«Чергове перейменування міськрадою одеських вулиць як провокація дестабілізації обстановки в місті» — прес-конференція під такою назвою відбулася у вівторок у прес-центрі Paritet.

Артем КАРТАШОВ, юрист:

— Закон про декомунізацію («Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки») набув чинності у квітні 2015 року. У шестимісячний термін міські ради мали виконати вимоги цього закону. Впродовж цього часу Одеська міськрада мала прийняти рішення про перейменування об’єктів топоніміки на території міста, які містять у своїх назвах символи комуністичного режиму.

Однак міська влада та голова не надто жваво включилися у цей процес. Упродовж майже року представники міської влади «вкидали» інформацію, що одеситам доведеться міняти більшість документів, що це наша історія, що нас заставлять відмовитися від абсолютно всього, зробленого у радянський час, тощо. Тобто від самого початку міськрада була налаштована проти цього закону.

До 21 лютого норм закону вона не виконала. І повноваження перейшли до голови Одеської облдержадміністрації. Він зобов’язаний був перейменувати об’єкти топоніміки до 21 травня цього року, що й було зроблено.

Голова ОДА почав впроваджувати закон на території міста. Від одеситів до міської ради почали надходити пропозиції щодо вшанування пам’яті героїв АТО, борців за незалежність України у ХХ столітті. Міськрада, розуміючи, що, в разі її бездіяльності, на мапі Одеси з’являться назви, пов’язані з незалежністю України, несподівано активно включилася в обговорення, призначила громадські слухання і після закінчення всіх встановлених законом термінів 27 квітня прийняла рішення про перейменування 11 об’єктів.

Упродовж тримісячного терміну Одеська ОДА неодноразово зверталася до Одеської міськради, але, так і не дочекавшись реагування, провела громадські слухання і 21 травня 2016 року оприлюднила розпорядження про перейменування вулиць. Наступного ж дня міська рада розпочала потужну інформаційну кампанію, спрямовану проти цього розпорядження. Вона акцентувала на тому, що її пропозиції не були враховані, а це неправда. Потім поширювалася дезінформація, що у голови ОДА нема повноважень на перейменування, що облдерж-адміністрація не цікавилася, що з цього приводу думають одесити. Галаслива кампанія тривала два дні і затихла.

Сьогодні бачимо, що міськрада знову намагається розхитати ситуацію у місті і надала список об’єктів топоніміки, які вона пропонує знову перейменувати. Тобто вона хоче перейменувати ті об’єкти, які вже перейменовані розпорядженням голови ОДА. Це розпорядження чинне, діє і ніким не відмінене. Отже, міськрада намагається втрутитися в процес декомунізації. Історико-топонімічна комісія повністю відмовляється від назв, пов’язаних з незалежністю України. Від топонімів, пов’язаних з іменами борців за незалежну Україну у ХХ столітті, діячів Центральної Ради та УНР, героїв АТО, прикордонників, бійців полку «Азов», воїнів Збройних сил України. Одеська міська рада пропонує ці назви прибрати і замінити «нейтральними», які не несуть в собі української культурної та духовної складових.

Це відбувається в той самий час, коли міськрада намагається «протягнути» зонинг Одеси, після міні-екологічної катастрофи в Аркадії, коли в море під час зливи потрапила велика кількість нечистот. Про це, до речі, на апаратній нараді Труханов навіть не обмовився. Нема громадських слухань щодо детального планування територій чи відведення земельних ділянок. Тобто Одеса давно не спостерігала такої підвищеної уваги до громадських слухань, як слухання з перейменування вулиць.

Міська влада визначила три об’єкти, які не підлягають перейменуванню: проспект маршала Жукова, вулиці Тереш-кової та Гайдара. Аргументує це так.

