Одеса завжди була інтернаціональним містом, центром поєднання культур, релігій, традицій. Але, слід визнати, ми й досі ледве знайомі з культурою заходу України. Відтепер одесити мають змогу дізнатися більше.

В музеї західного та східного мистецтва відкрилася виставка львівського графіка Богдана Сороки (1940-2015). Чимала експозиція розташувалася у трьох залах. Роботи представляють весь період творчості художника. Чорно-білі та кольорові лінорити охоплюють різноманітні теми, але провідна з них – викриття недоліків життя українців. Відверті роботи митця якомога краще демонструють його життєве кредо – говорити прямо й ніколи не ховатися.

Батьки Богдана Сороки, Катерина Зарицька та Михайло Сорока, були членами ОУН. А сам Богдан народився 2 вересня 1940 року у львівській тюрмі на Лонцького, де була ув’язнена його матір. Там він провів перші вісім місяців свого життя. На жаль, батьки не змогли самі виховати маленького Богдана. Катерина була засуджена на 25 років радянських таборів без права повернення на західну Україну, а Михайло – на 34 роки. Тож хлопця виховував дід, відомий математик Мирон Зарицький.

У 1964 році Богдан Сорока закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва за спеціальністю «Кераміка». Працював живописцем-монументалістом на художньому комбінаті.

Вже 1969 року він створив свої перші лінорити – ілюстрації до збірки поезій Ігоря Калинця «Відчинення вертепу». Тоді збірку, вже анонсовану в тематичному плані видавництва «Радянський письменник», повернули поетові. Під назвою «Поезії з України» її було видано в Лондоні, а у вихідних даних для конспірації зазначили брюссельське видавництво. Проти автора Ігоря Калинця та ілюстратора Богдана Сороки було порушено кримінальні справи. Роботи художника протягом десятиліть забороняли виставляти, його ім’я не згадувалося у пресі. Але Сорока не облишав праці над графічними циклами «Українська міфологія», «Купальські забави», «Символи Григорія Сковороди», ілюстраціями до творів Лесі Українки, Романа Іваничука, Василя Стефаника, Тараса Шевченка, Івана Кошелівця.

Після проголошення незалежності України, у 1993 році Богдан Сорока стає доцентом Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва, а згодом – першим завідувачем кафедри промислової графіки.

Графіка – не єдиний талант митця. Богдан Сорока розкрився і як письменник, видавши дві книги – «Сорока» (2011) та «Спогади» (2014).

«Не хочу, щоб писали, що я відомий не лише в Україні, а й у світі. Мені не потрібна велич, тому й сам все написав», – зізнавався художник.

Роботи Сороки є не тільки в багатьох музеях України, а й за кордоном: у Вільнюсі, Брюсселі, Торонто. Творчі здобутки художника були відзначені на престижних міжнародних виставках.

Світогляд і авторська манера Сороки походять з дисидентського руху «відлиги» 60-х років. Це образ митця, незалежного від регалій та штампів, художника, чия графіка відображала розмаїтий тематичний діапазон – від української міфології до суто авторських притч. Але найголовніше – жага до свободи, бажання викривати неправильне у житті. Він був принциповим, навіть певною мірою жорстким. Нетерпимий до брехні й нещирості, говорячи про корупцію й злочини, Богдан Сорока став забороненою постаттю в радянській історії, поряд з багатьма іншими митцями України. Але власними силами здобув повагу та визнання.

«Ціле життя перебуваю в якійсь мірі в опозиції. Але не йдеться про боротьбу з кимось, зокрема з владою. Я завжди боровся за те, щоб бути самим собою і ніколи ні від кого не залежати. Це постійно, впродовж віків актуально для митців: не залежати від когось, не просити чогось у когось», – говорив Богдан Сорока.

Свої недоліки треба викривати, про свої проблеми говорити і ніколи не боятися називати погане поганим, а гарне – гарним. Таким був заклик Богдана Сороки до людей. Чи достатньо в нас мужності виявити власні вади? – напевно, саме це питання актуальне сьогодні для нас.