Закінчився навчальний рік і батьки шукають кращі літні табори для своїх дітей. Проте сучасні об’єкти відпочинку в містах, як то кажуть, на асфальті, ніколи не замінять тривалу гру скаутів на природі.

Слід зазначити, що зараз в Україні скаутський рух (або пласт) починає стрімко поширюватися. Познайомитися з організаціями українських бой-скаутів та пластунів можна на інтернет-сторінках: http://www.ukrscout.org/index.php/uk, http://skauty.org.ua, http://www.plast.org.ua. Існує також дівоча організація герл-гайдів: http://www.girlguiding.org.ua.

Спершу трохи про історію скаутського руху.

Скаут з англійської (scout) перекладається як розвідник, а бой-скаут — молодий розвідник. Скаутська методика виховання реалізується в формі тривалої гри на природі в розвідників. Існують деякі національні еквіваленти скаутів. Скажімо, у Польщі — це гарцер (harcerze), що означає лицар; у Франції — еклерер (йclaireur), — розвідник та піонер; у Німеччині — пфадфіндер (Pfadfinder), — розвідник, слідопит; в Угорщині — черкес (cserkйsz) — теж розвідник; в Україні — пластун.

Засновником всесвітнього скаут-ського руху був британський генерал Роберт Баден-Пауелл (на знімку), який захоплювався спортивним орієнтуванням. У 1908 році вийшла його книга «Розвідка для хлопчиків» («Scouting for Boys»), написана у формі бесід біля вогнища, яка стала посібником для скаутів. Наголос робився на вихованні особистості, громадянина за допомогою малих груп під керівництвом старших дітей та дорослих. Книгу було перекладено на більшість мов світу. Методика Баден-Пауелла стала частиною системи виховання громадянської самосвідомості молоді не тільки в Британії, а й у значній частині інших країн.

Велике значення в розповсюдженні цієї дитячої виховної гри мала широко відома пригодницька література, особливо твори таких письменників, як Фенімор Купер, Редьярд Кіплінг, Ернест Сетон-Томсон (до речі, останній був засновником скаутського руху Канади), дуже цікаві для юнацтва, оскільки в них розпо-відалося про слідопитів, розвідників-піонерів, життя індіанців, дикунів, диких тварин тощо. Діти намагалися наслідувати героїв пригод.

Спочатку програма виховання бой-скаутів та герл-гайдів охоплювала дітей 11—14 років, але згодом, у 1916-у, була створена секція для 8—10 річних — каб-скаутів (від англ. «cub-scout» — «малий розвідник»), або «вовченят» та «білочок». У своїй діяльності вони користувалися образами та символами з «Книги джунглів» Редьярда Кіплінга.

З педагогічної точки зору скаутинг — це тривала гра, приваблива для підлітків, на противагу шкільній муштрі. Освітньо-виховний процес у скаутському таборі складається із занять у формі гри, які поєднують теорію та практику з питань навколишнього середовища, вивчення тварин, птахів, рослин, зірок; морального кодексу лицарства: честь, закони, лицарське ставлення до жінки (з традицій лицарсько-чернечого ордену іоаннітів на острові Мальта); медичної підготовки: надання допомоги при опіках, непритомності, отруєннях, як діяти під час паніки; географії, історії, країни та її армії і флоту, обов’язок справжнього громадянина та патріота. Останній день табору — день ігор, змагань. Зрозуміло, в цьому таборі нема лекцій. Вся інформація доводилася до дітей у цікавій, ігровій формі. Спочатку — розповідь та власні приклади, потім — практичні заняття.

Гасло скаутів — «Будь напоготові!» (англ. — «Be Prepared!»); скорочено від перших літер прізвища засновника (B.P. — Baden-Powell). Є й інше пояснення, що нібито це гасло середньовічних лицарів. У будь якому разі скаутське гасло говорить, що скаут повинен бути завжди готовим розумом і тілом виконати свій обов’язок, незважаючи на перешкоди та труднощі, якщо необхідно допомогти іншим.

Важливими елементами скаутського виховання є обітниця та скаутський закон — тобто основні моральні цінності скаутів. В обітниці скаут клянеться допомагати людям та тваринам перед Богом і країною, що є важливим моментом громадянського, патріотичного та морально-релігійного виховання юнацтва та молоді. Тобто вибудовувалася тріада-піраміда цінностей (згори — вниз): Бог — Країна — Людина.

Скаутський закон базується на честі, вірності, скаут повинен допомагати іншим, скаут — друг людей і тварин, поважає батьків, керів-ників, свою країну. Скаут поважає чужу власність та чужу працю. Важливі також постулати: «скаут посміхається і насвистує при всіх труднощах» та «скаут чистий у думках, словах і ділах». Отже завдання скаутського руху — виховання морально чистого відповідального громадянина, патріота країни і захисника природи.

У тій частині України, що входила до складу Австро-Угорської імперії, передусім у Галичині, скаутський рух, або пласт, виник восени 1911 — навесні 1912 років. Початок було покладено перекладом вчителя природознавства та біології української гімназії у Львові Олександра Тисовського книги Баден-Пауелла українською мовою. Окрім О. Тисовського, серед засновників пласту був майбутній полковник Українських січових стрільців Іван Чмола та викладач фізичної культури української гімназії у Львові Петро Франко, син видатного письменника Івана Франка. Петро Франко у 1913-у видав книжечку «Пластові ігри та забави». Емблемою «Пласту» була лілія, яка обвиває Тризуб. Слід зазначити, що пластуни відзначилися під час Визвольних Змагань, як у війні за незалежність ЗУНР проти Польщі 1918 —1919 років, так і під час більшовицької навали у 1920-у. Організацію «Пласт» більшовики придушили під час радянізації Західної України 1939—1941 років. У 1941-у був заарештований НКВС та страчений Іван Чмола.

