Наша газета вже не раз писала про перипетії, які точаться навколо стратегічного для держави, а для Одещини — і поготів, підприємства. Бо його подальша доля справді може кардинально поміняти і соціально-економічну (зарплати нашим землякам, котрі працюють як на самому заводі, так і в організаціях та установах, що отримують фінансову допомогу від ОПЗ), й екологічну, і навіть політичну ситуацію в області.

Про ситуацію навколо ОПЗ послідовно розповідає і впливова газета «Дзеркало тижня. Україна», публікуючи на своїх сторінках міркування столичних та міжнародних експертів. Сьогодні пропонуємо вашій увазі статтю з найсвіжішого номера DT.UА, в якому висловлюється сподівання, що підприємство наразі ще контролюється державою в особі Фонду держмайна. (Зокрема, попередню статтю із «Дзеркала», в якій ішлося про наміри та спроби приватизації ОПЗ, — «Одеський припортовий: продати чи «сплавити» — «ЧН» передрукували 16 липня). У тій статті зверталася увага на несприятливу для продажу ОПЗ кон’юнктуру ринку, непрозорість оцінки та занижену вартість підприємства. А також на відсутність чітких інвестзобов’я-зань для його майбутнього власника, нечіткість соцгарантій працівникам ОПЗ і жителям міста Южного, багато інших принципових питань.

Однак після чергової невдалої спроби продати ОПЗ прем’єр Гройсман раптом заявляє, що ціну продажу підприємства завищено чи не вдвічі...

Вирішуючи, чи продавати, коли, кому і за скільки переважну держчастку в ПАТ «Одеський припортовий завод», Фонд держмайна і Кабмін мовчать про технологічно пов’язаний з ОПЗ аміакопровід Тольятті—Одеса. Хоча цей бізнес справді тісно пов’язаний з ОПЗ, він сам по собі вельми прибутковий. Державі слід добре подумати, чи продавати його разом з ОПЗ, чи все ж таки залишити під своїм контролем. Питання — на сотні мільйонів доларів.

Україна, на жаль, має величезний досвід псевдопродажів промислових активів у гірничорудній, металургійній, машинобудівній, хімічній галузях, вартість яких оцінюється в мільярди, в результаті чого держава по суті безоплатно позбулася стратегічно важливих об’єктів. Та з отриманого негативного досвіду, схоже, необхідних висновків так і не зроблено. Зокрема щодо стратегічного значення перевалки аміаку, яку здійснює ОПЗ з використанням унікального аміакопроводу Тольятті—Одеса.

Одеський припортовий завод, крім виробництва хімічної продукції (аміаку технічного і карбаміду), надає послуги з перевалки на судна аміаку власного виробництва, а також того, що надходить від азотних підприємств України й Росії залізницею та аміакопроводом. На цьому ринку послуг ОПЗ посідає монопольне становище і вирішальним чином впливає на обсяги експорту цієї продукції з порту «Південний».

Основним важелем впливу на параметри (обсяги, вартість) перевалки з боку ОПЗ є тариф за послуги, що надаються (приймання аміаку, його захолоджування, зберігання і навантаження на судно). У загальному тарифі за надані послуги з транзиту російського аміаку територією України (митне оформлення транзиту, транспортування, перевалка, надання спецпричалів для відвантаження на експорт) вартість послуг ОПЗ перевищує 27%.

Згідно з чинним законодавством України (закон «Про трубопровідний транспорт» №192/96-ВР від 15 травня 1996 р.) українська ділянка магістрального аміакопроводу Тольятті—Одеса має важливе економічне та оборонне значення й перебуває в держвласності. Держпідприємство, що його обслуговує, — УДП «Укрхімтрансаміак» — є стратегічним і не підлягає приватизації.

Технологічний процес транспортування аміаку аміакопроводом Тольятті—Одеса ґрунтується на безперервному зв’язку трубопроводу та ізотермічних ємностей комплексу перевалки аміаку ОПЗ, в які надходить аміак для охолодження, зберігання та наступного навантаження на морські судна.

У разі приватизації ОПЗ — без виокремлення зі складу заводу комплексу з перевалки аміаку — є великий ризик подальшого підвищення тарифу за надані послуги, зниження інтересів експортерів до перевалки в порту «Південний», зменшення обсягів транспортування аміаку. Приймання, захолоджування, зберігання та перевантаження на морські судна аміаку, що надходить аміакопроводом від російських та українських виробників, є завершальним етапом транзиту аміаку (для інформації: саме після завершення виконання всіх вищезазначених процедур і відбувається закриття митних декларацій), без здійснення якого не відбувається фізичний рух аміаку трубопроводом.

З урахуванням технічної нерозривності аміакопроводу і комплексу перевалки ОПЗ, а також неможливості проведення транзиту аміаку без належно функціонуючого комплексу перевалки виникає логічне запитання: чому об’єкт, що є стратегічним і не підлягає приватизації, — магістральний аміакопровід — залежить від ОПЗ, що підлягає приватизації, у структурі якого і перебуває комплекс перевалки?

