Одеса входить до трійки регіонів України, де найнижчий рівень свободи слова: безліч нападів на журналістів не розслідуються, а ЗМІ, в основному, створені для реалізації бізнес- і політичних інтересів. Такі результати якісного та кількісного моніторингу ЗМІ, здійсненого громадською організацією «Інститут масової інформації», та соціального опитування, проведеного компанією «ГФК Юкрейн», за підтримки Української ініціативи з підвищення впевненості (UCBI), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).

Дослідження здійснювалося у вересні — листопаді 2015 року, а тиждень тому презентація його результатів відбулася в Одесі. На ній експерт ІМІ Роман Кабачій, зокрема, зазначив, що Одещина, з точки зору медіа-ринку, — одна з найрозвиненіших областей, але це не означає, що інформаційні потреби населення забезпечуються належним чином (роздутість ринку не є його якістю). За його словами, в одеських медіа рівень «джинси» (замовних матеріалів) і так званого «паркету» (повідомлень прес-служб без журналістського аналізу) в окремих ЗМІ досягав 20% і 30%, що не могло не спотворювати образ реальної дійсності.

«Людей цікавить війна, редактори ж вважають, що від неї «всі втомилися». Але це ж конкретні люди з регіону їдуть туди, отримують поранення чи їх вбивають. Їхні родини воюють з владою за отримання землі чи компенсацій. Це тут, на поверхні. А в пресі і в інтернеті Одещини цих повідомлень 1—2%, — зауважив Роман Кабачій. — Людей цікавить освіта власних дітей, нагальніші і ближчі до людини речі».

А ще з особливостей Одещини Роман Кабачій відзначив, що тут чи не найменше з п’яти регіонів цікавляться загальнодержавними новинами — лише 3%: «Одеса, як острів, який «вариться сам у собі». І це не сприяє розумінню між регіонами. Мені видається, вас, як мінімум, повинно цікавити, що відбувається у сусідніх регіонах Півдня — на Миколаївщині, Херсонщині, у Молдові і ПМР...»

Отож нижче про те, як, на думку експертів, виглядає медіа-ринок нашої області.

Медійне розмаїття

На більш ніж двомільйонне населення Одещини припадає 550 офіційно зареєстрованих друкованих видань, 40 регіональних телекомпаній та близько 50 інформаційних сайтів (18 з них є онлайн-версіями традиційних ЗМІ). Це більше, ніж у будь-якій іншій області України. Для порівняння: у всій Польщі — лише близько 500 друкованих видань. Водночас, за даними Нацради з питань телебачення і радіомовлення, активно в ефірі й кабелі транслюються 27 телекомпаній із 40 зареєстрованих. Подібна ситуація і з газетами — регулярно виходять не більше 20 (тут, мабуть, експерти бра-

ли до уваги тільки ті, що виходять в Одесі, бо з урахуванням районних та міжрайонних газет ця цифра значно більша. — Прим. Авт.). Із веб-сайтів лише 28 регулярно з’являються у регіональній стрічці агрегатора «Укрнет». Майже у кожного ЗМІ є пабліки в соцмережах, деякі з них навіть популярніші, ніж самі ЗМІ, наприклад, «Маяк» — 10600 учасників у «Фейсбуці», «Культурометр» — 10900 і «Думська» — майже 34000, але там зазвичай тихо. Є один місцевий паблік, який більш популярний, ніж інші, і навіть популярніший від місцевих інтернет-ЗМІ, — «Одесса, как она есть» (330000 учасників). Інші сторінки місцевих видань у соцмережах є, швидше, візитівками та майданчиками для просування новин сайта.

Одна з причин подібного різноманіття — те, що господарі (у 90% випадків — залаштункові) одеських медіа дуже неохоче розлучаються зі своїми відносно недорогими активами, які можна, за потреби, «реанімувати» під вибори. За даними регіонального представника ІМІ, якщо й виникає в когось бажання їх купити, ціни виставляються настільки нереальні, що простіше й дешевше створити новий ЗМІ з нуля, а потім його дотувати. Через надзвичайно роздутий одеський медіа-ринок на ньому практично відсутня конкуренція як за рекламу, яка дала б можливість розвиватися незалежним журналістським стартапам, так і за місцеві теми.

