На вітринах торговельних точок час від часу з’являється табличка «Потрібен реалі-затор». Зрозуміло, що зі зміною продавця за прилавком в магазині не зміниться асортимент товарів і ціни залишаться такими ж. Ми можемо розраховувати на те, що замість колишнього нас обслуговуватиме нова людина. І тільки. Але про що це я? А про те, що за прилавок нашої держави, схоже, стане новий прем’єр-міністр.

СОРОК ЄВРО В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ КРАЇНІ

Про те, що новому очільникові українського уряду доведеться реалізувати колишню політику, вже не соромляться говорити вголос. Реальний прем’єр-міністр України, точніше прем’єр-міністри, залишаться на місці. Це — виконавчий директор Міжнародного валютного фонду Крістін Лагард і президент Сполучених Штатів Америки Барак Обама. Від першої повністю залежить фінансова підтримка нашої країни, від другого — політична і військова підтримка з боку наймогутнішої держави на глобусі.

Підтримувати, однак, можна того, хто стоїть на ногах, а не падає від пориву вітру. Досі стійкість України, баланс бюджету (за рахунок тотального пограбування населення) забезпечував Арсеній Петрович Яценюк. У зв’язку з чим заслужив всенародну ненависть. Але тепер навіть війна перестала служити виправданням того, що мільйони українських пенсіонерів отримують еквівалент сорока євро на місяць, що постійно підвищуються ціни на товари, тарифи на газ, електроенергію та водопостачання.

Рятувати країну грабунком під гребінку теоретично можна довго. Але люди довго не можуть такого терпіти. І є тільки два способи запобігти неконтрольованим протестам. Перший спосіб — зміна жорсткої бюджетної політики. Політики, пов’язаної зі штучною девальвацією національної валюти, політики, що провокує інфляцію і веде до зменшення реальних заробітних плат, пенсій і соціальних виплат. Другий спосіб — зменшення податкового тягаря, ліквідація бюрократичних перешкод для малого і середнього бізнесу, сприяння зростанню торгівлі, промислового виробництва та діяльності в сфері послуг. Це здатне наповнити бю-джет реальною, а не номінальною гривнею. Привести до збільшення товарообігу і через певний час — до зростання загального рівня життя в Україні.

Перший і другий способи виходу з кризи не суперечать один одному. Вони могли б стати основою програм для співпраці із західними кредиторами. Але кредиторам складно з великої відстані оцінювати програми, розраховані на багато років. Війна, політична нестабільність і корупція збільшують ризики для вкладників у багато разів.

Зате підтримувати справу Яценюка легко. Сходиться дохідна частина українського бюджету з видатковою, значить, усе в порядку. Макроекономічного ефекту досягнуто. А там хоч трава не рости. Місії МВФ не заглядають у домівки простих українців і не запитають, як на сорок євро в місяць вдається вижити в «європейській» країні.

Над соціальною складовою своїх рекомендацій міжнародні фінансові організації здатні замислитися, коли сотні тисяч громадян готові вийти на вулиці з протестами. І для збереження стабільності, економічної, політичної і в нашому випадку — військової, треба щось терміново робити.

КАПІТАН — НОВИЙ, КУРС — СТАРИЙ

У країнах Євросоюзу, як, наприклад, у Греції, кредитори пом’якшують свої вимоги і збільшують розмі-ри фінансування. В Україні вирішили змінити уряд. Причому в новому уряді, на думку закордонних керманичів, новим повинен бути капітан, а курс — старим. Замість Арсенія Петровича, який регулярно звітує по телевізору про чергові успіхи в проведенні реформ і перемоги в боротьбі з корупцією, нам покажуть артиста з новою риторикою і новим набором фокусів.

На якийсь час це відверне увагу телеглядачів від своїх бід, а частину активних громадян втягне в дискусії про перевагу кандидата Наталії Яресько перед кандидатом Володимиром Гройсманом на пост нового прем’єр-міністра України. Про те, що Яресько та Гройсман плече до плеча з Яценюком «веслували на галерах» і підпорядковувалися загальним інструкціям, згадувати не будуть. І не відразу зрозуміють, що змін у новому уряді нема. Є тільки інші прізвища міністрів.

Втім, не варто забігати далеко вперед. 9 березня Арсеній Пет-рович заявив, що уряд України легітимний, працездатний і треба продовжувати працювати в колишньому складі і з колишньою пар-ламентською коаліцією. Продовжувати реформи, боротися з корупцією і так далі. 8 березня посол США в Україні Джеффрі Пайетт написав у твіттері, що вже цього тижня новим прем’єр-міністром України призначать Наталію Яресько. А 10 березня в добре поінформованій газеті «Файненшл Таймс» з’явилася стаття, в якій найвірогіднішим кандидатом у прем’єр-міністри називається Володимир Гройсман.

На основі інформації із закордонних джерел може виникнути ілюзія, що зміна глави уряду України — питання вирішене і це справа найближчих днів. Тільки-но у Вашингтоні і Брюсселі питання утрясуть, узгодять кандидатуру і терміни, все піде як по маслу. Але це не так. Зовнішнє управління Україною (про яке люблять розмірковувати недоброзичливці нашої країни) стосується тільки загального курсу і основної стратегії. В питаннях тактики постійно трапляються збої.

Політична конструкція парламентсько-президентської республіки у нас така складна і заплутана, що ні в кого (ні всередині країни, ні з-за кордону) нема можливості результативно впливати на рішення Верховної Ради. Зусилля президента, прем’єр-міністра або лобі фінансово-промислових груп не завжди призводять до очікуваних результатів. А отримати голоси для призначення нового прем’єр-міністра в умовах фактичного розпаду правлячої коаліції так складно, що не можна навіть робити прогнозів.

Призначення нового прем’єра при цьому — тільки половина справи. Для успішної роботи Кабміну необ-хідна стійка більшість, яка підтримувала б урядові законопроекти у ВР. Якщо щодо персони прем’єра досягти згоди ще можна, то відцентрові сили у Раді, фракції, які наполягають на позачергових виборах, навряд чи погодяться на схвалення програми уряду і надання новому прем’єру свободи дій на рік.

І кого не признач на високий пост, він (або вона) на своєму посту не протримається довго. А 15 березня, перше після «канікул» засідання Верховної Ради, нічого в країні не змінить.