Упродовж останніх двох років з інтересом читаю або переглядаю «передовиці» талановитого журналіста і досвідченого політолога Леоніда Заславського, які вже певною мірою стали трендом «Чорноморських новин». Проте це не означає, що я завжди поділяю погляди й оцінки Леоніда Абрамовича. З чимось погоджуюсь, з чимось — не зовсім.

І це, в принципі, нормально, оскільки різні люди сприймають одні й ті ж події чи процеси у нашій країні по-різному. І якщо ми вважаємо себе толерантними, то маємо поважати право кожного думати так, як він думає, і не нав’язувати одну точку зору, одне розуміння, одну політичну лінію...

Керуючись такими міркуваннями, раніше не вступав у полеміку з автором щодо його поглядів на внутрішню і зовнішню політику, висловлених у публікаціях. Але нещодавня публікація пана Заславського «На всіх фронтах. Останні зведення з полів поразок» («ЧН», 9 квітня), таки підштовхнула мене до написання цих рядків.

Отож про оцінки пана Заславського, які, на мою думку, є необ’єктивними, неправдивими і навіть образливими для тих людей, про кого він пише.

1. Автор статті стверджує:

«6 квітня на референдумі дві третини нідерландських виборців висловилися проти ратифікації Угоди про асоціацію Євросоюз — Україна». По-перше, слід було б зазначити, що це консультативний референдум, результати якого не є обов’язковими для уряду Нідерландів і, тим більше, для ЄС. І, по-друге, в цьому референдумі взяли участь всього 32% нідерландських виборців, тому кількість виборців, які проголосували проти Угоди про асоціацію України з ЄС, становить лише 18% від загальної кількості виборців у Нідерландах.

2. Автор пише про нібито невдалий візит Президента П. Порошенка до США. Схоже, що Леонід Абрамович досить поверхово озна-йомився з матеріалами цього візиту. Насправді ж цей візит є надзвичайно успішним, і про це свідчать такі факти: по-перше, віце-президент Дж. Байден поінформував про рішення США виділити додатково 335 млн дол. на реформування безпекового сектору України; подруге, Б. Обама пообіцяв розглянути можливість долучення США до Мінського переговорного процесу; по-третє, Б. Обама підтвердив готовність надати тре-тій транш кредитних гарантій у розмірі 1 млрд дол. після завершення формування нового уряду в Україні, що відкриває шлях для отримання 3 млрд дол. кредиту МВФ.

Крім цього, П. Порошенко зустрі-чався: з міністром торгівлі США Пенні Пріцкер, з міністром фінансів США Джейкобом Лью, з представниками провідних американських компаній військової промисловості, які беруть участь у поставках товарів та послуг військового призначення в Україну, з Генеральним секретарем ООН Пан Гі Муном, з прем’єр-міністром Королівства Нідерланди Марком Рютте; з головою КНР Сі Цзіньпіном, з президентом Польщі Анджеєм Дудою. На саміті з питань ядерної безпеки П. Порошенко виступив на форумі «Битва України за свободу, що триває», дав кілька важливих інтерв’ю. В рамках робочого візиту Президента України до США було підписано міжурядову угоду про співробітництво між Україною та Австралією в галузі використання атомної енергії в мирних цілях.

Щодо статті у The New York Times під назвою «Непохитна корупція України», яку я прочитав в оригіналі, то, на мій погляд, цю статтю міг написати хто завгодно, тільки не друзі України. Мета цієї статті, замаскованої фразами про недостатню боротьбу з корупцією в Україні, чітко проглядається: зробити все можливе для того, щоб звести результати третього візиту П. Порошенка до Вашингтона до мінімуму. Але ця провокація не вдалася, і візит Президента України загалом є достатньо результативним, наскільки це було можливим у нинішніх умовах внутрішньої по-літичної кризи і несприятливої кон’юнктури на міжнародній арені.

Таким чином, у Вашингтоні Президенту України довелося виконати надзвичайно важку місію, спрямовану на забезпечення подальшої всебічної підтримки України з боку американської адміністрації і світової спільноти в умовах російської агресії проти нашої держави.

Битва України за свободу триває. І цього разу президент виграв цю битву практично самотужки, без підтримки з боку паралізованої Верховної Ради, лише за рахунок свого авторитету на міжнародній арені, а також завдяки своєму високому мистецтву дипломата.

3. Л. Заславський цілком безпідставно вважає візит П. Порошенка до Японії також невдалим, оскільки, мовляв, «уряд цієї країни виділив Україні лише 12 млн дол.». З цього приводу хотів би поінформувати Леоніда Абрамовича і читачів газети про таке. Прямі інвестиції з Японії в Україну становлять близько 200 млн дол. Загальний пакет допомоги Україні з боку Японії на суму 1,84 млрд дол. є найбільшим серед всіх країн світу.

