20 квітня відбулося засідання історико-топонімічної комісії виконкому Одеської міськради. В черговий раз за ініціативи громадської організації «Одесі—600», серед інших, на розгляд цього органу було винесене питання щодо встановлення пам’ятної дошки на місці колишнього Хаджибейського замку на Приморському бульварі (відомого згодом як Ені-Дунья), на відтинку між Воронцовським палацом і пам’ятником Дюку (Приморський бульвар, 7).

Цього вимагає історична справедливість та здоровий глузд, адже кожне місто пишається своїм давнім походженням. На місці Одеси були античні й генуезькі поселення, але саме з часів пізнього Середньовіччя життя тут було майже безперервним. Півторастолітнє запустіння Хаджибея (наступника Коцюбієва) у період козацьких набігів (XVІ—XVІІ ст.) — це порівняно незначний відрізок часу в історичному сенсі. На його околицях життя продовжувалося. Встановлення меморіальної дошки в серцевині Одеси вказувало б на її витоки. Вона ж, як відомо, розрослася саме на місці згаданої фортеці (замку) та околиць, де були татарські села, волоські та українські поселення, жили греки та поодинокі представники інших національностей ще до моменту утвердження назви «Одеса» (1795).

Текст меморіальної дошки за-пропонований у такій редакції: «На цьому місці та прилеглій території була розташована османська фортеця та місто Хаджибей. 14 вересня 1789 р. місто і фортеця були здобуті військами регулярної ро-сійської армії та українськими чорноморськими козаками під проводом І. Гудовича, Й. Де-Рібаса, О. Хвостова, С. Воєйкова, З. Чепіги, А. Головатого». Цей текст фіксує об’єктивний історичний факт, він позбавлений політичної заангажованості. Є окремі терміни, які вимагають уточнень: місто чи порт, фортеця чи замок? Але вони не принципові. Є зауваги щодо місця встановлення.

Як цю пропозицію сприйняли члени історико-топонімічної комісії? За словами присутнього на засіданні координатора ГО «Одесі—600» Валерія Ліверинова, «з цього питання виступали три особи: Ю.О. Слюсар, О.Й. Губар і ще одна особа, прізвища якої я не знаю. Юрій Слюсар підтримав ідею встановлення дошки без будь-яких зауважень. Олег Губар підтримав саму ідею встановлення дошки, але розкритикував текст — «не фортеця, а замок, не місто, а поселення, не Хаджибей, а Ені-Дунья». Слово ініціативній стороні так і не надали, хоча голова комісії (З.М. Цвірінько) висловила пропозицію, що слід вислухати ініціаторів установлення меморіальної таблиці, але потім це «забалакали». У підсумку вирішили перенести розгляд питання на наступне засідання комісії, внісши зміни у текст та розглянувши інше місце встановлення пам’ятної дошки.

Ознайомившись з протоколом минулорічного засідання історико-топонімічної комісії з цього питання від 23 липня, який наданий ГО «Одесі—600» управлінням культури і туризму міськвиконкому, та враховуючи результати нинішнього засідання, у багатьох напрошується висновок: окремі члени цієї комісії або ж побоюються взяти на себе відповідальність, або упереджені й свідомо затягують процес з ідеологічних чи кон’юнктурних міркувань. Так, згаданий уже краєзнавець О.Й. Губар відразу після засідання комісії вибухнув гнівно-лайливою статтею на одному з інтернет-сайтів, ображаючи і всіляко принижуючи своїх опонентів. З огляду на те, що пропонується діалог, зрозуміло, в такій тональності вести якусь дискусію не можливо. Як і не можна переконати коло його однодумців (які саму ідею наступності Коцюбієва, Хаджибея й Одеси апріорі відкидають). Схоже, що ці люди «живуть з істиною у кишені». Цьогорічний склад комісії змінився, але залишився її кістяк.

