До 171-річчя Іллі Мечникова

У XVII столітті представник знатного молдавського роду Микола Спафарій Мілеску вступив на ро­сійську службу. Згідно з історичними джерелами, він став одним із перших учителів юного Петра I. Його племінник одержав палацовий титул «Мечник» і надалі Мілески стали іменуватися Мечниковими.

При Катерині II Мечникови одержали маєток у Слобідській Україні. Ілля Іванович Мечников познайомився у вищому світі Санкт-Петербурга з красунею Еммою, дочкою єврейського письменника і філософа Єгуди-Лейби бен Новаховича.

Від цього шлюбу 15 травня (3 травня за старим стилем) 1845 ро­ку в селі Іванівка Куп'янського повіту Харківської губернії у Іллі Івановича й Емілії Львівни народився син, названий Іллею, надалі у Великій Радянській Енциклопедії іменований «великий російський учений Ілля Ілліч Мечников».

У 1851 році родина переселилася до Харкова – наукового та культурного центру Слобідської України. Тут Ілля (молодший) закінчив гімназію із золотою медаллю, а потім продовжив освіту на природничому відділенні фізико-математичного факультету Харківського університету, який закінчив 1864 року.

Потім він навчався у Мюнхені, Геттінгені, Гессені. У 1867 році Мечников захистив магістерську дисертацію, а 1868-го став доктором зоології. Ще будучи магістром, 1867 року Мечников стає доцентом кафедри зоології Новоросійського (Одеського) університету й на багато років пов'язує свою долю з Південною Пальмірою.

Про одеський період свого життя Меч­ников розповів у книзі «Сторінки спогадів», але ще краще це зробили його друзі. Олександр Дерибас (нащадок засновника Одеси) у праці «Стара Одеса» пише: «Мечников, який не був ще тоді таким розпатланим, як зображають його нині, але вже з довгим волоссям і в окулярах... читав ембріологію і творив свою науку тут-таки, на лекції». Саме в Одесі великий учений почав створювати фагоцитарну теорію імунітету, заклав основи геронтології, а в галузі антропології 1876 року написав працю «Антропологічний нарис Калмиків». За наукові заслуги 1908 року І.І. Мечникову було присуджено Нобелівську премію (разом із П. Ерліхом).

1 березня 1881 року Мечников полишив Новоросійський університет, але в Одесі його не забули. Про це переконливо свідчить подія, що сталася 30 серпня 1883 року на відкритті VII з'їзду натуралістів і лікарів. В актовій залі зібралися корифеї вітчизняної та світової науки, але вчені, всупереч тиску начальства, обрали головою з'їзду «колишнього професора нашого університету» – єдиний на той момент титул Мечникова.

17 травня 1886 року вийшла постанова міської думи, підтверджена 11 червня повідомленням медичного департаменту Міністерства внутрішніх справ, про відкриття в Одесі «Інституту для виконання запобіжних щеплень від захворювань на собачий сказ». Перші досліди проводилися в лабораторії на квартирі у співробітника Мечникова Миколи Гамалії на Канатній, 14, проти чого за­перечували… сусіди.

Мечников очолив другу у світі (після Па­рижа) бактеріологічну станцію на Гуле­вій (Толстого), 4. Присланих із Парижа піддослідних тварин не вистачало і, за свідченням очевидців, Ілля Ілліч купував решту кроликів... на Новому ринку. Одному з них було щеплено сказ від собаки, який покусав мадам Кускову – дружину швейцара Маріїнський гімназії.

«Одесский листок» за 24 лютого 1887 року повідомив: «І.І. Мечников запропонував пересувну дезінфекційну камеру, а також фургон для перевезення інфікованих речей».

У серпні 1888 року Мечников полишає Одесу і переїжджає до Парижа. Причиною стало відзначене сучасниками наростання антисемітських настроїв, початок формування того, що надалі стало «чорною сотнею». Але були й приводи, що приско­рили від'їзд.

Професор Бехтерєв у зв'язку з Мечни­ковим говорив про «країну, яка не оцінила рідного таланту». Почався 28-річний період роботи Мечникова в Пастерівському інституті, де він був фактично співдиректором великого француза. У Парижі він живе з другою дружиною Ольгою Білокопитовою. Ще 1869 року Мечников одружився з племінницею ботаніка Бекетова Людмилою Федорович, яка померла 20 квітня 1873 року. Другий шлюб був укладено 14 лютого 1875 року в Одесі – з 16-літньою Ольгою, уродженкою села Попівка нинішнього Смілянського району на Черкащині. Ольга навчалася медицини в Берні, мистецтва у великого Родена і стала гідною супутницею життя Мечникова.

Дача Мечникова в Севрі (передмістя Парижа) вабила багатьох непересічних людей того часу, зокрема одеситів. Тут гостював поет і художник Давид Бурлюк, а професор Академії мистецтв Микола Кузнецов зобразив Ольгу на картині «Після обіду». У 1888 році портрет Ольги писав К. Костанді.

2 липня 1916 року Ілля Ілліч помер від запалення легенів. У 1944 році на руках працівників Пастерівського інституту померла Ольга Білокопитова.

Минули роки. Але пам'ять про великого вченого жива в Одесі. З 1945 року ім'я

І.І. Мечникова носить Одеський університет, меморіальною дошкою відзначено будинок на Херсонській (Пастера), 36, де жив учений. Збереглася дача Мечникова на Дачі Ковалевського (санаторій «Зелена гірка»), його іменем названо колишню Зовнішню вулицю.

Непогано було б перевидати книгу Меч­никова «Етюди оптимізму», якою свого часу зачитувалася вся мисляча Європа. Одеса завжди була містом, що генерує масу великих людей і великих ідей.

Валерій НЕТРЕБСЬКИЙ, краєзнавець;

Валерій ШЕРСТОБІТОВ, член НСЖУ