Прем’єр-міністр цієї країни Сіндзо Абе пообіцяв Петрові Порошенку всіляко сприяти тому, щоб на майбутньому саміті G-7, який відбудеться 26—27 травня 2016 року в Японії, світові лідери підтвердили підтримку Україні, надавши потужний сигнал Кремлю. Сіндзо Абе також заявив, що він не бачить можливості повернення Росії до G8.

На мою думку, офіційний візит П. Порошенка до Японії став важливим етапом на шляху подальшого розвитку дружніх відносин і взаємовигідної українсько-японської співпраці. Хоча Японія й розташована далеко від України, але вона, як жодна інша країна у світі, надає нам надзвичайно важливу дружню підтримку і допомогу.

4. Л. Заславський пише: «Є підозра, що історія з відставкою Яценюка, урядова криза і розпад парламентської коаліції стали етапами реалізації масштабного плану, який включає і втілення у життя Мінських угод». Однак ці дуже сумнівні конспірологічні припущення шановного Леоніда Абрамовича нічим не вмотивовані і не підкріпленні жодними конкретними фактами. Далі — більше: Заславський бездоказово звинувачує Банкову, тобто президента, у «капітулянтській політиці», при цьому не вдаючись до мінімальної мотивації й аргументації. З усьо-го видно, що Леонід Абрамович вважає мінські угоди змовою проти України, хоча наші європейські та американські партнери закликають керівництво України до їх виконання. Справді, у первісному форматі ці угоди не можуть бути виконані. Ніхто цього й не заперечує. І про це П. Порошенко не раз говорив у своїх виступах, вимагаючи їх перегляду.

Л. Заславський мав би знати, що в рамках візиту до США у своєму виступі 31 березня на форумі «Битва України за свободу, що триває» у Капітолії президент П. Порошенко зазначив, що «ситуація на окупованих територіях Донбасу не сприяє проведенню в них місцевих виборів, хоча ці вибори мають ключове значення для подальшого прогресу у врегулюванні конфлікту». Говорячи про можливість проведення цих виборів, президент підкреслив, що «вони мають бути вільними і справедливими й Україна не може допустити узаконення окупації Донбасу через виборчий фарс, який не має нічого спільного з демократичними стандартами». За словами президента, «вибори не можуть проводитися в умовах, коли на вулицях міст і сіл Донбасу перебувають тисячі російських військових, а Україна й ОБСЄ не контролюють велику частину українсько-російського кордону». Тож я тут не бачу жодного «капітулянтства», а натомість бачу послідовний захист національних інтересів України.

5. Л. Заславський: «За поперед-німи підрахунками, чисельність лояльного стада (у Верховній Раді) досягне двохсот п’ятдесяти голів, що дозволить приймати закони за помахом руки». По-перше, те, що Леонід Абрамович так образливо ставиться до народних обранців, хай залишається на його совісті. По-друге, не важко побачити, що депутати, які входять до фракцій «Народного фронту» і БПП не такі вже й слухняні. Більше того, я підтримую думку тих політологів, які вважають ці дві фракції найбільш демократичними і, я сказав би, «дисидентськими» у Верховній Раді, оскільки у їхньому складі нема абсолютного однодумства. Якби це було не так, то 18 лютого вся фракція БПП проголосувала б одностайно за відставку А. Яценюка. Але серед них виявилося чимало таких, які цього не зробили, і ніхто їх за це з фракції не виганяє.

Я не бачу нічого поганого в тому, що президент, парламентська більшість та уряд, нарешті, діятимуть узгоджено і солідарно, як одна команда. Принаймні, це буде значно краще, ніж той розбрат між основними гілками української влади, який упродовж останніх місяців практично паралізував поступальний розвиток нашої держави в умовах російської агресії. До речі, по-дібний прецедент ми спостерігаємо у сусідній Польщі, де всі три гілки влади (президент, парламент та уряд) сформовані у минулому році на базі правлячої партії «Право і справедливість». І нам до досягнень Польщі в економіці ще дуже далеко, оскільки ВВП і бюджет цієї країни втричі більший від українських відповідних показників.

І насамкінець я бажаю шановному Леоніду Абрамовичу ще багато років привертати увагу читачів «Чорноморки» своїми цікавими, високопрофесійними і гострими публікаціями, але бажано з трошки більшою мірою об’єктивності, виваженості, аргументованості і відповідальності за свої слова.

Олексій ВОЛОВИЧ.

Від редакції. Ми ознайомили Леоніда Заславського з критичними нотатками Олексія Воловича, на що Леонід Абрамович відповів:

«Безсумнівно, кожен має право на висловлення своїх думок, але не можна критикувати статтю за те, чого в ній нема.

З багатьох зауважень пана Воловича справедливим видається тільки думка, що масштабний план, який включає відставку Яценюка і розпад коаліції, є не більше, ніж підозрою. Але підмічати тенденції в українській політиці є завданням жанру. Це завдання в «Зведеннях...» реалізоване. І нема підстав для висновку, що «все пропало».