Яке значення має дата 12 червня для України та Росії?

У Росії під час президентства Б. Єльцина 12 червня було державним святом — Днем незалежності, оскільки цього дня 1990 року ухвалили декларацію про державний суверенітет РФ, а цього ж дня 1991-го відбулися перші президентські вибори. Однак нинішній господар Кремля В. Путін, який звів нанівець усі демократичні перетворення Б. Єльцина, фактично нівелював це свято, замінивши його побєдобєсієм 9 травня.

В історії України, навпаки, ця дата має велике значення, можна сказати, ключове для розуміння українсько-російських відносин.

12 червня 1918 року в Києві було підписано перемир’я між Українською Державою та РСФРР, яке російська сторона не виконувала. Історія сьогодні повторюється з так званими Мінськими угодами. Але зупинимося детальніше на переговорах та підписанні перемир’я у 1918-у.

Як відомо, в 1918 році Україна була атакована біль-шовицькою армією, що викликало бурхливий протест з боку Німеччини під час Брест-Литовських переговорів. Тоді (як і зараз) російські більшовицькі дипломати заявляли, що нібито російських військ на території України нема і що в Україні йде громадянська війна. Вже 3 березня 1918-го більшовики були вимушені підписати в Брест-Литовську мирну угоду з Центральними державами, згідно з якою (§6) Росія була зобов’язана визнати незалежність України та укласти з нею мир.

Українсько-російська мирна конференція розпочалася в Києві 23 травня 1918 року. Делегацію Української Держави очолював відомий юрист, член Державного Сенату Української Держави С. Шелухин (на знімку), російську — відомий революціонер невідомого походження Х. Раковський, який у майбутньому стане головою радянського уряду України (УСРР) та підпише угоду про створення СРСР.

Слід одразу зазначити, що для радянського уряду Росії переговори в Києві мали вимушений характер і фактично відбувалися під тиском Німеччини. До того ж, Х. Раковський отримав від В. Леніна завдання затягувати переговори до початку революції в Німеччині, коли радянська Росія зможе денонсувати умови Брест-Литовського миру. Взагалі для В. Леніна будь-яка угода з будь-яким «буржуазним урядом» це був «клаптик паперу, з яким можна було сходити до туалету». І все ж, більшовикам вкрай потрібно було підписати перемир’я з Україною, щоб розпочати «консульську діяльність», яка зазвичай суперечила нормальним дипломатичним відносинам: використовуючи дипломатичну недоторканність, більшовики готували революцію в країні перебування, в тому числі в Україні, вели агітацію та фінансували опозиційні антидержавні рухи, що РФ робить і зараз. У 1918 році те саме відбувалося в Києві та Одесі, де було відкрито консульства РСФРР. За даними департаменту Державної варти МВС Україн-ської Держави, консульство РСФРР в Одесі займалося антиукраїнською агітацією та матеріальним забезпеченням підпільників, вербувало так звану «червону гвардію».

Як зазначив у своїх спогадах гетьман Української Держави П. Скоропадський: «Переговори рівно ні до чого привести не могли. Це було вже видно з перших же днів. Єдина хороша сторона полягала в тому, що це дало можливість врятувати масу народу від принад комуністичної життя».

Треба також зауважити, що керівники мирних делегацій двох країн не були ані міністрами закордонних справ, ані головами урядів, крім того, голови держав не вели особистого прямого листування, що демонструє невеликий політичний статус переговорів. Більше того, С. Шелухин відразу звернув увагу на незадовільні повноваження Х. Раковського, що було виправлено радянською делегацією під час перемовин.

Дискусійним моментом на початку переговорів була політична природа РСФРР. Справа в тому, що більшовики, з одного боку, визнавали право націй на самовизначення та утворення суверенних держав, а з іншого — визнавали самовизначення тільки в тому разі, якщо воно проводилося радянським робітничо-селянським урядом, який одразу вступав до радянської федерації. РСФРР, за твердженнями самих більшовиків, була федерацією «совєтів», тобто її суверенітет розповсюджувався скрізь, де встановлювалася радянська влада, це було частиною стратегічного курсу на світову революцію. Саме тому восени 1918 року гетьман П. Скоропадський зауважив: «Поки більшовики в Москві, Україна завжди в небезпеці».

С. Шелухин намагався переконати Х. Раковського та інших членів більшовицької делегації, що Україна — незалежна держава, не входила та не входить до складу Російської Федерації. Крім того, власне кажучи, Росія взяла своє ім’я від України (Русь), а зараз Росія, після розпаду імперії, вже не існує. РСФРР — це не Росія, не може зватися Росією, а Московією: «Вам треба зватися не Росією. Московська держава, що зве себе Російською, Українською Державою не володіла ніколи. Я вам про се вже казав».

Центральною і дуже суперечливою темою була проблема кордону між Україною та Росією. С. Шелухин пропонував етнографічний принцип, Х. Раковський, навпаки, намагався нав’язати референдум, причому цей референдум у деяких місцевостях мав би відбуватися під дулом російських радянських військ. Різниця на мапі між українським та російським проектами державного кордону на Сході України складала 150—200 кілометрів у той чи інший бік. Більшовики претендували на Донбас, Крим та Одесу. Тобто так звана «Новоросія» це не винахід В. Путіна — він ретельно повторює більшовиків.

12 червня 1918 року було підписане перемир’я між Українською Державою та РСФРР. Як компроміс кордоном між державами тимчасово використовувалася російсько-німецька демаркаційна лінія. Однак миру та нормального кордону досягти не вдалося. До того ж, російська сторона постійно порушувала умови припинення вогню. Так, Глухів, Новгород-Сіверський, Конотоп піддавалися артилерійським обстрілам та нападам «загонів червоних партизан», у Києві та Одесі відбувалися терористичні акти, вибухи артилерійських складів, замахи на державних посадовців, зокрема замах на гетьмана і вбивство командувача німецькою групою армій «Київ» генерал-фельдмаршала Г. фон Ейхгорна.

Як зазначав С. Шелухин: «Ціллю більшовиків було перетворити Україну на спустошений край. Більшовики мають на меті збільшення класу голодних і нужденних, для них ці люди — безцінний скарб, а для України — загибель. Мир з Україною їм не потрібен і небажаний, бо вони хотіли бачити Україну переможеною, а не квітучою незалежною державою».

Історія повторюється. Будьте пильними!

Historia repetit! Obvigilate!

м. Одеса