Я народилася в Бессарабії і змалечку вже знала, що колись у нашій місцевості жили поряд з іншими народами німці. Незважаючи на те, що назва мого села змінилася, всі за звичкою називали його Лейпциг. Старі люди різних національностей досі звуть його Ліпіцка.

Старші люди згадували, що німці були хазяйновитими та порядними людьми, добре знали ремесла, пов’язані з виготовленням сільгоспзнаряддя. Будучи справжніми майстрами, вони виховували поруч із собою кваліфікованих шорників, ковалів, слюсарів-наладників, столярів, каменярів. На жаль, у 1940 році вони змушені були покинути все і виїхати до Німеччини. Ми, молодше покоління, не були знайомі з колоністами і тривалий не могли з ними зустрічатися. Адже по війні кордони не були відкриті для вільних відвідин (особливо між СРСР та ФРН). Втім, для нашої родини німецька мова не зовсім чужа. Моя сестра свого часу закінчила інфак у Бельцах і поїхала до гагаузької глибинки, на батьківщину матері, викладати німецьку. Через деякий час вона перебралася до іншого села на території Молдови, в якому теж залишили свій слід німці: це Первомайськ-Емменталь. Там збереглися будівля кірхи (на відміну від нашого Серпневого-Лейпцига), кладовище і пам'ять про працьовитих людей.

Не так давно стали відбуватися цікаві події в житті колишніх німецьких поселень. Попрозорішали кордони, і нащадки переселенців залюбки навідуються туди. Вони відвідують могили родичів, спілкуються з громадами, допомагають їм, чим можуть, не маючи при цьому жодних претензій на повернення чогось собі.

Моя сестра Валентина радо їх вітала, влаштовувала з учнями концерти та допомагала у спілкуванні з місцевими мешканцями. Слід відзначити, що репутація у німців-колоністів і понині залишається в Бессарабії високою. Наші старики розповідають, що це були працелюбні, чесні та охайні люди, які жили і ростили своїх дітей у праці і для праці.

В Одеській національній бібліотеці, де я сьогодні працюю, доля знову повернула мене до цієї теми. У рамках форуму «Українська книга на Одещині» мені доручили презентувати видання «Бессарабия. Немцы Причерноморья». Як зазвичай це робиться, знайшла людей, які причетні до предмета дослідження або завдяки яким вийшла книга. Серед них – Почесний консул Федеративної Республіки Німеччина в Одесі Олександр Кифак, відома в місті дослідниця теми етнічних німців Ельвіра Плесська, голова Одеського обласного німецького національно-культурного товариства «Відергебурт» Вікторія Брандт. Доктор історичних наук Олександр Прігарін узяв найактивнішу участь в організації круглого столу за матеріалами книги. Не могли ми, звичайно, обійтися без представників Одеського історико-краєзнавчого музею та Державного архіву в Одеській області.

«Бессарабия. Немецкие колонисты Причерно­морья: очерки» – це рецензована монографія у двох частинах. Російською мовою вона вийшла в Одесі торік. Це вже було її четверте видання. Спочатку книгу надрукували в Німеччині, оскільки авторка – приват-доцент, докторка філософії і нащадок бессарабських німців Уте Штмідт – громадянка цієї країни. Потім були видання англійською та румунською.

У монографії відображено 125-річний період перебування німців-колоністів на бессарабських землях. Багато місця відведено сьогоднішньому районному центрові Тарутиному. Адже це була неофіційна столиця бессарабських німців. Тут виходили три газети німецькою мовою, існувала материнська колонія, центр культури та освіти. Мати Уте Шмідт викладала у Тарутинській дівочій гімназії. Авторка книги приїздила туди у 2011 році, влаштовувала там книжкову виставку і ще тоді подарувала німецькомовне видання своєї праці. У книзі багато ілюстрацій, фотографій, мап: авторка дуже ретельно збирала матеріал. Зі знанням справи розповідається про основні види діяльності колоністів, про сільське господарство, про розвиток освіти, ремесел, культури, про звичаї, а ще – про вміння знаходити спільну мову з місцевими мешканцями, поважати їхню культуру. У доповненні можна ознайомитися зі словами, запозиченими у німців Бессарабії, які поширилися на всі сфери життя, з хронологічною таблицею, що ілюструє історію розвитку бессарабських земель, і, звісно ж, зі списком джерел інформації, використаних при написанні дослідження.

Хочеться ще додати, що книга, яка вийшла з ініціативи Почесного консула Федеративної Республіки Німеччина в Одесі у видавництві «Optimum» 2015 року, стане у великій нагоді краєзнавцям, етнографам, історикам.

В Одеській національній науковій бібліотеці вже є кілька примірників цього видання. В одному з них – автограф Уте Шмідт.