Після приватизації ОПЗ і переходу контролю над комплексом перевалки в приватні руки нові власники заводу — в разі незацікавленості в збільшенні обсягів аміаку на зовнішньому ринку — зможуть не лише значно зменшити обсяг, а й повністю виключити транзит й експорт аміаку.

Після приватизації ОПЗ без реструктуризації заводу, що передбачає виокремлення комплексу перевалки аміаку з його складу, доля стратегічного, унікального за своїми технічними рішеннями підприємства, яким є аміакопровід Тольятті—Одеса, залежатиме від нового власника ОПЗ. Держава Україна вже не зможе захистити свої інтереси та інтереси держпідприємства «Укрхімтрансаміак».

У 2015 році держпідприємство «Укрхімтрансаміак» забезпечило транзит російського аміаку в обсязі понад 2,3 млн т. Це принесло держпідприємству і бюджету близько 100 млн дол. і понад 1,9 млрд російських рублів. До бюджетів України всіх рівнів переказані 946,5 млн грн.

Підсумки першого півріччя 2016-го ще вагоміші: забезпечено транзит російського аміаку в обсязі 1,236 млн т, у гривневому еквіваленті отримано понад 1,6 млрд грн, у тому числі 48 млн дол., а також понад 1 млрд російських рублів. До бюджетів України всіх рівнів переказано 873,5 млн грн.

У разі приватизації ОПЗ без виокремлення комплексу з перевалки аміаку дуже великим є ризик подальшого підвищення новим власником заводу тарифу за надані послуги, наслідком чого буде зниження інтересу експортерів аміаку до перевалки в порту «Південний», втрата держконтролю над транзитними потоками, що, в свою чергу, потягне за собою значне зниження надходження валюти в Україну і податкових відрахувань до бюджету країни. Зазначу також, що в «Укрхімтрансаміаку» працюють 739 співробітників, середня зарплата яких перевищує 10,5 тис. грн і які регулярно сплачують податки.

І ще. Витрати на ремонт та експлуатацію аміакопроводу мають орієнтовно становити 400 млн грн на рік, щоб гарантовано забезпечувати працездатність і, головне, безпеку об’єкта. Причому ці витрати «Укрхімтрансаміак» повинен нести незалежно від того, чи експлуатується аміакопровід, чи ні.

Отже, після приватизації ОПЗ за нинішнім планом можлива втрата державою Україна страте-гічного підприємства — УДП «Укрхімтрансаміак», яке щороку генерує мільярди гривень доходу і забезпечує для українських виробників аміаку вихід до порту «Південний». Зазначене може статися в короткий проміжок часу (зупинка приймання аміаку ОПЗ автоматично зупиняє його транспортування трубопроводом) унаслідок дії третіх осіб, які в результаті приватизації отримають контроль над ОПЗ і комплексом перевалки.

Крім сказаного, виникає багато запитань до Фонду держмайна щодо ціни ОПЗ, який виставляється на продаж. У 2009 році ціна заводу становила 625 млн дол. У 2016-у — 521 млн дол. Згідно з чинним законодавством у разі, якщо при проведенні тендера не знайшлося покупця на об’єкт продажу, в нашому випадку — на ОПЗ, то Фонд держмайна повинен (може) істотно знизити стартову ціну об’єкта при повторних торгах. При цьому ціну ОПЗ може бути зменшено до рівня приблизно 400 млн дол.

Водночас будівництво окремого комплексу з перевалки аміаку в разі такої необхідності, що цілком імовірно після приватизації ОПЗ, коштуватиме Україні близько 300 млн дол. Виходить, що потужності ОПЗ з виробництва аміаку і карбаміду (без урахування комплексу перевалки аміаку) оцінено Фондом держмайна (400-300=100) у трохи більше за 100 млн дол., що однозначно не відповідає світовим цінам на подібні хімічні підприємства. Якщо ОПЗ буде продано навіть за 500 млн дол., то оцінка (500-300=200) потужностей ОПЗ з виробництва азотних добрив у майже 200 млн дол. навіть близько не відповідає їх справжній вартості.

З урахуванням викладеного та для забезпечення національних інтересів комплекс перевалки аміаку на морські судна в порту «Південний» повинен, як і магістральний аміакопровід, отримати статус такого, що не підлягає приватизації (наприклад, шляхом виокремлення цього комплексу зі структури ОПЗ і створення на його базі нового держпідприємства).

Одним із варіантів може бути виокремлення зі складу ОПЗ і приєднання комплексу перевалки аміаку до УДП «Укрхімтрансаміак». Таке рішення дасть можливість Україні зберегти важливу транспортну артерію і тримати під держконтролем об’єкт, у якому перебувають десятки тисяч тонн аміаку, який з хімічної точки зору є сильнодіючою отруйною речовиною (отрутою). Тобто об’єктом підвищеної небезпеки.

У нинішніх умовах означена проблема набуває для України особливого значення в сенсі національної безпеки та оборони. Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів зобов’язані негайно відреагувати на ситуацію, яка складається у зв’язку з планами приватизації Одеського припортового заводу і яка на належному рівні Фондом держмайна чомусь не вирішена.

Валерій МАЗУР,

доктор технічних наук, професор,

член-кореспондент НАНУ,

міністр промисловості України в 1995—1997 роках.