Парадокс, але головною перепоною розвитку виноробства в Україні є державна політика. Закон 2005 року про виноградарство та вино великі виробники «підігнали» під себе, щоб банально знищити дрібніших конкурентів. Купити ліцензію можуть одиниці. У 2007-у вона коштувала 250 тисяч гривень, а вже у 2008-у сума зросла до півмільйона. Сьогодні в Україні вино продукують чотири області — Одеська, Миколаївська, Херсонська та Закарпатська (Крим окупований Росією). У той час, як селяни не мають куди здати зібраний врожай винограду або віддають його за безцінь, український ринок заповнений фальсифікатом.

Як уже повідомляли «ЧН» (див. номер за 21 січня) до відомого французького винороба Крістофа де Лакарена, який десять років тому оселився в селі Шабо Білгород-Дністровського району, демонстративно-грізно нагрянула одеська податкова з поліцією. На захист винороба став голова Одеської ОДА Міхеіл Саакашвілі. Він скликав Раду економічного розвитку Одещини у Лакарена вдома, в Шабо. У засіданні взяли участь керівники обласних ДФС, прокуратури, поліції та СБУ. Запросили й міністра сільського господарства, але той не приїхав.

Крістоф де Лакарен пригадав деякі характерні епізоди спілкування з чиновниками. Він розповів, як уклав договір з Інститутом виноградарства та виноробства ім. В.Є. Таїрова на аналізи: «Вони запитали, як я виготовляю шампанське. Я сказав, що використовую технологію першого бродіння, так, як це в нас робили 250 років тому, без додавання цукру та дріжджів. Мені відповіли: ні, ні, ні! Так не піде, за нашим Держстандартом так не годиться. Треба добавляти цукор і 20 грамів дріжджів на 100 літрів». А ще розповів, як інші чиновниці відмовили йому видати дозвіл, бо, мовляв, у нього прес вертикальний ручний, а за держстандартом передбачений горизонтальний механічний. Однак інша технологія та ручний прес не завадили винам Лакарена здобувати призові місця на галузевих виставках. Так, на міжнародній спеціалізованій виставці «Вино та виноробство» у 2011 році його червоне вино отримало перший приз, а біле — другий.

Міхаіл Саакашвілі в оцінці ситуації був категоричним.

— За моїми даними, на Одещині виробляється вдвічі більше вина, ніж є винограду, з якого це вино можна виробляти. У нас велика кількість контролюючих організацій, але дивним чином у залишку ми отримуємо те, що врожай винограду не приймається заводами, ціни навмисно занижуються. Ви ж знаєте, що в Ізмаїлі колишній очільник-«регіонал» прихопив собі завод, а завод перебуває у процесі банкрутства. Він перестав приймати виноград, і місцевим нема куди його дівати. Я розмовляв там з виноградарями. Один з них розповів, що в нього впродовж семи років не було ні гривні прибутку.

У нас величезна кількість контролюючих органів, але вони повинні перевіряти інше. Приїжджають «технологи» підробок з Болгарії, привозять барвники з Китаю, і підміняють місцеве, високоякісне вино Бесарабії якимись китайськими хімічними сурогатами. Отже, контролери своїх функцій не виконують. Ми говорили, що у цілому по Одеській області право на виробництво вина мають 65 суб’єктів. Що таке 65? Це чверть одного невеликого села. Тобто все виноробство Одещини перебуває в тіні. Питання не в тому, що тисячі людей у тіні торгують, а річ у тім, що система — кримінальна. І вона змушує їх так чинити.

У Грузії ми давали субсидію, щоб люди здавали виноград. Тут не дають субсидію, тут вимагають пред’я-вити 39 дозволів, за деякі з них — платити великі гроші. Все робиться для того, щоб людина нічого не виробляла легально. Фермери змушені продавати продукт посередникам, потім посередники везуть його в Затоку (навіть якщо це якісне вино, його, щоб було більше, розбавляють хімією і виходить «бормотуха».

Ми все це знаємо. Я прекрасно розумію, що на рівні області проблему не вирішити. Принаймні, ми повинні подякувати цьому сміливому французові, що почав на всю країну говорити, що є велика проблема. Проблема по всьому сільському господарству. Виноробство може стати початком її вирішення. Ми йдемо в Європу, і коли кажуть, що вино, яке виробляється, як у Бордо, не відповідає стандартам України, то це ніяка не Європа, а звичайна совкова модель, котра з цього пресу вичавлює гроші замість вина. Ми всі наче розумні люди, прагматичні, всім відомо, чому так відбувається, але чому ж ми тоді все, пробачте, робимо через одне місце? У нас є Одеський пакет реформ, де є від-міна більшості ліцензій.

Сьогодні (мова про середу — Прим. Авт.) було засідання Кабміну і прем’єр-міністр оголосив «популістам, які рвуться до влади», що в країні все йде добре, економіка поліпшується, оцінки підвищуються. А судді хто? «Організації, які надають нам гроші», — каже прем’єр. Отже, суддями є ті, хто дає гроші Україні? Ні, суддями є ті, у кого відбирають гроші в Україні! Тобто народ України. При всій повазі до пані Могеріні, яку цитував тут прем’єр-міністр, пан Лакарен, який тут живе, тут виробляє, тут намагається прогодувати свою сім’ю, своїх робітників, яких він, напевно, нелегально оформляє, бо легально неможливо. Але він для мене набагато більший критерій, ніж будь-який бюрократ, котрий буде казати, що все добре. Все погано! Ні один народ, який би він не був мудрий, винахідливий і працелюбний, не зможе вести бізнес, коли треба 39 дозволів. Можна тільки нелегально, і кожна людина є потенціальною жертвою державного рекету.

Ми маємо величезні перспективи, щоб наше виноробство справді стало світовим брендом. У мене в Грузії виноградник у селі Кіндзмараулі. Так, там добрий виноград, добрий ґрунт, добре вино. Але яке вишукане тутешнє «Каберне», тутешнє «Піно» і чудові білі вина, які виробляються в Шабо! Нещодавно завод «Шабо» виграв тендер на поставку вин «Турецьким авіалініям». Такого білого вина, назву достеменно не пам’ятаю, яке виробляють у цьому селі, я в житті не пив. Ми сидимо на золотій жилі, але між цією золотою жилою, народом України та світовим ринком стоїть абсолютно дегенеративне законодавство із 39 дозволами та ціла орава чиновників, яка готова вимагати гроші, прикриваючись таким законодавством. І це повсякденна реальність громадян, які прагнуть працювати на себе та на свою країну.

Я вимагатиму, щоб на Національній раді реформ у Києві заслухали мою доповідь про сьогоднішнє наше засідання. Щоб про це почули уряд, парламентарі та президент. Я впевнений, що президент підтримає. Ми повинні внести це питання в парламент. Я особисто опікуватимуся паном Лакареном, буду разом з його юристами працювати, щоб від нього відстали, але я фізично не зможу працювати з кожним виноробом області. Ми повинні зайнятися виноробством на державному рівні. Відмінити ідіотський 500-тисячний податок, відмінити 39 дозволів. Людина має всього один раз приходити у державний орган і один раз має там спілкуватися, а потім про це забути, займатися виробництвом, торгувати і платити податки. Цього має бути достатньо.