого 2016 року під егідою Одеської обласної державної адміністрації. Результатом цієї наради має стати «дорожня карта» розвитку виноградарства та виноробства в Одеській області – для підвищення ефективності галузі та об’єднання зусиль усіх зацікавлених у розквіті виноградарства та виноробства як зокрема на Одещині, так і в Україні загалом.