Мовляв, проспект Жукова не підлягає перейменуванню, бо об’єкт пов’язаний з боротьбою проти нацизму. Але Жуков був міністром оборони СРСР, заступником головнокомандуючого, займав інші керівні посади. Згідно із законом про засудження комуністичного, націонал-соціалістичного тоталітарних режимів проспект Жукова підлягає перейменуванню. Але це не всі «заслуги» маршала. Зараз доступні архівні документи, які свідчать про те, що маршал Жуков чинив воєнні злочини. З Берліна він був відкликаний за мародерство. Жуков був органі-затором і керівником навчань на Тоцькому полігоні 1954 року, коли для вивчення можливостей армії в атомній війні від 45 до 60 тисяч осіб загинули від радіації внаслідок вибуху атомної бомби. Ми вже всі знаємо відоме висловлювання маршала Жукова про українців у складі Червоної армії: «Чим більше хохлів утопимо в Дніпрі, тим менше їх залишиться вивозити в Сибір».

Валентина Терешкова. Міськ-рада акцентує на тому, що Терешкова зробила великий внесок у розвиток космонавтики і є першою жінкою-космонавтом. Так, ніхто цього не заперечує. Але вона також посідала вищі посади в органах радянської влади — була депутатом і членом президії Верховної Ради СРСР, членом ЦК КПРС. Терешкова як депутат Держдуми РФ голосувала за введення військ на територію України, підтримала анексію українського Криму Росією.

Аркадій Гайдар, крім того, що писав твори для радянського юнацтва, був співробітником каральних органів, серед іншого — начальником ЧК у Хакасії, брав активну участь у встановленні радянської влади в Україні, тобто підпадає під закон про декомунізацію.

Отже, дії міськради спрямовані не на виконання закону про декомунізацію, а на те, щоб розхитати ситуацію в Одесі.

Тарас ГОНЧАРУК,

доктор історичних наук,

професор ОНУ

ім. І.І. Мечникова:

— Список, який пропонує Одеська міська рада, мене не здивував. Міська політика в Одесі є сталою, вона триває десятиліттями. Назви, пов’язані з українцями, мають бути не в центрі, а десь на окраїнах, бо українці, як вони вважають, жили лише на окраїнах.

Ми знаємо епопею з вулицею Івана та Юрія Лип. Люди, які цікавляться історією, знають, яке значення батько та син Липи мали у боротьбі за незалежну Україну. Вони безпосередньо пов’язані з Одесою і є одеситами. Вже вкотре цю назву намагаються стерти з лиця нашого міста. Так само, як і вулицю Луценка. Іван Луценко — один з творців Центральної Ради, один з перших самостійників, котрий висловлювався за самостійність України, коли ще навіть Грушевський про неї не говорив вголос. Він одесит, тривалий час працював в Одесі, займав високі посади. А міська влада вважає, що ця людина не заслужила, щоб її іменем назвали вулицю.

Загалом історію пишуть переможці, і в мене таке переконання, що тут ми ще не перемогли. Влада в нас, м’яко кажучи, не зовсім українська і вона культивує свою історію і свої назви. Наша влада намагається відстоювати імперську версію, що Одесу заснувала «матушка» Катерина, хоч не була тут ніколи, але «заснувала». А все, що до того, тут нічого не було, був голий степ і жодних козаків.

Щодо перейменувань міська влада продовжує ту політику, яка вже давно існує в Одесі. Пригадуєте історію з майданом Незалежності, який скасовували-переносили сюди-туди, історію з вулицею Івана та Юрія Лип, історію з провулком Романа Шухевича?.. Тобто така полі-тика продовжується і теперішня міська влада не піде на те, щоб називати вулиці іменами борців за незалежність України.

А стосовно Жукова, то так само можна сказати, що й Сталін зробив великий внесок у боротьбу з фашизмом. То що — називатимемо іменем Сталіна чи як? Ніхто не виступає проти назв вулиць на честь реальних бійців — Ніни Онилової, Якова Бреуса, інших солдатів та офіцерів, справді вояків. А називати на честь маршалів? Щодо того, як вони воювали, є чимало запитань в істориків. Багато наших предків, якби були живі, розповіли б, якою ціною вони визволяли Польщу чи Східну Пруссію. Маршал Жуков побіжно пов’язаний з Одесою. Є провулок віце-адмірала Жукова, кері-вника Одеського оборонного району. Він справді пов’язаний з обороною нашого міста. А вулиця маршала Жукова — це, як й інші назви, пов’язані з комуністичним режимом.

