15 ЖОВТНЯ 1959 РОКУ АГЕНТ КГБ ВБИВ У МЮНХЕНІ ПРОВІДНИКА ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ СТЕПАНА БАНДЕРУ

Його вбивали багато разів за всі ці роки. Вбивала московська пропаганда, роблячи з нього ворога українського народу. А він і був непримиренним ворогом, але Москви і всього, що йшло з неї на упокорення та повне знищення українців.

Його вбивали, коли судом неправедним відбирали — у мертвого! — звання Героя України, продовжуючи таврувати великого сина українського народу. Вже у незалежній Українській державі, за яку він боровся й віддав своє життя.

Його вбивають знову, коли вимагають від Київради скасувати рішення про перейменування Московського проспекту його ім’ям.

Проспект Степана Бандери — замість проспекту Московського… Це великий внесок у відновлення справедливості, у повернення чесного імені Великого Українця. Не у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Луцьку — там давно вже є і пам’ятники, й вулиці, і все, чим можна було віддячити цій людині за її життєвий подвиг. А саме в столиці незалежної України. Ініціатори петиції до Київради якраз цим й аргументують: мовляв, нехай на Західній Україні звеличують його, а до Києва Степан Бандера «не має жодного стосунку». Стара пісня. Себто ви собі там, «в Галіції», як хочете, а у нас тут, мовляв, свої герої. Чули ми це не раз і на деяких одіозних одеських телеканалах. І хто ж вони такі, оті герої? Та, звісно ж, не українські, а, навпаки, ті, хто приходив сюди з кайданами та налигачем, хто в часах совєтської окупації допомагав винародовлювати українців та відбирав у них історичну, національну пам’ять, примушував зрікатися рідної мови, роблячи з них безпам’ятних та покірних рабів імперії. Проти цього якраз і боровся Степан Бандера.

10 тисяч підписів зібрала петиція на відміну рішення Київради про перейменування Московського проспекту — така їм дорога ця назва. Закликають «присвоїти нейтральну назву» цій столичній магістралі, бо, мовляв, особистість Степана Бандери є неоднозначною «навіть для українських громадян» — а що, неукраїнські громадяни також можуть нам вказувати, як мають називатися наші вулиці? Та й Москву, радять, не треба дратувати.

Ви уявляєте: десять тисяч хохлів закликають «не допустити цього перейменування». Десять тисяч у кількамільйонній столиці, де ще недавно вирував Майдан, коли вбивали за саме лишень прагнення вирватися з московських лабет, не допустити повернення до азійщини. Де відбулася Революція Гідності, що кардинально змінила країну. Країну, у якій триває неоголошена війна, цинічна й жорстока, на якій чи не щодня гинуть, калічаться молоді хлопці — фактично за те саме, за що стояв Майдан.

Десять тисяч малоросів, позбавлених своєї національної, історичної пам’яті, та що там казати — громадянської, людської гідності, бо не хочуть нічого знати про себе самих, заперечують свою приналежність до великої європейської нації.

Десять тисяч духовних нащадків тих, котрі свого часу не пішли за гетьманом Іваном Мазепою, та все одно були винищені до ноги — за те тільки, що були українцями — нацією, ненависною для окупантів.

Десять тисяч тих, кого називаємо п’ятою колоною, але що тут дивуватись: таке у них завдання, така їхня ментальність.

Й це також — нащадки тих нещасних, що були вбиті Великим Мором, як рівно ж ті, кому вдалося вціліти, вижити, вирватися з того жаху й котрі на кілька поколінь наперед були вражені страхом…

Степана Бандеру вбивали мільйони разів — стільки, скільки безвірників піддалися тим підлим брехням про нього, тій зловорожій пропаганді. Скільки повірило в те, що нема у нації, у народу інших ворогів. І — самі собі стали ворогами.

А він — його ідеї, його чин — себто подвиг в ім’я Української Соборної Самостійної України, посвята всього його життя звільненню свого народу продовжували жити, знаходячи все більше число готових відстоювати ці ідеї. «Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за неї» — таким будо перше правило Декалогу українського націоналіста.

Знадобилася інша зброя, придумана саме для того, щоби в далекому Мюнхені вистрелити в нього отрутою. Не взяло ідеологічне, пропагандистське тріло — придумали інше, дієвіше. Випробуваний метод усунення своїх ідейних ворогів, яких потужна імперія боялася найбільше — навіть на відстані, навіть обгородивши себе зусібіч залізною завісою. Згадаймо: Петлюра, Коновалець, Ребет… Згадаймо Шухевича і ще незчисленних героїв з-поміж старшини та рядових підпільників ОУН, повстанців УПА, згадаймо довголітніх в’язнів гулагівських концтаборів, котрі й там створювали осередки ОУН, піднімали повстання, руйнуючи зсередини імперію зла. Це також Степан Бандера.

Нема Бандери — є бандерівці. Їх багато, їх куди більше, ніж тих, кому замуляло, що в українській столиці з’явиться проспект його імені. Бандерівці сьогодні мужньо стримують ворожу агресію на сході країни, плекаючи Україну в серці. Тим, котрі змушені протиставити ворогові лише свою мужність та стійкість і могли б за лічені дні звільнити загарбану територію, але не мають такого наказу, допомагають також бандерівці. І ті, хто зчаста вирушає туди, на передову, щоби рідною піснею, гарною музикою, гострим патріотичним словом підтримати їх, так само — бандерівці. Його легко розпізнати під кожною маскою, під кожним бронежилетом та захисною каскою…

І ті, що не взяли до рук зброю, не долучилися до волонтерського руху, не їздять на фронт з концертами, але моляться за те, щоби всі повернулися живими додому, щоби прийшов, нарешті, мир на нашу землю, і в наші душі — мир, який неможливий без перемоги, — повірте, вони також бандерівці.

Степан Бандера був прапором, був символом, став — реально діючою живою постаттю. Того й бояться цього імені, ляк бере, що воно реально з’явиться на столичній мапі.

То кого ж більше в Україні — хохлів чи Українців, манкуртів чи патріотів, малоросів чи національно свідомих громадян? Прихованих ворогів нашої державності, нашого європейського вибору, завербованих «козачків» — чи козаків, у котрих прокинулися, нарешті, приспані гени? Запитання, звісно ж, риторичні. Прикро лишень, що шановний мер столиці передбачливо залишив собі маленьку таку шпарину для відступу. Все, як завжди, як усі ці 25 років у незалежній Україні. А коли ж буде по-українськи, по-бандерівськи?

Замість післяслова. Центр національного відродження зініціював створення світового громадського оргкомітету із відзначення 75-ї річниці створення УПА та звернувся до вищих органів державної влади з проханням проголосити 2017-й роком 75-ліття створення Української повстанської армії та гідно відзначити цю ювілейну дату на державному рівні.