Мова ЗМІ

На місцевому телебаченні українською мовою виходить більше 50% тижневих випусків новин, однак саме ТБ — переважно російськомовне. Місцеве суспільне телебачення на 100% україномовне, крім того, готує програми болгарською, молдовською та гагаузькою мовами.

Що стосується преси, то переважна більшість газет виходить російською мовою, українською — лише дві («Одеські вісті» і «Чорноморські новини»). Інші видання можуть давати матеріали українською на непостійній основі («Вечерняя Одесса» — одна шпальта, «Одесская жизнь» — окремі статті тощо). У регіоні є газета болгарською мовою — «Роден край». Більше 90% веб-сайтів подають інформацію російською мовою, лише один — українською, й то лише частково, — Happymisto.

Однією з ключових ознак одеського медіа-ринку є те, що особи, так чи інакше пов’язані з політикою, засновують «тимчасові» підконтрольні ЗМІ. Якщо потім такий медіа-власник іде з політики, ЗМІ можуть «законсервувати» до кращих часів, як це відбулося з не менш ніж десятком місцевих телеканалів, або передати в оренду чи продати іншій полі-тичній фігурі. Як результат, місцевий медіа-ринок є надзвичайно перенасиченим, і ЗМІ практично не здатні якісно конкурувати між собою.

Станом на кінець 2015 року одеські медіа-власники мали, як ніколи, великий вплив на редакційну політику підконтрольних ЗМІ, зважаючи на складну економічну ситуацію в країні в цілому. Основні «гравці» на цьому ринку — екс-«регіонали». Зокрема, Сергій Ківалов, який, за даними ре-гіонального представника ІМІ, є найбільшим місцевим медіа-власником. На другому місці — медіа-бізнес Олександра Козиря, якого пов’язують з орбітою чинного мера Одеси Геннадія Труханова, колишнього «регіонала», який згодом створив свою партію. На одеському медіа-ринку також присутній вплив провладних сил (наприклад, один із найпопулярніших веб-ресурсів Одещини — сайт «Думская», — приписують одіозному молодому полі-тику, голові обласної організації БПП Олексієві Гончаренку).

В Одесі, єдиному регіоні з усіх, де проводився моніторинг, у медіа-сфері присутній активний проро-сійський вплив. До сфери цього впливу належать, щонайменше, чотири веб-сайти, які фінансуються Ігорем Марковим (лідером проро-сійської партії «Родіна», який виступав за федералізацію України і який у серпні 2015-го разом з іншими колишніми високопосадовцями часів президентства Януковича заснував у Москві «Комітет порятунку України»).

Про «джинсу», АТО і «паркет»

Одна з ключових проблем одеського медіа-ринку — розміщення матеріалів з ознаками замовлення без маркування або ж без належного маркування (регламентованого законом «Про рекламу»). За період моніторингу рівень таких матеріалів у друкованій пресі склав 21% від загальної кількості розміщених, а в деяких виданнях, як-от газета «Слово», рівень «джинси» сягнув навіть 60%.

Суспільно важливі матеріали на місцеву тематику в друкованих ЗМІ займають лише 24% від загальної кількості, майже дорівнюючи «джинсі», а мали б становити більшість у контенті локальних медіа. Причому із цих 24% більше третини місцевих новин становить інформація про кримінал або про місцеві політичні події, до того ж в останньому випадку новини часто є заангажованими. Водночас, онлайн-медіа відчутно більше спрямовані на свою місцеву аудиторію: показник суспільно важливих матеріалів місцевого значення тут склав 37%. Найкращі ж показники за цим критерієм зафіксовані на телебаченні — 73% усіх матеріалів в ефірі висвіт-люють місцеву проблематику.

Одеські ЗМІ практично ігнорують тему збройного протистояння на Сході. У друкованих виданнях цій темі присвячено лише 3% від загальної кількості публікацій. Ще гірші показники в онлайн-ЗМІ, де цій проблематиці приділяється тільки 1% матеріалів. Найвищий показник на телебаченні — 13% сюжетів висвітлюють конфлікт або ж говорять про дотичні проблеми.