Скільки у нас військових назв? Армійська, маршала Говорова, Черняховського?.. У нас реально народ готують до якоїсь війни? Причому не іменами солдатів називають, а іменами радянських керівників, яким треба поклонятися. Таких назв має бути менше. Треба називати іменами людей, які творили щось позитивне. Коли питають, кому ж повинен бути пам’ятник на Таїрова, бо там був поставлений пам’ятник Жукову, то я вважаю, що там повинен бути пам’ятник Таїрову, творцеві інституту, абсолютно позитивній особистості, видатному вченому. Але в нас люблять начальників, полюбляють генералів і не цінують солдатів.

Олег СЕМАШКО,

учасник боїв на Сході

України, помічник

народного депутата

Андрія Білецького:

— Багато наших людей ментально вважають себе громадянами Радянського Союзу. Вони кажуть, що декомунізація не на часі, бо зараз купа інших проблем. Сприймають СРСР як світлу молодість, цікаву, яскраву і, на жаль, не знають і не хочуть знати, що паралельно відбувалося під час їхнього життя в СРСР. Тоді знищено було сім десятків мільйонів людей, але про це «прийнято» не згадувати. Можливо, я когось здивую, але також вважаю, що декомунізація не на часі, бо її слід було провести ще 1991 року, так, як це відбулося у нормальних країнах Балтії та Східної Європи.

На жаль, суспільство недекомунізоване, бо в СРСР історії України не було, я це по своїх батьках це знаю. А самостійно ніхто не читає. Історією цікавляться одиниці. Всі колись вчили історію СРСР і короткий курс ВКП(б). Їм важко збагнути, що це за борці за незалежність, навіщо вони? Мовляв, був маршал Жуков і нехай собі залишається.

Прикро, що представники цього прошарку є діючими депутатами і керівниками Одеської міської ради. Вони, живучи в Україні, все українське сприймають вороже, особливо — борців за незалежність. Дійшло до такого цинізму, що провулок «Просвіти» вони хочуть перейменувати у провулок якогось Щастя. Щоб абсолютно все українське прибрати. Цинізм міської влади у тому, що вона замахнулася на святе. Вона вирішила прибрати абсолютно всі топоніми, пов’язані з іменами людей, які загинули на Сході України.

Олександр ГОЛОПОТЕЛЮК,

учасник АТО:

— Ми бачимо факти відвертого ігнорування мером Одеси всього українського — думки українського народу та законів України. Нагадаю факти. Більше року Труханов та міськрада не приймали рішення про визнання Росії країною-агресором. Понад рік не вирішували з декомунізацією. Питання — чому?

Наша організація — «Чорноморське гайдамацьке з’єднання» — зібрала факти щодо дій, які мають ознаки злочину. Несправедлива приватизація, повне знищення комунальної власності, фінансування робіт та послуг, які мають завищені кошториси. Ось чим займалися Труханов і міськрада, замість того, щоб виконувати українське законодавство.

Ми бачимо ігнорування українських воїнів усіх часів, починаючи з козацтва і закінчуючи воїнами, які загинули за Україну нещодавно на Сході. Згідно із законом про місцеве самоврядування персональну відповідальність за все, що відбувається на території Одеси, несе міський голова. Сьогодні він вчепив на груди український прапор, але вчора на трибуні був із сепаратистами. Був головою фракції ПР у міській раді. Голосував у Верховній Раді за злочинні закони 16 січня. Тому не дивно, що все українське йому чуже.