В Україні, яка входила до складу Російської імперії, скаутський рух стрімко набирав силу після 1910 року. Були засновані скаутські організації в Олександрівську (Запоріжжя), Катеринославі, Бахмуті, Житомирі, Харкові, Конотопі, Сумах, Юзівці (Донецьк), але найпотужніші існували в Києві та Одесі. Влітку заняття проходили на відкритому повітрі в лісі або полі, причому скаутам надавалася можливість жити в таборах у наметах, узимку — в штаб-квартирі вечорами (на кожного скаута припадало одне відвідування на тиждень). В неділю були культурні походи в місто. Влітку (липень—серпень) 1917 року був організований скаутський літній табір у Херсонській губернії, на Дніпрі, неподалік Олександрівська та Кременчука.

Особливого розмаху скаутський рух в Україні набув під час існування Української Держави гетьмана Павла Скоропадського, у 1918 році, коли відбулося об’єднання скаутів колишньої Росії та пластунів Австро-Угорщини. Тоді, фактично, кожна гімназія, за розпорядженням гетьмана П. Скоропадського, мала власну скаутську пластунську організацію. Всі осередки користувалися підручниками «Пласт» Олександра Тисовського та «Український скаутинг» зовсім молодої тоді людини Євгена Слабченка, який в еміграції під ім’ям Євген Деслав стане відомим іспанським кінорежисером. На його честь у Білій Церкві нинішнього року створено «Deslaw Cinema Club». Єдиний статут українських бой-скаутів, виданий у 1918-у в Білій Церкві був розроблений Є. Слабченком.

У Києві широко розрослася й організація герл-скаутів, заснована в 1915 році під керівництвом Л. Прохорової. Заняття юних розвідниць велися в одній із жіночих гімназій за загальною програмою скаутів, з деякими доповненнями: догляд за дітьми, кулінарна справа, квітникарство, домашнє господарство. Влітку скаути допомагали селянам під час робіт у полі. Крім того, були створені скаутські дружини для допомоги родинам фронтовиків.

В Одесі у 1910 — 1920 роках керівником скаутів був Є. Молчанов, спортсмен, член Альпійського клубу. Скаути носили краватки-косинки, широкополі капелюхи, мали палиці. Влітку жили в таборі, розташованому за Ланжероном та Аркадією, і на сьомій-восьмій станціях Великого Фонтану. Там стояли їхні намети. Щоранку під звуки труби піднімали на щоглі скаутський прапор. Хлопці марширували під барабан, займалися гімнастикою, вправлялися в сигналізації прапорами, орієнтуванні, в наданні першої допомоги в нещасних випадках. Проводили лісові ігри.

У 1922 році Н. Крупська в своїх виступах на комсомольських зборах різного рівня неодноразово повторювала: «На скаутизмі потрібно ставити хрест!». На противагу скаутам більшовики вирішили створити дитячі групи при комсомольських осередках (ЮК — юний комуніст). Керівниками цих загонів зробили колишніх скаутів, що вступили в комсомол.

Важливим аспектом нового, комуністичного, виховання став створений у травні 1922-го як альтер-натива скаутам піонерський рух.

Головними його рисами були трудове виховання та антирелігійна ідеологія. З точки зору Н. Крупської, виховне завдання піонерського руху — «якісно змінити дитячий матеріал, з яким доводиться працювати вчителю». Тобто звичайне завдання тоталітарного суспільства, для якого люди — це «матеріал».

Нав’язувана зверху державним та партійним апаратом піонерія все ж таки не була популярною серед дітей. Тільки жорсткі репресії з боку ОГПУ з другої половини 1920 років змінили ситуацію.

«Піонерський рух» найперших років (періоду НЕПу) дуже відрізнявся від того, чим він став у 1930-х. У момент свого зародження першими формуваннями були клуби та загони, що створювалися за місцем проживання і при підприємствах за ініціативою самих підлітків. Керівництво піонерією з боку комсомолу призвело до політизації цієї органі-зації, до виживанню скаутингу, «тривалої гри», романтики похідно-наметового стилю життя, а головне — «самодіяльних починань».

У 1930 роки, після переведення піонерській організації в школи і підпорядкування її шкільної адміністрації (а особливо після постанови 1934-го «про перевантаження» школярів громадською роботою), «піонерська робота» дедалі більше й більше нагадувала «додаткові уроки» («предметні збори»). Почали «зникати» вожаті-хлопці. У піонерському «активі» почали переважати дівчата. Підлітки втратили інтерес до організації. Наметові табори праці та відпочинку перетворювалися на «піонерські здравниці», ідеалом організаторів яких був дитячий комфортабельний санаторій з утепленими будівлями та асфальтом.

«Біла лілія скаутів зав’яла від полум’я піонерського багаття». Але зараз в Україні скаутська лілія розквітла знову й чекає нових «маленьких розвідників» — друзів усього живого.

м. Одеса.