Повернімося до «контраргументів» щодо тексту дошки (чи причіпок?) опонуючої сторони, які наводилися вище. Хаджибейське укріплення — це фортеця чи замок? Хаджибей — місто чи поселення? Фортецею вважається як одиночна оборонна споруда, так і комплекс укріплень. Тож замок можна вважати малою фортецею. Щодо визначення Хаджибея як міста, то достатньо звернутися до публікації «Застроение города Хаджибея, теперь Одессы, в 1794 году» відомого одеського історика й археолога, одного із засновників Одеського товариства історії та старожитностей Миколи Мурзакевича (1806—1883). У ній, як випливає із заголовка, автор вважав Хаджибей містом (власне, про це йдеться й в рескрипті цариці Катерини ІІ від 27 травня 1794 року). Місто — це тип поселення, яке не є суто аграрним. Оскільки в Хаджибеї був причал і маяк, велася торгівля, то він був портовим містом. Зазначу, що безглуздо теперішніми масштабами міряти величину середньовічних міст. Щодо назви замку — Хаджибей чи Ені-Дунья? Як відомо, у 1764—1765 роках фортеця Хаджибей була перебудована турецькою адміністрацією і з ідеологічних міркувань отримала назву Ені-Дунья (Новий світ). Це був один із форпостів мусульманської експансії. Тож дивною видається в устах тих, хто сумнівається, характеристика цього укріплення як «нічтожной татарской деревушкі», яку в 1789 році штурмували близько п’яти тисяч воїнів, включно з флотом, а головні герої штурму згодом були щедро винагороджені монархом. Пропозиція використати замість слів «Хаджибейська фортеця» (чи замок) назву «Ені-Дунья», на мою думку, є лукавством, бажанням приховати історичний зв’язок між Коцюбієвом і Хаджибеєм.

Нагадаю, що одеський історик-краєзнавець, знавець середньовічних фортифікацій Андрій Красножон предтечею Хаджибейської фортеці вважає литовський замок у порту Коцюбіїв (Качибей), про який згадував польський хроніст Ян Длугош (1410—1480).

Це укріплення, на його думку, розташовувалося в районі Воронцовського палацу (десь навпроти будинку №1 по Приморському бульвару). Після розширення захисної споруди османами, на переконання історика Тараса Гончарука (який опирався, зокрема, на праці М. Мурзакевича), укріплення простяглися до місця, де нині стоїть пам’ятник Дюку. Деякі дослідники, зокрема Ігор Сапожников, з цим не згідні. Керуючись обчисленнями на основі плану російського лазутчика І. Ісленьєва (котрий, як відомо, під виглядом купця відвідав Хаджибей у 1766 році), він вважає, що турецький замок був розташований ближче до будівлі міськради (Приморська, 14—15), а литовський — у районі, де нині Пале-Рояль. Більшість одеських дослідників першу версію вважає правдоподібнішою. Ускладнює справу те, що в районі Приморського бульвару, чи на розі вулиць Ланжеронівської і Катерининської, вести якісь археологічні розкопки (які, можливо, підтвердили б ці гіпотези) нині неможливо.

Щодо полеміки, яка кількаразово велася в Одеському будинку вчених, то вважаю її малоконст-руктивною, бо кожна сторона переконана у своїй правоті, і якщо на цих зустрічах з боку прибічників 600-ліття Одеси переважають історики, котрі спеціалізуються на даній проблематиці, то серед їхніх опонентів переважають краєзнавці, які, переважно, вивчають Одесу як поліс, що розвивався у новий і новітні часи, тобто в часи Російської імперії. Проведення зустрічей у такому форматі, на моє переконання, є малопродуктивним. Особливо неприємно, коли замість з’ясування істини переходять на особистості. Це марнування сил і часу, які було б краще витрачати на підготовку масштабних міжнародних і всеукраїнських наукових конференцій на означену тему, розширювати наукову базу і через ЗМІ та соцмережі доносити свою позицію широкому загалу. Принагідно за-значу, що досі більшість міських ЗМІ залишаються закритими для ГО «Одесі—600».

У цьому контексті нагадаю, що 21—22 квітня в Одесі відбувся «круглий стіл» «Османсько-українські взаємини в Північному Причорномор’ї: козацька доба» за участі науковців з України, Туреччини, Польщі. Він був організований за сприяння Генерального консульства Туреччини в Одесі. Минулоріч продуктивною виявилася всеукра-їнська конференція в Одеському національному політехнічному університеті «Коцюбіїв—Хаджибей—Одеса» (див. «Чорноморські новини» від 6 червня 2015 р.).

І насамкінець, повертаючись до останнього засідання історико-топонімічної комісії, зазначу: серед позитивів є та обставина, що члени ГО «Одесі—600» (А. Мисечко, В. Ліверинов, К. Тиганій) були присутніми під час розгляду цього питання. Процес пішов, і він уже незворотний.

П.С. Серед перешкод для порозуміння двох таборів — роль міфологізованої цариці Катерини ІІ у процесі заснування міста Одеси (яке вже на той час виростало на місці майже вщент зруйнованого Хаджибея). Вона явно перебільшена. Це один із брендів «руського міра», який просто не витримує критики.

В.К.