Я вважаю, що розхитування ситуації в Одесі, пов’язане з громадськими слуханнями, йде паралельно з активізацією російських військ на території окупованого Криму та біля кордонів України. Активізується РФ й активізується протистояння в Одесі. Звертаю на цей факт увагу правоохоронних органів, зокрема СБУ. Закликаю всіх АТОвців, зокрема своїх бойових побратимів, усе патріотичне середовище Одеси прийти до міської ради у випадку проведення нею громадських слухань і висловити свою позицію. Це принципово важливо не лише для Одеси, а й для України.

Костянтин ВАСИЛЕЦЬ,

представник ВО «Свобода»:

— Маю честь представляти організацію, яка дала поштовх такому процесові, як декомунізація, ще у часи Януковича. Тоді ми проводили народну декомунізацію. Тоді українці, мешканці різних міст, демонтували пам’ятники окупантам, совєцьким так званим вождям. Ще тоді, коли за це можна було отримати реальні кримінальні терміни, опинитися у в’язниці. Але ВО «Свобода», попри небезпеку, спираючись на досвід східноєвропейських країн, які після повалення совєцького ладу першою справою проводили декомунізацію, вважала за необхідне й у нашій країні позбутися від ідеологічних примар минулого.

На превеликий жаль, в Україні цей процес не відбувся і затягнувся аж до нинішніх часів. Саме це, на наше переконання, є причиною того, що Україна не змогла стати на самостійний шлях розвитку, стати Українською державою не лише за формою, а й за змістом. У підсумку це принесло на нашу землю спочатку смерті Небесної Сотні, а потім — окупацію нашої території та війну на Сході. Це взаємопов’язане. Країна, яка має у своїй топоніміці спадок окупантів, не може стати на повноцінний шлях розвитку і будувати справді соціальну та правову державу.

Одним з перших штурмів органів місцевого самоврядування був штурм Одеської міської ради представниками ВО «Свобода» проти перейменування вулиці Івана та Юрія Лип узимку 2012 року. Наша акція спричинила ланцюгову реакцію по всіх містах України. Декомунізація — це одна з основних вимог Майдану. Декомунізація в Одесі — це не просто виконання закону, це відновлення історичної справедливості, торжество історичної правди та здорового глузду. На початку ми бачили, що мер намагається перетворити процес декомунізації на своєрідну бутафорію, давши 10 вулицям нейтральні назви. Їх питали: а чому нейтральні? Хіба нема героїв війни, героїв ХХ століття? Хіба нема одеситів, які боролися за Україну? Вони відповідали: «А якщо влада знов поміняється, то що — знову перейменовувати?». Але тепер бачимо, що Труханов, який ще вчора носив маску лояльного до України політика, вимагає прибрати українські назви з міста, тим самим дестабілізуючи ситуацію в Одесі. Те, що він робить, — не просто злочин, це речі, які не можна пробачати. Тому я також закликаю всіх одеситів прийти на громадські слухання і висловити свою рішучу позицію.

Замість післяслова. Громадські слухання щодо перейменування топонімічних об’єктів міста Одеси, раніше призначені на 19 серпня, перенесені на 26 серпня.

Слухання розпочнуться о 16.00 за адресою:

м. Одеса, пл. Думська, 1. Про це повідомила прес-служба Одеської міської ради.

І, насамкінець, нагадаємо, що, як наголошує Інститут національної пам’яті (див. «ЧН» за

30 липня), розпорядження голів ОДА про перейменування об’єктів топоніміки у населених пунктах відповідних областей є обов’язковими для виконання на території цих населених пунктів. Будь-які вимоги або заяви з боку органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб щодо необхідності якогось додаткового схвалення цих перейменувань рішеннями сесій місцевих рад є безпідставними та суперечать чинному законодавству. Будь-якого «повторного» затвердження або «схвалення» такого розпорядження рішенням сесії сільської ради або рішеннями будь-яких посадових осіб органів місцевого самоврядування законодавство не передбачає.

В.Г.