1976 рік. Холодна війна на піку свого розвитку. На території Америки приймачі почали фіксувати дивний радіосигнал частотою 10 Гц. Як з’ясувалося, він транслювався за допомогою гігантських антен з території СРСР. Сигнал нагадував стукіт дятла по дереву, за що й отримав назву «Російський дятел». Джерелом виявилася таємна на той час загоризонтна радіолокаційна станція «Дуга», розташована поблизу Чорнобильської атомної електростанції. Сигнал з’явився рівно за 10 років до страшної аварії, наслідки якої відчуваються й досі.

Чи це була випадковість, чи спланована акція? Саме в цьому намагається розібратися автор ідеї та головний герой фільму «Російський дятел» Федір Александрович (київський театральний художник та викладач Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури).

Картина — дебют американського драматурга Чеда Грасіа. Вдалий дебют. Торік вона отримала головну нагороду у галузі документалістики престижного кінофестивалю «Санденс» (США), а також здобула широке визнання та потрапила до конкурсних програм міжнародних кінофорумів в Амстердамі, Шеффілді, Торонто, Тель-Авіві, Москві...

В Одесі прем’єра фільму «Російський дятел» відбулася 28 січня у рамках туру по 22 містах України. Представляв стрічку сам головний герой — Федір Александрович. За його словами, вони з Чедом та Артемом (Артем Рижиков — оператор фільму, якого Міжнародна асоціація документалістів визнала кращим оператором 2015 року) просто хотіли подивитися на «Дугу», що нагадувала їм залізну завісу, та взяти кілька інтерв’ю в учених, які скажуть, що конспірологічні теорії про перетворення людей від сигналів «Дуги» на зомбі — це і правда, і вимисел. «Під час одного з перших інтерв’ю, коли я запитав, чи може бути зв’язок між Чорнобилем і «Дугою», наприклад, пов’язаний із розтратою грошей, у чоловіка… дуже сильно затряслися руки. На жаль, цього ми не зняли, це не ввійшло до фільму. І він одразу ж почав говорити про заслуги перед людством, як багато хорошого він зробив для людей. Я зрозумів, що у цьому є якась темна таїна, і в цей бік ми взялися копати. Загалом над цим ми, команда з п’яти людей, працювали півтора року, віддаючи весь свій час».

Слід нагадати, що відповідно до звіту Міжнародної агенції з атомної енергії (МАГАТЕ) від 1993 року офіційні причини катастрофи такі: реактор був неправильно спроектований, а тому небезпечний, персонал не був проінформований про загрози, допустив низку помилок і ненавмисно порушив існуючі інструкції, частково через відсутність інформації про небезпеки реактора. До того ж у доповіді Консультативного комітету з питань ядерної безпеки МАГАТЕ зазначено, що недоліки у конструкції реактора буди відомі ще до аварії на Чорнобильській АЕС. Експериментально їх виявили під час проведення фізичних пусків енергоблоку № 1 Ігналінської АЕС та енергоблоку № 4 Чорнобильської АЕС у листопаді—грудні 1983 року, тобто майже за два з половиною роки до трагедії. Тоді ж були запропоновані заходи щодо усунення цих дефектів, проте жоден з них не був реалізований.

За версією ексцентричного київського художника, аварія на ЧАЕС 26 квітня 1986 року була спланованою акцією, яка мала прямий зв’язок з «Дугою». Загоризонтна радіолокаційна станція біля Чорнобиля будувалася з метою раннього виявлення запусків міжконтинентальних балістичних ракет з території США. Вона вимагала великих енергетичних та людських ресурсів, тому розташовувалася біля ЧАЕС, а поблизу неї було збудоване військове містечко для обслуговуючого персоналу. Звісно, ця інформація трималася у таємниці, секретна завіса з неї впала аж у середині 1980-х. Із суб’єктивного розслідування художника стало відомо, що на будівництво «Чорнобиля-2» було витрачено близько 7 мільярдів рублів (що двічі більше, ніж на спорудження самої ЧАЕС). А коли у березні 1986-го з’ясувалося, що на перешкоді сигналу «Дуги» (того самого «Російського дятла») стало полярне сяйво, виникла необхідність приховати цю невдачу у вельми затратному проекті. Тож ніби логічною виявляється версія, що міністр зв’язку СРСР Василь Шамшин, який відповідав за цей проект, цілком мав можливість і мотив влаштувати аварію і таким чином зберегти свою посаду чи й саме життя. Однак документів, які підтверджували б цю інформацію, Федір та знімальна група не знайшли. З доказів — лише багатогодинні інтерв’ю з колишніми працівниками атомної енергетики, істориками, членами комісії з розслідування причин аварії на ЧАЕС, військовими, які жили у містечку біля «Чорнобиля-2». При цьому дуже багато зйомок прихованою камерою: мало хто з колишніх військових хотів говорити в присутності режисера-американця.

Федір Александрович відзначив, що підрив Чорнобиля офіційно визнають керівник експертної комісії з розслідування Чорнобильської катастрофи при Ген-прокуратурі СРСР Володимир Комаров та голова україн-ської комісії з розслідування Чорнобильської катастрофи Тетяна Усатенко. Фільм просто сказав про це світові. Він поширив офіційну інформацію. Єдине нове, що увійшло до нього, — це мотив злочину, оскільки ми не можемо вважати злочином те, що, на перший погляд, не має мотиву. Тому важко, наприклад, впіймати маніяка-вбивцю… Цей фільм відповідає на питання, кому була вигідна Чорнобильська аварія.

Цілком актуально, що в усіх негараздах Александрович бачить винуватцем Москву: і під час Голодомору 1932—1933 років керівництво СРСР нищило українців, і в 1986-у вирішило пожертвувати життями десятків тисяч наших співвітчизників. «Дуга», на думку головного героя, — це творіння радянської імперії зла, примар якої Україна ще досі не може позбутися. «…Ми маємо пережити покаяння комунізму… Поки суспільство не зрозуміє, що будь-яка людина, пов’язана з комуністичною партією, — злочинець, мені здається, ці примари житимуть і добре почуватимуться», — каже він. Кадри з Євромайдану — свідчення того, що Україна намагається позбутися радянського минулого і створити своє пострадянське майбутнє.

«Цей фільм про право людини на правду. І цей фільм важливий для Одеси, тому що важливо завжди знаходити винуватих у злочинах. Але не винуватих абстрактних, а конкретну людину Івана Івановича Іванова, який насправді вчинив злочин. І тоді велика група людей звільниться від підозри. У кожного злочину має бути винуватець, і він має бути покараний», — переконаний Федір Александрович.

Можна підтримувати ідею дивакуватого художника, можна з нею сперечатися, бо деякі моменти і справді породжують сумніви, та все ж головне завдання «Російський дятел» виконав: до трагічної історії Чорнобиля привернуто увагу глядачів та журналістів у багатьох куточках світу. І хто знає, які ще таємниці можуть відкритися, коли за цю справу візьмуться фахівці.