Станом на кінець 2015 року Одеська область прийняла до себе понад 30 тисяч вимушених переселенців. Незважаючи на це, локальні медіа фактично не приділяють увагу проблемам цих людей, які опинилися у складних життєвих обставинах і потребують підтримки. Так, у друкованій пресі лише 1% матеріалів стосувався переселенців, в онлайн-ЗМІ кількість таких матеріалів взагалі була близькою до нуля. Телебачення знову ж таки демонструє найвищий показник — 5% сюжетів із загальної кількості новин у тижневих випусках присвячувалися проблемам вимушено переміщених осіб. Однак наявність таких матеріалів не означає автоматично їх високу якість. Інколи вони навіть можуть провокувати негативне ставлення місцевого люду. Наприклад, у сюжеті «Циганський табір на Куликовому полі» (від 18.09.2015) на каналі «Первый городской» ішлося про ромів-переселенців із зони АТО, однак журналістка акцентувала увагу на агресивності цих людей, до того ж тричі використовувалася назва «цигани», що не можна зарахувати до нейтральної термінології.

Тим часом рівень «паркету» (піару місцевої влади без будь-якої журналістської обробки) в одеських ЗМІ є досить високим, а найвищий — в інтернет-виданнях (16% від усіх матеріалів).

Одеські ЗМІ практично не висвіт-люють питання місцевого ЖКГ (діяльність сукупності галузей, що забезпечують життя і роботу населення в нормальних умовах, проблеми постачання води, газу, тепла, електроенергії, пасажирського транспорту): за період моніторингу цим темам було присвячено лише 3% від загальної кількості матеріалів. На такому ж рівні висвітлення діяльності місцевих активістів та громадських ініціатив.

З точки зору самих журналістів

Опитування серед одеських медійників (респондентами виступили 14 місцевих журналістів різних видів ЗМІ, які заповнили анкети, запропоновані ІМІ), показало, що в професійному середовищі довіра до контенту є досить низькою. Основними проблемами назвали лінь, низьку кваліфікацію та продажність журналістів, тиск власників, малу кількість незаангажованих експертів та велику кількість медіа на ринку. 100% одеських журналістів, опитаних ІМІ, до новин ставляться дуже критично і зазначають, що їх потрібно «вміти читати» та розуміти, для чого вони написані. Всі респонденти зазначили, що новин саме з Одеси дуже багато, але недостатньо регіональних — практично немає інформації про те, що відбувається в області. Журналісти також скаржаться на відсутність взаємодії між ними та місцевою владою й окремо зазначають низьку професійність прес-служб. Що стосується джерел, то 50% інформації медійники отримують від колег, 25% — із соціальних мереж «ВКонтакте» та Facebook, 10% — від прес-служб, стільки ж — через особисті контакти та 5% — через прес-анонси і прес-релізи.

90% опитаних ІМІ зазначили, що теми їм обирає редактор, тому вони вважають себе «універсальними журналістами» і не можуть повністю заглибитися в одну з тем, яка їх цікавить. Пов’язують це з малим штатом ЗМІ та жадібністю власника, який не бажає розширювати штат та платити більше тим журналістам, які матимуть конкретну спеціалізацію (наприклад, писатимуть винятково про економіку, про діяльність міськради тощо). Серед проблем, з якими стикаються працівники місцевих ЗМІ при підготовці матеріалів, — низький рівень комунікацій, мало надійних незаангажованих експертів. Журналісти здебільшого скаржилися на вплив редакторів на висвітлення місцевих новин та навіть розказали про спеціальну «формулу» — існують три типи подій та осіб: «білі» — про це треба писати тільки позитивно; «сірі» — писати нейтрально; «чорні» — цього просто не існує. Практично всі місцеві журналісти визнали, що піддаються самоцензурі. А ще одеські медійники вважають, що основною проблемою однобокості інформації у місцевих ЗМІ є старі кадри, що звикли працювати «совково». Заодно зазналися: вони достатньо байдужі до всього, що відбувається в місті.