Останні зведення з полів поразок

Політичний тиждень, що минає, не приніс Україні несподіванок. На вашингтонському, на нідерландському, і на панамському напрямках просунутися не вдалося. На мінському і на японському фронтах — затишшя. На внутрішньому фронті — без змін.

Референдум —

не наша проблема

6 квітня на референдумі дві третини нідерландських виборців ви-словилися проти ратифікації Угоди про асоціацію Євросоюз—Україна. З практичної точки зору цей результат для нашої країни мало що значить. 28 країн Євросоюзу (в тому числі Нідерланди) угоду вже ратифікували. Економічна частина угоди — поглиблена і розширена зона вільної торгівлі між Україною та ЄС — діє з 1 січня 2016 року. Політична частина — поглиблення взаємодії в питаннях правової інтеграції та безпеки — теж буде реалізована.

З цим згідна більшість європейських лідерів і населення, що їх підтримує. За винятком євроскептиків, які виступають проти інте-граційних процесів в Європі і наполягають на зміцненні економічного та політичного суверенітету своїх держав. Аж до виходу з ЄС.

Головна битва між євроскептиками та єврооптимістами (прихильниками подальшого зміц-нення ЄС) відбудеться 23 червня цього року у Великобританії. Там пройде юридично зобов’я-зуючий референдум щодо збереження членства в Євросоюзі. А нідерландський консультативний референдум «стосовно України» — репетиція. Розвідка боєм. Можливість ви-пробувати «на зуб» міцність брюссельської бюрократії.

Кілька українських оглядачів вже встигли заявити, що результат нідерландського референдуму — проблема Європи, а ми як ішли, так і будемо йти на захід у рамках асоціації або без. У довгостроковій перспективі це, звичайно, правильно. Але якщо не заглядати далеко, треба визнати, що поразка на референдумі у Нідерландах поглибила і розширила політичну кризу не в Європі, а саме в Україні. На тлі загальної недовіри до влади, яка наростає, чергова невдача у зов-нішній політиці може стати вирішальним фактором у політиці внутрішній, підірвати залишки авторитету президента і перешкодити врегулюванню урядової кризи.

Останнім часом окремі прорахунки Порошенка перетворилися для нього на суцільну лінію поразок. Загрози надходять з різних боків, і важко сказати, на що треба негайно реагувати. Здавалося б, благополучний і добре організований візит у США на форум з ядерної безпеки був затьмарений різкою редакційною статтею The New York Times про «Непереможну корупцію в Україні». З прямим звинуваченням у цьому глави нашої держави.

Не встиг Петро Олексійович повернутися з Вашингтона, як на нього всією масою обрушилися документи про відкриття офшорів на Британських Віргінських островах. І політичні недруги президента почали розмахувати стосами паперів «панамського» компромату. Спроби юристів пояснити законність таких офшорів та їх завдання (підготовка до продажу концерну Roshen) ні до чого не призвели. Звинуваченнями Порошенка в ухилянні від сплати податків досі переповнені соціальні мережі.

Непопулярні

заходи

Порошенко відбув з візитом у Японію. Але і там неприємності його наздогнали. Невирішена проблема окупованої частини Донбасу і невиконання Мінських угод стали перешкодою для масштабних японських інвестицій в українську економіку. Війна припиниться — обіцяли мільярд доларів. А поки що — два-дцять мільйонів на поточні видатки, не більше. Довелося пообіцяти, що для миру зроблять усе, включаючи «непопулярні серед народу України» заходи.

Непопулярними заходами президент вважає, швидше за все,

ухвалення Верховною Радою змін до Конституції України з особливим порядком самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей. Є підозра, що історія з відставкою Яценюка, урядова криза і розпад парламентської коаліції стали етапами реалізації масштабного плану. Який включає і втілення у життя Мінських угод.

У результаті добре розробленої багатоходівки у Верховній Раді VІІІ скликання замість строкатого конгломерату ідеологічно далеких і не згодних один з одним членів коаліції з’явиться союз двох керованих правлячих фракцій. Після відставки Яценюка, єдиного полі-тика, здатного протистояти капітулянтській політиці Банкової, «двопартійна коаліція», що складається з «Народного фронту», Блоку Петра Порошенка та мажоритарників, що до них примкнули, координуватиметься з єдиного центру.

Після показового позбавлення мандатів народних депутатів, не згодних з «лінією партії», нова парламентська коаліція стане такою ж послушною Адміністрації президента, як фракція Партії регіонів у Верховній Раді VII скликання. За попередніми підрахунками, чисельність лояльного стада досягне двохсот п’ятдесяти голів. Що дозволить приймати закони за помахом руки. Тобто накажуть зверху голосувати за «реформи» — нардепи з більшості за будь-яку нісенітницю проголосують з гарантією.

Така практика заразлива. Дореволюційний досвід доводить: через якийсь час до директив Банкової звикають і ті, хто в більшість не входить. Якщо процес продовжиться, до одностайності звикнуть, то до кінця року зібрати триста голосів для зміни Конституції України не буде проблемою. Особливий порядок самоврядування на територіях, захоплених терористами, стане частиною Основного Закону. Україна зі свого боку виконає Мінські угоди в повному обсязі.

Це не означає, що на лінії поділу перестануть гинути наші бійці, але президент, спілкуючись із західними партнерами, зможе заявити: обіцянку виконав. Непопулярні заходи подіяли, на папері війна закінчена, за реформи голосуємо без зупинки, з корупцією боремося всіма силами.

На щастя, непопулярні заходи поки що не прийняті і повернення до керованої демократії часів Януковича — поки що тільки тенденція. Але тенденція дуже небезпечна.

І цю небезпеку в парламенті усвідомлюють. Тому зволікають з відставкою Яценюка, з утворенням більшості з двох фракцій, з формуванням уряду під головуванням залежного від президента Володимира Гройсмана. Прислів’я про те, що перед тим, як відрізати, треба сім разів відміряти, в політиці діє, як ніде.